Вагончик рушить, перон залишиться? Акценти глядача на грі Монако з Шахтарем

До певної міри, цей матч став історичним для рядового українського глядача. Вперше в житті, для того щоб дивитися єврокубкову гру, багатьом з нас було запропоновано за неї заплатити. Саме за неї, окремо. Наприклад, мені в Одесі потрібно було відмовитися від послуг свого кабельного оператора і купити пакет "Мегого", на 60 гривень в місяць дорожчий.

Для когось ця сума здасться смішною, але не для більшості жителів нашої країни. До того ж, особисто мені, наприклад, ні до чого ці триста з чимось там каналів і інші радощі в додачу: я всього лише хотів подивитися футбол. Розвинений капіталізм в дії. За все треба платити в цьому житті, і бла-бла-бла ... А хто сперечався? Констатація факту: сталося.

Альтернатива (поки вона є - слава букмекерам з "піратами") - після тривалих пошуків, слизької якості і з випередженням картинки звуком на добрих півхвилини. Комусь, безумовно, пощастило більше, і він неодмінно з нами цим радісно поділиться. Питання, однак, не в тому. Комусь отруювали життя трансляції ТРК "Футбол"? Тільки не мені.

Вже мовчу про те, що, не повірите, але інтернетом користується не кожен любитель футболу в Україні. І щодо цих людей подібне виглядає дискримінацією. Тепер і футбол їм залишили другого і третього сорту. Розумію, що не у всіх регіонах були доступні і "Футболи" (хоча нам звідси в це важко повірити). Що ж, тоді це про жителів інших регіонів.

Символічно, що перший матч нової для нас ери проходив в Монте-Карло - класичній столиці азартних ігор Європи. Суперник "Шахтаря" - "Монако" поступається йому в рейтингу УЄФА 22 позиціями. У кваліфікацію Ліги чемпіонів він потрапив в якості бронзового призера чемпіонату Франції. У новому сезоні стартував невдало, але про що там говорити після двох турів?

Фаворитом в парі вважалася команда господарів поля. Напевно, все-таки тому що "Шахтар" останнім часом розгубив колишню солідність. А після не надто переконливої ​​перемоги над "Генком" дуель з "Монако" очікувалася з побоюванням. Як виявилося, в тому числі, і тренерським штабом "Шахтаря", який приніс в жертву клубну філософію заради актуального результату.

Незважаючи ні на що, я б назвав цю гру досить глядабельною. За винятком відрізку довжиною в півтайму після перерви - з 57-ї по 80-у хвилину. Для постійного глядача Ліги чемпіонів він пройшов швидше в режимі колискової. І багато в чому підмочив репутацію поєдинку.

І диктували цю "моду" гості. Домігшись успіху ще до середини першого тайму, вони, фактично на цьому заспокоїлися і стали грати в старі недобрі "захищаємо 1:0" італійського розливу. Вийшло. В останні три чверті матчу, на мій погляд, у "Монако" було не менше чотирьох реальних можливості зрівняти рахунок. Востаннє - на 82-й хвилині.

Цей же епізод став найяскравішим в грі, не рахуючи голу. Крім майстерності Трубіна (гравця матчу з чотирма-п'ятьма заліковими сейвами) на гостьових шальках терезів виявився ще й комплімент від Фортуни: кіпер "Шахтаря" перевів м'яч у стійку власних воріт. Неспроста тренер суперників скаже, що у нашого воротаря був вдалий день.

Іншим вагомим аргументом став клас Педріньо, який промайнув крізь почесний ескорт суперників з грацією запеклого слаломіста. Я б сказав, що результат поєдинку вирішили індивідуальні дії конкретних гравців. І хто сказав, що це погано чи некошерно? Певною мірою, навіть зовсім навпаки. Але як часто "Шахтарю" доведеться робити на них ставку?

У Монте-Карло вона зіграла. Хоча за логікою гри гості мали програти з дзеркальним рахунком. Навіть якщо ми зарахуємо випад Матвієнка в дебюті зустрічі, то вкупі з голом отримаємо два моменти за матч. Крім напівмоменту Антоніо в другому таймі. Тоді як "Монако" на свій забитий м'яч за півтора останніх тайми "награв" з усією очевидністю. Знову ж таки, на мою думку.

В цілому, "Шахтар" зіграв не "по-шахтарськи". Це привело в захват адептів секти свідків коефіцієнта. Це влаштувало і просто вболівальників, яким вже двічі за місяць було за державу прикро. Напевно, в меншій мірі тих, хто полюбив цей "Шахтар" за його бразильську невимушеність.

Саме час заводити нашу споконвічну мантру: гра забувається, результат залишається. Шикарний вагончик з двома самотніми пасажирами (в особі божевільного соло Педріньо і серії ефектних кидків Трубіна) рушить, а перон наших лігочемпіонських очікувань залишиться. І коли перший зникне з очей, другий ще довго буде твердою опорою для ніг.

Але так чи так уже він стійкий, цей перон вокзалу для двох, один з яких змушений буде покинути його через тиждень - коли відправиться склад в Лігу Європи? Чиї очі будуть сумними, і кому помахають білою хусткою? Сьогодні для нас це продовжує залишатися загадкою. Смутно вгадується лише те, що, сидуячи з усього, ми знову будемо утримувати своє безцінне завоювання.

Зірвавши куш в казино, головне - вчасно припинити грати. Я називаю це скромною чарівністю прагматизму. Але тоді мої оплески в разі загального успіху команді де Дзербі будуть такими ж рідкими, потонувши в громі ваших.