Спогади про трагічну авіакатастрофу збірної Замбії: від загибелі до відродження замбійського футболу

"Дух команди 1993 року завжди буде разом із Замбією".

Калуша Бвалья, колишній капітан збірної Замбії з футболу, згадує день, який назавжди змінив його життя.

27 квітня 1993 року військовий літак, який мав на своєму борту 18 членів його команди, головного тренера та членів екіпажу, віз колектив на відбірковий матч Чемпіонату Світу проти Сенегалу. У підсумку він розбився невдовзі після дозаправлення у Габоні. Усі 30 людей на борту загинули.

Бвалья теж мав би бути на тому літаку, якби на той час він не грав за "ПСВ" з Ейндховену. Те, що він знаходився у Нідерландах, означало, що він повинен був самостійно дістатись на матч з Європи. Це, зрештою, врятувало його життя. Хоча це не врятувало його від нищівного та неймовірно болючого горя.

"Я не міг собі уявити, що всієї команди, з якою я багато разів грав, більше немає", — розповідає Бвалья в інтерв’ю The Athletic. "Це не вкладалось мені в голові".

Жахливі події того дня майже 31-річної давності могли покласти кінець всьому замбійському футболу. Натомість наступного року вже нова збірна під капітанством Бвальї була за крок від потрапляння на Чемпіонат Світу 1994 року, а також дійшла до фіналу Кубка Африканських Націй.

Всупереч усім прогнозам, нікому не відома збірна Замбії виступила ще краще та перемогла у фіналі Кубка Африканських Націй 2012 року в Лібревілі — містечку в Габоні, де той самий літак, який перевозив збірну в 1993 році, розбився через кілька хвилин після зльоту. Трагічна історія зробила повноцінне коло.

Зараз, коли команда, що відома під прізвиськом "мідні кулі", готується до своєї першої гри на Кубку Африканських Націй з 2015 року, ми згадаємо обставини тієї авіакатастрофи та спадщину тих трагічних подій для всієї Замбії.

Зараз про це трохи забули, враховуючи трагічний кінець, але збірна Замбії 1993 року була широко відома як одна з найкращих команд, яка коли-небудь була в цій країні.

Вони плекали великі надії на те, що можуть вперше у своїй історії вийти на Чемпіонат Світу, а також підняти над своїми головами Кубок Африканський Націй. Всього за 2 дні до авіакатастрофи команда вирушила на Маврикій на відбірковий матч до Кубка Африки, де розгромила господарів з рахунком 3:0, а Келвін Мутале, талановитий молодий нападник, оформив хет-трик.

Бвалья пропустив цей матч, але планував приєднатись до команди на наступну гру, адже це був важлива зустріч в рамках відбору до Чемпіонату Світу проти Сенегалу в Дакарі, столиці цієї країни.

Цей матч так і не відбувся.

Команда сіла на борт двомоторного військового літака De Hacilland Canada DCH-5D Buffalo, і план полягав у тому, щоб долетіти до Сенегалу, що на заході Африки, при цьому зробивши зупинки в Конґо, Габоні та Кот-д’Івуарі.

Після другої зупинки для дозаправлення у Лібревілі, столиці Габону, літак вилетів з міжнародного аеропорту Леон-Мба. Через дві хвилини він розбився всього у 2 кілометрах від узбережжя, в результаті чого загинули всі 5 членів екіпажу та 25 пасажирів. Згідно зі звітом про аварію, який був опублікований у 2003 році, загорівся правий двигун, але пілот помилився і вимкнув ще працюючий лівий двигун, тому літак впав в Атлантичний океан.

Габон залучив власну армію до пошуків тіл загиблих, але з 30 тіл вдалось знайти лише 24 і лише 13 з них вдалось ідентифікувати. Це непросте завдання доручили Патріку Канґва, віце-голові технічного комітету Футбольної Асоціації Замбії.

Габонські солдати шукають тіла загиблих у 1993 році

Після трагедії президент Замбії Фредерік Чілуба, який на той момент перебував з державним візитом в Уганді, коли дізнався про це, оголосив тижневу національну жалобу і організував офіційне поховання футболістів. Вони були поховані на кладовищі "Героїв Акре", неподалік від стадіону Незалежності у столиці країни, Лусаці. Лише у травні 2002 року, після тривалого судового процесу, сім’ям загиблих було присуджено компенсацію у розмірі 4 мільйонів американських доларів.

