Найвідоміший львів’янин у Греції: піднімав трофеї, виганяв легенд і повівся на розіграш від президента

Навіть зараз на деяких афінських майданчиках можна зустріти "Гурські куточки".

Нічого такого - просто фото тренера в рамці та вимпел "Панатінаїкоса". Але для Греції з її націоналізмом і довжелезним сонмом власних героїв це дещо особливе.

І це при тому, що пан Гурський начхав на всі "червоні лінії" - він перейшов з "Пао" до "Олімпіакоса", а тоді ще й повернувся назад на пост селекціонера. Нікому раніше греки подібного не прощали. Зірка 70-х Йоргос Делікаріс, аби спокутувати вину перед трибунами, відмовлявся виходити на заміну в дербі. А от Гурському все сходило з рук.

Чи це тому, що танцював із зіркою ТБ так само впевнено, як сидів на тренерській лавці? Чи за згоду після матчу випити пива з фанами? Чи, може, за прохання до посла привезти йому в Афіни… квашених помідорів і капусти?

Такого греки ще не бачили - не просто тренер, а згусток харизми, який ніколи не малювався, а завжди був тим, ким є.

Ну, і починалась ця історія не де-небудь, а у Львові.

***

Міжвоєнний час - Місто Лева у складі другої Речі Посполитої.

Батько Казімежа доклався до цього. Максиміліан Гурський керував бронепоїздом, що зіграв велику роль в боях за місто. Його син, однак, був не такий войовничий.

Казімеж грав у футбол, коли в 1939-му в Львів прийшли совіти. Що робити? Тікати? Але куди? Він лишився - тим паче, нова влада дозволила і навіть заохочувала спорт.

Був Гурський у Львові і через два роки, коли до міста входили нацисти. Він чув, як наостанок комуністи розстрілюють в’язнів на Лонцького; бачив, як будувалося львівське гетто - між іншим, третє за величиною в Третьому рейху. І він не співпрацював.

Казімеж Гурський (другий зліва) в кінці кар'єри, 1952 рік. Фото: laczynaspilka.pl

Коли у 44-му Союз повернувся, Гурському навіть запропонували повернутись у футбол, що означало привілейоване становище; доступ в "магазини з жовтими шторами" - не для всіх. Але Казімеж пішов до Війська Польського.

Не воювати, ні - поки його корпус допомагав зі штурмом Берліна, Гурський організував у Варшаві 1-й військово-спортивний клуб, з якого трохи згодом постала "Легія".

До Львова він повернувся вже в іншому світі - восени 90-го. Пам’ятні таблички Гурському з’явилися на вулицях міста навіть пізніше - після Революції Гідності.

Що ж до радянських часів, то Рада народних комісарів на чолі з Хрущовим свою роботу знала. У 44-му поляки становили 66% населення міста; у 51-му - 16%; у 59-му - крихітні 3,9%. Вони їхали, їхали, і ще довго Польща жартувала: "А пан з Вроцлава? Бо я теж зі Львова!"

***

Ну, і так найталановитіший тренер-поляк опинився, де й мав бути.

Відкриття пам'ятної дошки Гурському у Львові, 2017 рік. Фото: POLUKR.net

Точніше, спочатку це був гравець. У 48-му Гурський вперше і востаннє зіграв за "Кадру" у Данії, де поляків розбили 0:8. Це й досі найкрупніше фіаско в їхній історії; таке собі дно.

Казімеж, однак, не злякався, а відштовхнувся від нього так добре, що поляки визнали його найкращим тренером у ХХ столітті і назвали в його честь Національний стадіон у Варшаві - найбільшу арену країни.

Гурський очолював "Кадру", коли вона вигравала Олімпіаду-1972. Був на посту, коли Любаньський скористався помилкою Боббі Мура і вивів Польщу на ЧС-1974. Був і на самому Мундіалі, де поляків зупинили лише в’язке поле та гольове чуття Герда Мюллера.

Втім, навіть третє місце стало для країни національним святом. Гурського носили на руках; на його честь хотіли навіть перейменувати місто Казімеж Дольний.

Не один поляк мріяв зупинити ту мить, але де ж узяти таких умільців? Вже через два роки після поразки від НДР у фіналі Олімпіади-76 Гурський скаже:

"Усі в нас тепер професори футболу. Кожен виходить на поле і грає, як вважає за потрібне".

Коли він тільки очолив поляків, то привів до команди нікому не відомих юнаків - Лято, Томашевського, Горгоня, Мусяла, Шимановського, Цмікевича, Кміціка, Шармаха. Коли ж вони виросли у зірок, цей зв’язок розпався. Доходило до того, що Казімеж Дейна підходив до тренера з вимогою "не ставити у склад Бонека". Чому? Лише тому, що він так хотів.

***

Ну, і так знаменитий поляк опинився у Греції.

Довга та складна вийшла епопея завдяки наглядачам із компартії. Так, варіант із "Гертою" у 74-му відкинули негайно, адже ФРН вважалася ворогом. Також не випустили Гурського до Кувейту і навіть у "Ксамакс" – до нейтральної Швейцарії.

Власнику "Панатінаїкоса" Маносу Маврокукулакісу посміхнулася вдача, бо комуністи вже реально втомилися відмовляти тренеру. Ну, і Греція в соцтаборі вважалась "некритичним Заходом" - отже, туди було можна.

"Чудовий професіонал із дуже хорошим характером - милий, культурний, ввічливий", - з таким резюме від посла Греції пан Казімеж відбув до Еллади.

