Великі також плачуть. Падіння Джона Террі, яке його не зламало

Джон Террі є суперечливою, навіть скандальною особою. Це профі з великої літері, що не викликає жодних сумнівів, та ми звикли бачити центрбека у грі жорстким, таким, хто не демонструє широкий спектр емоцій. Принаймні, так було до московського фіналу Ліги чемпіонів.

В “Челсі” давно мріяли про тріумф у головному клубному турнірі. Роман Абрамович жбурлявся грішми направо та наліво, а коли самоствердився на Туманному Альбіоні, то лише “нагуляв” більший апетит. Для повного щастя залишилося зробити один невеличкий крок — адже Моурінью вже приніс два чемпіонства поспіль (2004/05, 2005/06) та серію внутрішніх кубків.

Ніщо не вказувало на наявність проблем, аж поки лондонці не вступили у кампанію 2007/08. Поразка серу Алексу Фергюсону в Суперкубку Англії (1:1, 0:3 у післяматчевій лотереї) та “Астон Віллі” (0:2), нічиї з “Ліверпулем” (1:1), “Блекберном” (0:0) та “Русенборгом” (1:1) показали, що “Особливий” не контролює ситуацію на сто відсотків.

Джон Террі добре памʼятає ті події: “Ми всі плакали. У той час у повітрі лунали різні чутки, ми виступали не найкращим чином у чемпіонаті. А потім Моурінью підійшов до нас та сказав: “Все, мене звільнили”. Жозе повернувся та обійняв кожного.

Ми, дорослі мужики, ридали. Думали: “А що тепер буде?”. Для нас Жозе був батьком, наставником. Ми навіть ходили до керівництва, просили його залишити. Ми говорили, що Моурінью — найкращий, але рішення було ухвалено”.

Мало хто міг спрогнозувати, що після такого потрясіння Авраам Грант зможе добитися суттєвого прогресу в ЛЧ. Хоча давайте дивитися на речі тверезими очима — як і у випадку з Роберто Ді Маттео, Грант сприймався затичкою, чия основна мета полягала у тому, щоб не зіпсувати хімію у роздягальні.

Колектив був максимально зарядженим, по-спортивному злим, сам тренер прийшов завдяки приятельству з Абрамовичем та слухняно відповідав на прес-конференціях — словом, ніхто нікому не заважав. Дроґба, Чех, Лемпард та Террі взяли справу у власні руки.

Треба сказати, що “пенсіонери” досить швидко виплуталися із психологічної ями — якщо зазирнути дещо наперед, то виявиться, що в АПЛ “Челсі” відпустив “МЮ” тільки на два очки (85/87), причому мав усі шанси, щоб посунути конкурента. 1:1 з “Болтоном” (до речі, відзначився Андрій Шевченко) у 38 турі підсумували друге місце.

Виліт у 1/4-й Кубка Англії від “Барнслі” та програш у фіналі Кубка англійської ліги “Тоттенгему” не вважалися чимось критичним — більшість топів й так вибули із дистанції, щоб сконцентруватися на серйозніших завданнях. А в лондонців вони також були.

Група ЛЧ була подолана досить невимушено — 12 залікових пунктів, набраних у боротьбі з вищезгаданим “Русенборгом”, “Шальке” та “Валенсією”, вистачило, щоб зайняти лідируючу сходинку.

“Олімпіакос”, розгромлений 3:0 на “Стемфорд Бридж”, чи “Фенербахче”, що не впорався з тиском та зрештою посипався (3:2) — обʼективно такі собі суперники. А от перестрілка з “Ліверпулем”, напередодні якої померла мати Лемпарда, вийшла дуже емоційною — гравці билися за Пет та після 1:1 на “Енфілді” таки загнали “скаузерів” у глухий кут. Пенальті, реалізований Френком, влучний постріл Дроґба на 105 хвилині по ділу увійшли до золотої класики ЛЧ. Далі — “Манчестер Юнайтед”.