Бвалья був одним з чотирьох гравців збірної, які грали за клуби в Європі. Серед таких також були Чарлі Мусонда, Джонсон Бвалья (не родич) та Беннетт Мулванда Сімфукве — всі вони самостійно добирались на матч проти Сенегалу. Він був на ранковій пробіжці на тренувальній базі "ПСВ" в Ейндховені, коли йому зателефонував представник Федерації Футболі Замбії.

"Він сказав мені: 'Тобі доведеться відкласти завтрашній виліт'. Я запитав: 'Чому?'. Він відповів: 'Тому що стався нещасний випадок'. Він сказав, що на його думку, є жертви".

Потім Бвалья пригадує, як увімкнув новини і побачив репортаж ВВС, в якому йшлося про те, що всі його товариші по команді, які летіли до Сенегалу, загинули в авіакатастрофі, і що вижити нікому не вдалось.

"У той момент, коли ти намагаєшся це усвідомити", — сказав він. "Ти просто думаєш, що це, напевно, помилка. У перший день багато хто спростовував цю інформацію".

Решту дня він провів з телефоном в руках, відчайдушно намагаючись зрозуміти, що саме сталось, у той час, як стурбовані родичі і друзі дзвонили, щоб дізнатись, чи був він на борту літака.

Повернувшись на тренувальну базу "ПСВ" наступного дня, він згадав, як його колеги по клубу намагались захистити його, ховаючи газети зі статтями про катастрофу.

Наступного дня, у п’ятницю, Бвалья вилетів до Замбії через Великобританію.

Він розповів: "Коли ми вилітали з Лондона, пілот сказав, щоб я пішов у передню частину літака, прямо до нього в кабіну, щоб я міг бачити зліт та посадку. Він думав, що я буду дуже нервувати під час польоту. Тому я був з ним у кабіні.

"Коли я прилетів до Замбії, то люди, які мене зустрічали, нескінченно плакали. У суботу до країни повернувся літак, який літав у Гамбію, щоб забрати тіла всіх загиблих. Коли цей літак приземлився, це був перший раз, коли мене переклинило і я усвідомив, що більше ніколи не побачу своїх хлопців".

Мусонда також грав у Європі, за "Андерлехт" у столиці Бельгії, Брюсселі. Він відчайдушно хотів зіграти у тому матчі відбору проти Сенегалу, але у нього була давня травма коліна, тому власник клубу заборонив йому їхати до табору збірної.

Його син, Чарлі-молодший, який грав за молодіжку "Челсі" до того, як травма коліна вивела його з гри на три роки, розповів:

"Мій батько був розлючений через те, що йому не дозволили полетіти на матч. Через два дні літак розбився. Якби він був у літаку, то мене б тут не було".

Калуша Бвалья біля могил своїх товаришів по команді

Деяким гравцям пощастило ще більше. Мартін Мвамба, третій воротар збірної, був з командою на грі проти Маврикію, але його не взяли на виїзд до Сенегалу. Він поснідав з командою Замбії перед тим, як вони вирушили у довгу подорож на північний захід. Новину про катастрофу в сльозах йому повідомила дружина.

"Я увімкнув радіо і про це говорили всюди", — сказав він. "Я був шокований". Його сім’я вирішила, що він також загинув, тому відкрила свій дім для трауру за загиблим сином.

"Мені було дуже важко оговтатись від цієї трагедії. Мені знадобилось 2 місяці, щоб почати приходити в себе".

Іншим не так пощастило. Девід "Еффорд" Шабала, основний голкіпер, був одним з 30 загиблих, залишивши чотирьох дітей та дружину Джойс, яка була вагітна двійнею.

Один з його синів, Фрімен, якому було 7 років на момент загибелі його батька, і який згодом став професійним футболістом, розповів в інтерв’ю офіційному сайту ФІФА: "Я не розумів, не міг усвідомити, що сталось. Всі, кого я питав, що це означає, відповідали мені лише: "Твій тато не повернеться". І я продовжував дивуватись, чому це тато вирішив не повертатись. Я дуже довго боровся з цією трагедією".

Замбія оплакувала трагічну втрату не лише молодих життів, які покинули цей світ занадто рано, але й обдарованих футболістів, які, здавалось, були на порозі того, щоб створити історію.

Країна час від часу була лиш невеличкою загрозою для своїх регіональних суперників на Кубку Африканських Націй, дійшовши до фіналу в 1974 році, до у переграванні поступились Заїру, але вони ніколи не вигравали цей турнір і ніколи не грали на Чемпіонаті Світу.

Ця група футболістів вважалась особливою, це було поєднання захоплюючих молодих талантів, таких як Мутале, фанат "Манчестер Юнайтед", на рахунку якого було 14 голів у 13 матчах за збірну, включно з хет-триком у ворота Маврикію, а також старших гравців, які мали великий досвід участі у турнірах, оскільки разом виступали на Олімпійських Іграх 1988 року у Південній Кореї.