Гурський та його збірна - рок-зірки Польщі 70-х. Getty Images/Global Images Ukraine/ автор: PA Images

І що було далі? Три чемпіонства - одне з "Панатінаїкосом" і ще два з "Олімпіакосом"; три Кубки Греції ("Пао", "Олі" та "Касторія") і до всього Балканський кубок-1978 з "Пао".

Як личить олдскулу, Гурський не наполягав на тактичних деталях; найбільше його цікавили відношення, психологія, відчуття ліктя. Грецький журналіст Христос Сотіракопулос відзначав вміння тренера негайно зрозуміти, хто і що може:

"Гурський завжди знав, що гравець може грати лише на 7 з 10, і якщо він грає 7,5, він його хвалив. Але якщо гравець міг грати на 10, а грав на 6, то негайно вилітав геть".

Головною ж бідою пана Казімежа в Греції стала лінь. Чемпіонат слабкий, провінційний, от місцеві топи й не хотіли бігати. Навіщо? Адже вони й так топи; золото в кишені. Усі спроби провести два тренування в день призводили до черг гравців з лікарняними в руках - нібито, у них були протипоказання.

Після поразки від "Брюгге" в КЄЧ Гурський вигнав зі складу найбільших зірок - легенду "Панатінаїкоса" Міміса Домазоса, що грав там 18 років; п’ятиразового найкращого снайпера ліги Антоніса Антоніадіса та зіркового легіонера Бору Джорджевича. Був великий скандал, і поляка здивувало, що керівництво і навіть фани його підтримали. Але на дистанції стало тільки гірше - команда ще сильніше наполягала, що працювати не буде.

Legends of Panathinaikos. 1978. Mimis Domazos(AEK), Antonis Antoniadis (OlympiacosFC). Photo archive : P Lipimenos.. pic.twitter.com/aqJXTVf997

— kostas.Vernikos (@KVernikos) October 14, 2021

***

Ну, і так Гурський перебрався до найзлішого ворога "Пао" "Олімпіакоса".

Точніше, між тим були ще півроку у маленькій "Касторії", якій зірковий тренер допоміг виграти Кубок, а за нею "Олі", де пан Казімеж вже краще знав греків.

"У "Пао" він намагався змінити ветеранів, і у нього виникла проблема. З нами він цього не робив, - каже екс-гравець червоно-білих Йоргос Коколакіс. - Увесь час грали досвідчені гравці. Він не акцентував увагу на молоді. Я теж страждав від цього. Мені ж було 18 років, коли Гурський прийшов".

Ставка на досвід і товариськість не принесла успіху в Європі, де футбол швидко додавав у інтенсивності. Але Гурському було байдуже. Його носили на руках після золотого дубля "Олімпіакоса" у 1981-му. Ідеальна пенсія.

Піти тренера змусила лише моторошна низка трагедій.. Так, У лютому 1981-му на матчі "Олімпіакоса" та АЕК сталася давка, 21 людина загинула. Далі був землетрус, що знищив 8 тисяч будівель між Афінами та Коринфом.

Ну, і нарешті у травні 81-му під час зустрічі з "Олі" від серцевого нападу помер тренер ПАОК Дьюла Лорант.

Гурський сприйняв то як знак і поїхав, але Греція так легко тренера не відпустила. Вже невдовзі АЕК надіслав пропозицію очолити команду удвох зі Златко Чайковським - дурнувата ідея, і поляк сказав "ні", після чого отримав повідомлення, що власник афінян через його відмову потрапив до лікарні.

Аби запобігти ще одній трагедії пан Казімеж зібрався в дорогу - і уявіть його здивування, коли він побачив боса АЕК на трибунах здорового, як риба! Сварка була - чув увесь сектор.

***

Ну, і так Гурський ще раз опинився у "Олімпіакосі", аби у 83-му принести йому вже друге чемпіонство.

Додому він не спішив - після поразки Солідарності і воєнного стану Польща виглядала сірою, як концтабір.

Krzysztof Warzycha e Jozef Wandzik con la maglia del Panathinaikos pic.twitter.com/v3KcrpiNpA

— allafacciadelcalcio (@facciacalcio) January 5, 2020

Тож далі були два роки в "Етнікосі" і повернення в "Панатінаїкос" - вже на пост селекціонера. Ви ж пам’ятаєте "Пао" у півфіналі ЛЧ-96? Так-от саме Гурський привіз до Афін стовпів тієї команди Кшиштофа Важиху та Юзефа Вандзіка.

Та й після них Греція на довгі роки стала улюбленим місцем для поляків. Смолярек, Сагановський, Жевлаков, Журавський, Муравський, навіть Олісадебе - Гурський пробив дорогу багатьом.

Зараз важко сказати, чи заїжджав до Греції коли-небудь сильніший тренер? Пам’ять підказує, що були також Гуттман, Рехагель, Сантуш, Івіца Осім, але "гурські куточки" свідчать, що уродженець Львова обставив їх усіх.

Що вже й казати за саму Польщу? Тут взагалі ніяких варіантів. Ян Томашевський - перший, але далеко не останній топовий польський кіпер - виразив це точніше за інших:

"Пан Казімєж ніколи не скаржився на гравців, він просто виконував свою роботу і зробив кожного гравця стартового складу одним з 5 чи 10 найкращих у світі на його позиції. Зараз це недосяжний для нас рівень. І футболісти класні бували, але ніхто так більше не вміє.

Можна сказати, він прийняв польський футбол дерев’яною халупою, а віддав цегляним будинком…"