З таким щастям - і на волі! Акценти глядача на грі Селтіка з Шахтарем

Якщо когось спантеличив заголовок, пояснюю: це не про "Шахтаря" - про його суперника. На мій погляд, "Селтіку" неймовірно щастило цього вечора.

Спершу гол на 34-й хвилині. Зрозуміло, не скажеш, що він прийшов з нізвідки - атака була, і галасу навели пристойного. Але без випадкового відскоку від Матвієнка, який і м'яча не бачив у той момент, удару по воротах взагалі могло не бути. А так м'яч потрапляє до Якомакіса, який у забійній позиції. Адже до цього в матчі не було жодного гольового шансу, не рахуючи напівмомент О`Райлі.

Потім фантастичний промах Сікана на 72-й хвилині вже за 1:1. Мудрик виклав йому м'яч буквально на блюдечку з оранжево-чорною облямівкою. Потрібно було елементарно не прос.ати своє щастя. Але таки дивним чином прос.ав.

Пардон за мою французьку, але інакше про це не скажеш. Навіть при тому, що я не збираюся брати участь у всенародному цькуванні Данила, і готовий зрозуміти і прийняти будь-які пояснення. Але з пісні слова не викинеш, а ця пісня вийшла похабною через бездарність виконавця. Підкреслю: у цьому конкретному епізоді.

З одного боку, якщо ти претендуєш на статус професійного футболіста, ти зобов'язаний не тринькати такі можливості. З іншого боку – якщо ти людина, а не машина, то тобі властиво помилятися. У тому числі й у таких, начебто, найпростіших ситуаціях. Словом, пожурили та забули: один випадок – випадок, а на результаті для команди це, на щастя, вирішальним чином не позначилося.

Але для "Селтіка" це було просто безрозмірне щастя, після чого той же О`Райлі міг принести йому перемогу двічі. Однак спочатку йому завадив Трубін, а потім, на 88-й хвилині було втрачено останній шанс: м'яч пролетів повз ворота, а господарі поля – повз касу. І з таким щастям вони опинилися таки на волі – у сенсі: вам дякуємо, ви вільні.

При цьому, думаю, маючи з півдюжини моментів біля воріт "Шахтаря", вони вже на свій другий гол точно "награли". У команди Йовічевича було чотири реальні можливості забити: до голу Мудрика ще двічі могли зрівняти рахунок він же і Зубков (хоча в останньому випадку, швидше Траоре – якби взяв на себе, а не загнав партнера в глухий кут).

Більше О`Райлі у "Селтіку" запам'ятався лише автор забитого м'яча Якомакіс – найнебезпечніший у суперників. Ну а у нас більше Трубіна, який тричі виручав, - тільки Гравець матчу. Мудрик взяв ключову участь у всіх гольових епізодах "Шахтаря" - того ж Траоре до воріт вивів також він.

Але головне не це. Нехай фрагментами, але Михайло виглядав якимось стороннім тілом на тлі загальної картини гри. Не хотілося б гучних порівнянь, але місцями у складі нашої команди він справді виглядав інопланетним гостем. У "Шахтарі" цьому рівню, як на мене, намагався якось відповідати лише один Зубков, та й той не завжди успішно.

Ми його втрачаємо? Втім, питання поставлене неправильно: коли ми його втратимо? Чи вистачить керівництву клубу мудрого терпіння дотягнути хоча б до кінця сезону? Адже "Шахтар" без Мудрика втратить щонайменше третину свого потенціалу. Якщо не більше.

Як уболівальника українського футболу мене абсолютно не цікавить, скільки на цьому заробить клуб. Я хочу бачити його в українському клубі та вболівати за нього тут. Давненько вже не створюю собі кумирів у цьому командному виді спорту, а команди, в яких вболіваю за Мудрика – це "Шахтар" та збірна країни.

Ніколи не розумів, чому я мушу вболівати за умовний "Мілан", лише на тій підставі, що там грає Шевченко. А особливо – коли бачив, як він часом недоопрацьовує у збірній, маючи інший, загалом природний для профі пріоритет. Від його успіхів у Серії А чи Лізі чемпіонів у складі іноземного клубу не було ні холодно, ні спекотно. Напевно, ви знайдете й інші сучасніші приклади.

З іншого боку, рівень нинішнього "Шахтаря" Мудрик точно переріс. Я вже мовчу про рівень ліги, де він грає. З точки зору подальшого зростання гравця, заперечити нічого, інакше виглядатиму неадекватно. Але з однією обов'язковою умовою: щоби на виході ми отримали історичного лідера збірної України. І мене зовсім не цікавить улюбленцем фанатів якогось європейського клубу він стане.

Людина, яка ділиться тут з вами своїми думками, все життя цікавилася футболом у чітко окреслених межах: національний сезон, єврокубки за участю наших (пізніше – плюс плей-офф Ліги чемпіонів), офіційні матчі збірної та фінальні турніри Кубка світу та Євро.

Що стосується зарубіжних чемпіонатів, то як сказав би персонаж зі старого фільму: "Це тато у нас від джазу божеволіє, а хлопцям до фені". Що виросло, те виросло: важливим є лише системний інтерес, а дивитися всю умовну АПЛ поспіль не зможу фізично, та й не тягне. Якось так. Тому особисто я Мудрика таки втрачу. А вам щиро бажаю насолоджуватися його грою у топах-європах.

Сподіваюся, тепер зрозуміло, чому поєдинок із "Селтіком" став для мене справжнім променем світла у темному царстві. Як, зрештою, і весь груповий турнір "Шахтаря". Так, вже зараз – незважаючи на те, чим він закінчиться.

Перед стартом Ліги чемпіонів я казав вам, що нашим курентом буде "Селтік", а метою – вихід до плей-офф Ліги Європи. Завдання вирішене, хоч тоді мені в це не вірилося, і воно було озвучене просто тому, що у спорті інакше не можна.

Не даремно Йовічевіч і компанія так раділи вчора цій нічиїй. Для "Шахтаря" сьогодні це стеля. І, ви вже вибачте, але я не вірю в перемогу над "Лейпцигом", що набрав хід і повернувся в себе. До речі, нагадаю: свою єдину перемогу у групі ми здобули, коли він був не в собі. Тому не варто переоцінювати ні її, ні загальний підсумок.

Та й не потрібна вона нам нині, ця Ліга чемпіонів. Нам потрібен не досвід поразки від солідної команди, а турнір, у якому наш представник міг би протриматися якнайдовше. Щоб було за кого вболівати. І повторюся, фінансовий бік питання – проблеми клубу. А вболівальнику потрібен футбол. Чим більше тим краще.