Їх очолював новий тренер Ґодфрі Чіталу, який був визнаний одним з найвидатніших гравців в історії Замбії. Чіталу, який всього 5 місяців тому замінив Семюеля "Зума" Ндлову, також загинув у тій авіакатастрофі.

"Команда була побудована на міцному фундаменті", — сказав Бвалья. "Девід Шабала був фантастичним воротарем, одним з найкращих, які коли-небудь виходили у складі збірної Замбії. Він був дуже впливовим членом команди. Уісдом Шанса був моїм чудовим другом, ще одним дуже важливим гравцем збірної, який грав на позиції вісімки. Разом з ним ми виграли один з перших турнірів у Замбії серед гравців до 20 років.

"Дербі Макінка був півзахисником найвищого рівня: він міг захищатись, а також пробивати як лівою, так і правою ногою. Естон Муленґа був міцним центральним хавбеком. У нас були молоді гравці, які нещодавно доєднались до команди, такі як Патрік Банда і Мутале, вони були просто вбивчими у чужому штрафному майданчику. Вони не встигли зіграти багато матчів, але були неймовірними талантами".

Патрік Банда — талановитий нападник збірної Замбії

Жахливою частиною цієї історії є те, що перед катастрофою гравці Замбії часто висловлювали занепокоєння з приводу ненадійності літаків Buffalo, що були пофарбовані під зелений камуфляж.

"Це завжди було проблемою", — згадує Бвалья. "Хлопці казали: "Цей літак нас вб’є". Футбольна Асоціація не мала багато коштів, щоб літати комерційними рейсами, тому найпростішим способом було домовитись про літак з військово-повітряними силами".

Перед попереднім матчем відбіркового турніру до Чемпіонату Світу проти Мадагаскару, який вони програли 2:0 на виїзді в грудні 1992 року, літак зупинився для дозаправлення у Малаві. Після кількох годин, проведених на злітно-посадковій смузі через спори з приводу оплати, їхній літак знову злетів.

Під час чотиригодинної подорожі над Індійським океаном з африканського материка пілот наполіг на тому, щоб футболісти вдягли рятувальні жилети.

Якщо руйнівні події квітня 1993 року і через три десятиліття здаються шокуючими, то те, що сталось далі, справді не піддається законам логіки. Але збірна Замбії, що називається, згуртувалась.

"Коли я приїхав до Замбії на похорон і побачив усі тіла, я не думав, що Замбія зможе змагатись на достойному рівні, тому що неможливо втратити ціле покоління гравців і різко розпочати все спочатку", — сказав Бвалья. "Але це заслуга тренерів, Роальда Поульсена та Іана Портерфілда, а також всіх інших учасників. Це було неймовірно, якщо взагалі задуматись, адже команда почала будуватись з нуля".

Для початку гравці зібрались на шеститижневий тренувальний табір у Данії під керівництвом Поульсена, 44-річного тренера, який п’ять років тому здобув титул чемпіона Данії з "Оденсе" і чиї послуги були запропоновані Замбії Футбольною Асоціацією цієї країни.

Замбія грала з командами різних рівнів данської ліги перед відбірковим матчем до Чемпіонату Світу проти Марокко. Це була зустріч за місце на Мундіалі 1994-го, що проходив у Сполучених Штатах Америки.

"Приблизно через 3 тижні після катастрофи мені зателефонували з Міністерства закордонних справ і Данської Футбольної Асоціації", — розповідає Поульсен, — "і запитали, чи можу я допомогти команді протягом наступних шести тижнів. Я розумів, що це буде важка робота".

Приєднатись до нової команди в Данії Бвалью переконав президент Замбії Фредерік Чілуба.

"Президент зателефонував мені й сказав: "Капітане, ми повинні продовжувати, інакше смерть наших футбольних героїв буде марною. Ми не можемо дозволити, щоб наша країна пішла на дно. Ти повинен бути там, щоб надихати хлопців. Якщо люди побачать тебе, вони відчують натхнення та бажання продовжувати". Тому я сказав: "Гаразд, я зроблю все, що зможу".

Всього через 67 днів після авіакатастрофи, 4 липня, нова збірна Замбії обіграла Марокко з рахунком 2:1 у Лусаці завдяки голу Бвальї, забитому зі штрафного удару. Після матчу Поульсен сказав, що це була найбільш емоційна гра, в якій він коли-небудь брав участь.