Персонально Террі провів нерівний розіграш — все зіпсували перелом ноги та біль у коліні. Тож 37 поєдинків, 1 мʼяч та 1 результативна передача — скромнувато у порівнянні з минулими сезонами. Втім, коли захисник виходив на поле, то будь-які претензії відпадали — Джон діяв упевнено та у всіх матчах Ліги чемпіонів, у яких взяв участь, зʼявився із капітанською повʼязкою. Тут точно не дорікнути.

Тому є певна несправедливість — після драми у “Лужниках” британські ЗМІ виокремили, насамперед, Террі. Враз забулися епізоди з Дідьє Дроґба та Ніколя Анелька — перший “напрацював” на червону у кінцівці другого екстра-тайму, чим підставив партнерів, другий — настільки бездарно завдав удар у серії, що Едвін ван дер Сар без особливих зусиль його парирував. Зате те, як Джон послизнувся — давайте розжовувати з усіх боків.

“Під час підготовки до фіналу я виконував пенальті, виконував усі вправи. Ми два тижні так робили на тренуваннях, я забивав паненкою”, — пригадав оборонець. Скажіть, хіба це не іронія долі?

По хорошому Кріштіану Роналду мав би подякувати Джону — якщо Карлос Тевес, Міхаель Баллак, Майкл Каррік та Жуліано Беллетті почергово обмінялися вдалими спробами, то португалець не зумів перехитрити Петера Чеха. Вінґер у розпачі звалився на землю: “Я гадав, що ми програємо. Я зіграв добре та забив, але не реалізував свій пенальті. Це був найгірший день у моєму житті”.

Лемпард, Овен Харгрівз, Ешлі Коул та Нані продовжили лотерею, й настала черга Террі. За невдачі Роналду це означало одне — якщо Джон розбереться з воротарем, то все — омріяний трофей у кишені. Прямуючи до позначки, центрбек поправив капітанську повʼязку, оцінив ситуацію та зосередився на правому куті. Розбіг…

Якби не мокрий газон (у Москві періщив добротний дощ), то “Челсі” б через секунду став найкращим клубом Європи. Від усвідомлення скоєного сльози полилися рікою.

“Мені дуже шкода, що я не забив одинадцятиметровий, чим позбавив уболівальників, товаришів по команді, родину та друзів шансу стати чемпіонами Європи. Я знову і знову переживав той момент, відколи це сталося. Я спав лише кілька годин та щоразу прокидався, сподіваючись, що все це було поганим сном. Я вийшов уперед, щоб нанести удар, розумів, що перемога залежить від мене. Те, що сталося далі, буде переслідувати мене все життя. Ви бачили, як я послизнувся. Я досі не можу в це повірити. Мені не соромно плакати. Це трофей, який я так старався виграти рік за роком. Нехай це і була неконтрольована реакція, але я ношу своє серце на рукаві — це всі знають”, — пояснив засмучений Террі.

“МЮ” перехопив ініціативу та переламав хід — це потім відзначив сер Алекс Ферґюсон: “Промах Террі дав нам поштовх, тоді я подумав, що ми виграємо”.

Авраам Грант теж дав коментар: “Джей Ті — головна причина, чому ми тут. У нас були важкі часи, а він є частиною команди. Террі був чудовим впродовж усього сезону, в півфіналі та цій грі. Він є причиною, чому “Манчестер Юнайтед” створив так мало моментів. Мені шкода його та команду”.

Підбадьорливі слова не сильно допомогли — Террі ще довго зʼїдав себе із середини та був обʼєктом глузувань із манчестерського вболівальницького табору. Нічого-нічого, і на його вулиці буде свято.

Вирішальну битву з мюнхенською “Баварією” Террі пропустив — все через червону картку у півфіналі проти “Барселони”. Це було вилучення, викликане тупістю у моменті з падінням Алексіса Санчеса, тож певний час центрбека знову та справедливо полоскали в масмедіа.

Проте, коли “Челсі” підняв над головою “вухатий” кубок, громадськість швидко розтанула — як не крути, казка, написана у 2012-му, ввібрала у собі чимало компонентів та видалася справжнім чудом.

Джон заслужено доєднався до святкувань — отримав жадану медаль та закрив давній гештальт. Нарешті можна спокійно видихнути.