А якщо гудуть, то тихо-тихо. Акценти глядача на грі Динамо з Фенербахче

Насамперед, хотів би звернутися до тих, хто пише у коментарях: який футбол – нам зараз не до цього. Тоді що ви тут взагалі робите? Актуальні та насущні новини на головну та страшну тему зараз можна знайти всюди, вони заполонили собою весь наш життєвий простір. А тут, крім цього, ми продовжуємо говорити саме про футбол – з тими, для кого він став способом життя, і хто його без нього вже не уявляє.

Тому для нас можливість подивитися футбол, особливо за участю наших команд, та поговорити про нього – важливе свідчення того, що це життя продовжується. Так, у суворих і моторошних умовах, але від цього воно лише цінніше. І, повернувшись сюди місяць із лишком після червневої сесії збірної, я, як завжди, спробую поділитися з вами своїми враженнями від нашого дебюту в євросезоні.

На жаль, поки радіти нема чому: загалом гірші побоювання підтвердилися, дива не сталося. Хоча, як на мене, то могло бути й гірше. Все ж таки другий тайм заронив якісь боязкі паростки надії на те, що футбол нас ще не залишив. Інша річ, на якому рівні ми зможемо його демонструвати. Але такі вже сьогоднішні реалії, і з цим нічого не вдієш.

Потрібно пам'ятати, що сезон стартував матчем за участю найбільш благополучного з українських клубів. Хоча, напевно, правильніше буде сказати: найменш неблагополучного – але, у будь-якому разі, покликаного зіграти роль головного фаворита у внутрішніх змаганнях. Який майже повністю зберіг свій основний склад. Тобто, вчора ми побачили, на що нині здатні ті, на кого належить рівнятися іншим.

Висновки невтішні, але, повторюю, очікувані. Сьогодні для нас за щастя, що ми взагалі десь граємо. І усвідомлюючи це, потрібно тихо радіти будь-якому локальному успіху, якщо такий станеться. Альтернатива одна – відморозитись під гаслом: нам не до футболу! Але ще раз: кому справді не до нього, той це не прочитає – їх тут нема.

За традицією, щоб мати хоч якусь точку відліку в уявленні про рівень суперника, заглянемо в табель про ранги УЄФА. "Динамо" зараз займає в ньому 45-е місце - між ПСВ і "Янг Бойз" - туди-сюди об'єктивний показник. А ось позиція "Фенербахче" більш ніж удвічі нижча – у компанії пересічних іспанських клубів, "Слована" та БАТЕ – дещо здивувала.

І вже точно, однозначно називати киян фаворитами поєдинку я не став би і в мирний час. Команда Луческу справляє враження в дусі "вище голови не стрибнеш". Вічно молоді, вічно тверезі – у тому сенсі, що їй не вистачає пристрасті та куражу. Крім класу. А тепер уже й поготів.

Але це наша команда, вона представляє нашу країну, я вболіваю за неї в Європі. І тому сьогодні точно не маю наміру критикувати. Так, деякі скромні спостереження любителя гри, як завжди.

Гра в Лодзі не була вбивчо нудною, чого, до речі, цілком можна було очікувати. Але й назвати її видовищною мовою не повернеться. Дві команди сумарно наскребли на небезпечний епізод раз на десять хвилин лише завдяки засиллям напів- і недомоментів. По-дорослому заліковими я назвав би лише сейв Бущана після удару Валенсії на 14-й хвилині – перший шанс "Фенербахче", і промах Бесєдіна на 71-й – останній шанс "Динамо".

Останню спробу вирвати перемогу зробив на 80-й хвилині Брума, проте Бущан був напоготові. Якщо ж розділити матч надвоє, то до перерви більше заслуговував гол "Фенер", а після нього – Київ. З усього вищесказаного, вважаю закономірними і результат гри, та її рахунок. Все по ділу.

Якщо прибрати зі складу "Динамо" Циганкова, то разом із ним підуть і всі три моменти, в яких кияни реально загрожували воротам суперника (не рахуючи перехоплення Салаї, який вибив м'яч з-під носа у Вербича). У "Фенербахчі" рівнозначною йому фігурою до перерви був левофланговий Кадіоглу.

Якщо на шляху стамбульців до воріт (не рахуючи промаху Юксека), незмінно виростала могутня постать Бущана, то ми за півтори години жодного разу до ладу не пробили в ворота.

І повністю погоджуся з Луческу в тому, що "Динамо" не ризикувало в першому і відразу ж дуже важливому поєдинку сезону, і що нульовий рахунок його влаштував. Картина маслом у Стамбулі вимальовується з усією очевидністю: "Фенербахче" домінуватиме, а "Динамо" - шукатиме рідкісний шанс у контрах. Питання в тому, чи витримають ззаду, і чи зможуть виконати попереду.

Перший матч не дав нам чіткого уявлення про наші можливості, при тому, що й суперник нічого визначного не показав. Мені лише здалося, що "Фенер" може додати, а внести доленосні корективи до гри киян протягом тижня буде складно. Що ж, як не банально це прозвучить, чекаємо на момент істини в Стамбулі. Там все стане на свої місця, і ми дізнаємося, який із євротурнірів буде до снаги нашому лідеру.

Чи доведеться перевзуватися у більш відповідні за розміром "копочки" Ліги Європи вже тоді? Імовірність досить висока, але приреченості особисто я в Лодзі поки не побачив. Наші бджоли таки гули, хоч і тихо-тихо.