Однак, після нічиєї та перемоги в матчах із Сенегалом, вони не змогли кваліфікуватись на Чемпіонат Світу через поразку у фінальному матчі відбору, то був матч-відповідь з Марокко у жовтні на виїзді.

Проте, знову ж таки, ця команда ще не сказала своє останнє слово: наступного року Замбія дійшла до фіналу Кубка Африканських Націй у Тунісі під керівництвом Портерфілда, шотландця, колишнього менеджера таких клубів, як "Челсі", "Шеффілд Юнайтед" та "Абердін".

Іан Портерфілд дає настанови гравцям збірної Замбії

Вони відкрили рахунок у фіналі, але програли з рахунком 2:1 збірній Нігерії, у складі якої грали Джей-Джей Окоча, Сандей Олісе та Фініді Джордж. Портерфілд, який помер від раку у 2007 році, згодом був нагороджений орденом Свободи Замбії.

Бвалья сказав: "Коли ти дивишся позаду себе (на решту своєї команди) і бачиш лише нові обличчя, а не ті, які ти бачив за спиною протягом 10 років, це важке відчуття. Це б’є по тобі. Але треба віддати належне хлопцям, які стали на місце загиблих героїв".

Всупереч усьому, Замбія виступила навіть краще і виграла Кубок Африканських Націй у 2012 році під керівництвом француза Ерве Ренара.

Цікаво, що фінал проти Кот-д’Івуару був проведений у Лібревілі, що завершило цю історію сповна. Команда поклала квіти на пляжі Саблієр, недалеко від місця катастрофи, в пам’ять про тих, хто загинув там 19 років тому.

У попередньому інтерв’ю виданню The Athletic Ренар сказав: "Можливо, та збірна, що загинула в авіакатастрофі, була найкращою збірною Замбії. Ми хотіли зробити це для гравців, яких втратила Замбія, а також для Калуші Бвальї та для всього замбійського народу. Ми були зобов’язані зіграти у пам’ять про них.

"Емоційно для нас це дуже важливо. Дух тих гравців був незвичайним, навряд чи я знайду щось подібне деінде. Пам’ятаю, коли я пізніше повернувся додому до Замбії, люди казали мені: "Ви нанесли нас на карту світового футболу". Вони так пишаються командою 2012 року. Це було щось особливе. Так, правильно сказати саме так, це було щось особливе".

Гравці збірної Замбії 2012 року вшановують пам’ять жертв авіакатастрофи 1993 року у Лібревілі

Бвалья, який на той час був президентом Футбольної Федерації Замбії, згадує: "Був сонячний день, але під час церемонії насунулись хмари, з’явилась блискавка і той момент став надзвичайно зворушливим.

"Відчувалось, що відбулась зустріч старої команди з новою. Це відчувалось в повітрі, збірна Замбії до того, як відвідала пляж Саблієр, та після — це дві різні команди. Коли ми грали фінал проти Кот-д’Івуару, то дух старої команди був поруч. Все, що сталось після — це вже історія".

У тому, як Замбія здобула перемогу у фіналі, безумовно, відчувався дух того, що їм це написано долею. Нападник "Челсі" Дідьє Дрогба не реалізував пенальті у другому таймі за рахунку 0:0, перш ніж гра перейшла до серії пенальті.

Після 18 пробитих післяматчевих одинадцятиметрових, коли нерви всієї країни були на межі, Замбія перемогла і здобула свій перший титул чемпіонів Африки.

"В Африці ми дуже віримо в подібні речі, це тісно пов’язано з релігією та культурою. Ми відчували, що перемога Замбії була написана як пророцтво", — сказав Сол Бамба, гравець івуарійської збірної, який грав у фіналі та встиг пограти за "Лідс Юнайтед" та "Кардіфф Сіті". Після розчарування від поразки, ми разом з командою обговорили це і сказали: "Можливо, не так вже і погано, що Замбія його все-таки виграла?"

Гравці збірної Замбії святкують свою перемогу в Кубку Африки 2012 року

Тепер команді 2024 року, яка вважає своєю головною зіркою гравця "Лестер Сіті" Патсона Даку, належить написати свою власну історію.

У середу вони починають свій шлях у груповому турнірі проти ДР Конґо, і хоч очікування навряд чи особливо високі, події 1993 року гарантують, що будь-якій команді Замбії, яка вийде на поле у великому турнірі, не бракуватиме мотивації.

"Ми були чудовою командою і це був лише початок", — сказав Мусонда-страший. "Спадщина тієї команди назавжди залишиться у пам’яті. Я сподіваюсь, що нова команда зможе знову кинути виклик найсильнішим суперникам та принести славу Замбії".

Автор: Том Барроуз, The Athletic