(Анти) Герой футбольного дня. Руслан Маліновський / Олександр Петраков

Яке б рішення не ухвалив Олександр Петраков, він був би в програші.

Це класичний приклад ситуації-цугцвангу, коли будь-який твій хід погіршує становище. Найкумедніше, що Олександр Петраков у глухий кут потрапив через власну недолугість, через власні помилки, допущені на початку шляху. Тепер доводиться пожинати плоди.

Послухайте, це цілком нормальна ситуація, коли головний тренер не викликає того чи іншого футболіста на збір. Навіть якщо футболіст – великий авторитет чи талант. Ніщо не головніше за командні інтереси та бачення головного тренера. Олександр Петраков сів в калюжу не тим, що відмовився від послуг Маліновського, а тим, як саме він це зробив. Тим, що виніс сміття з хати й спровокував у цілому не конфліктного футболіста на емоційний епістолярний спіч в інстаграмі.

Чим ситуація відрізняється від ситуації Буяльський-Шевченко? Лідер "Динамо" теж показував відмінний футбол на клубному рівні, теж був улюбленцем вболівальників, теж волів би виступати за збірну. Але постійно та вперто ігнорувався тренерським штабом. При цьому Шевченко не розповідав на кожному кроці про те, що цей футболіст йому не підходить. Не вибачався перед Буяльським і не звинувачував його в чомусь публічно. Тож і сам гравець нормально сприймав ситуацію. І до речі, про те, що Буяльський не підходить під тактичні схеми Андрія Шевченка, спершу говорили експерти та журналісти, а вже потім у відповідь на нескінчений потік запитань крізь зуби підтвердив сам тренер.

Що зробив Петраков? Відразу спалив усі мости. Настільки отруїв атмосферу, що просто опустив би себе в очах громадськості, викликавши Руслана. При цьому, не викликавши його, також вистрілив собі в ногу, бо тепер не зможе нормально провести збір, не відволікаючись на тиск преси, експертів, вболівальників, які записалися в адвокати до Маліновського. Ймовірно, не зможе уникнути й тиску самого колективу, яким повинен керувати.

А все могло бути значно простіше. Те, що з Маліновським як футболістом не все гаразд – було зрозуміло ще на чемпіонаті Європи. Тоді він також не потрапляв до основи, хоча впродовж кваліфікаційного та підготовчого циклу був стрижневим гравцем у побудовах прискіпливого до тактичної моделі Андрія Шевченка. Маліновський уже давно перестав робити різницю. Більш того, він є гравцем, який зовсім не дає інтенсивності, а футбол Петракова будується саме на цьому компоненті. Тож де правильне рішення? Тренер повинен був просто по-тихому (читай – пояснивши футболістові свою позицію в бесідах тет-а-тет чи хоча б в середині колективу, але не публічно) посадити Руслана у запас, а Руслан повинен був замість словесних виправдань, завчасних відльотів і прихованої образи працювати над своїм рівнем гри. До речі, не тільки у збірній, а й у клубі, де Гасперіні непросто так часто міняє його на початку другого тайму чи, навпаки, лише випускає на заміну.

Переможених та переможців у історії конфлікту Петраков / Маліновський немає. Є просто двоє винних, кожен з яких по-своєму нашкодив збірній України.