Маленька переможна війна. Акценти глядача на Клубному чемпіонаті світу

Зазвичай я це діло не дивлюся - аж надто притягнута за вуха ідея. Гаразд ще Міжконтинентальний кубок, з якого вона виросла: скільки існує ФІФА, стільки тон в цьому виді спорту задають Європа і Південна Америка. Треба думати, 60 років тому, коли почали розігрувати даний трофей, це виглядало цікаво. Як мінімум, одне десятиріччя.

В 70-ті Європа почала викаблучуватися: в половині розіграшів її представляли не володарі Кубка європейських чемпіонів, а його фіналісти. Ще двічі змагання взагалі не відбулося - через те що не могли домовитися про терміни його проведення. Нагадаю, що тоді воно складалося з двох матчів: вдома і в гостях. І, мабуть, це було справедливо.

З 1980 по 2004 рік володар Кубка визначався в одному матчі на нейтральному полі - в Японії. Трофей розігрувався справно: в першу чергу, тому що у нього з'явився спонсор - компанія "Тойота". Саме в цей період ми вже могли спостерігати МК по ТБ. У тих рідкісних випадках, коли його дивився я, особливо цікавим змаганням він мені не запам'ятався.

2003-й рік. "Мілан" поступився в матчів за Міжконтинентальний кубок "Бока Хуніорс"

Можна сказати, що за підсумками всіх розіграшів Південна Америка виграла цей спір у Європи з мінімальним рахунком 22:21.Однако ми пам'ятаємо, що Старий Світ не завжди був представлений своїм чемпіоном. Втім, головне не це, а те, що по суті своїй МК був конкурентним і міг викликати у вболівальників і любителів футболу законний інтерес.

Клубний чемпіонат світу, що прийшов на зміну МК, був спочатку нецікавий мені саме тому, що в вищий світ були запрошені "бідні родичі", які вже самою своєю участю нівелювали рівень турніру.

Представники Північної Америки, Африки, Азії і Океанії, як правило, грали роль масовки. А їх, в цілому, 4 участі в 17 фіналах стали лише тим самим горезвісним винятком, яке підтвердило це правило.

Ну а Європа тут бере реванш у Південної Америки з непристойним рахунком 13:4. Причому востаннє тріумфатор через океан - бразильський "Корінтінас" - домігся цього успіху ще 8 років тому. І для мене це остаточно визначило ставлення до даного змагання. Нудно, дівчата!

За останні 15 років КЧМ для європейських клубів фактично перетворився в маленьку переможну війну. Єдиним і все тим же винятком став "Челсі", який примудрився програти тому самому "Корінтіансу". І нехай вас не вводять в оману три випадки, в яких в фіналі знадобилися екстра-тайми. Європа безроздільно домінує в цьому турнірі.

Елементарно, Ватсон! Європейські клуби вже не те, що знімають вершки з футболу в іншому світі - вони вигрібають дочиста все, що ще лише обіцяє дати благодатні сходи, зрізають їх, що називається, на корені. І мова не обов'язково про топів: візьміть той же "Шахтар", наприклад - привільно пасеться на бразильських просторах.

Навіть найкращим клубам в "провінційних" конфедераціях залишаються лише в міру майстерні (читай: посередні) гравці та "збиті льотчики". У кращому випадку – ті юні обдарування, хто чомусь раптом не потрапив в агентсько-скаутські мережі, здебільшого через затримку в розвитку. Але варто їм блиснути лускою, як черговий дрібнопористий невід не пропустить їх повз.

Тому ні про яку справжню конкуренцію клубів з периферії (а нею тепер уже є всі частини світу, крім Європи), тут не може бути й мови. Як то кажуть, апріорі. Бувають у житті виключення, але не більше того.

І ось на цьому безрадісному тлі ми почули про оптимістичні прожекти ФІФА: збільшити кількість учасників КЧМ відразу до 24. При цьому "столична" Європа отримала б лише третину путівок на нього (ймовірно, чвертьфіналісти Ліги чемпіонів), а дві третини - футбольні "провінції" . Уявляєте, яке незабутнє видовище нас чекає?

Фактично, мова йде про добряче ослаблену Лігу Чемпіонів. Навіщо це потрібно ФІФА - тема для окремої розмови, яка, зізнатися, мене не цікавить. Але я тут подумав: чим Інфантіно не жартує, коли глядач спить. А раптом я таки-відстав від життя, і КЧМ нині й справді радує око, так що джентльменам місць не вистачає? Дайте ж мені подивитися на того Івана Івановича ...

Скажу відверто, за підсумками побаченого склалося враження, що чергове дитя футбольної бюрократії і невгамовного прагнення до наживи деградувало навіть більш попередніх.

Перший півфінал, в якому єдиний м'яч був забитий з пенальті, був настільки захоплюючий, що аз грішний десь в середині другого тайму благополучно ... таки-заснув. Можливо, виною тому надмірна втома після трудового дня, але ті, хто додивився до кінця, запевняли, що втратив я аж ніяк не багато. Навіть незважаючи на відносне пожвавлення в кінцівці.

У другому півфіналі перевага "Баварії" була настільки очевидною для неї ж самої, що, повівши в рахунку на 17-й хвилині, далі вона здебільшого валяла дурня. Так що навіть було незрозуміло, навіщо їй знадобився контрольний постріл на 86-й хвилині в тіло суперника, що вже давно не подавало ознак життя.

У фіналі, насправді, перевага Європи була ще більш вражаючою, і великий рахунок став би логічним його підсумком. Але перемогу "Баварії" парадоксально приніс гол, зарахований лише після втручання ВАР, на 59-й хвилині. Ось так, легкою джазовою ходою, ніби знехотя, вона і виграла цю маленьку війну. Що називається, безкровно.

Але найбільш наочно проілюструє цей сяк-так переглянутий мною фарс в трьох діях наступний факт. Протягом трьох годин гри обидва суперники новоявленого Клубного чемпіона світу - єгипетський "Аль-Ахлі" і мексиканський "Тигрес" - обидва, разом узяті, не створили жодного гольового моменту біля воріт Нойєра. Таки крапка.

Таке навіть в УПЛ - надзвичайна рідкість. А тут цілий чемпіонат світу !!! Про що говорити далі? Ну, хіба що про те, що в жертву свого нового дітища (якщо ідея про 24 учасників все ж восторжествує) Франкенштейни від ФІФА хочуть принести Кубок конфедерацій - реально живий і видовищний турнір для збірних, своєрідний пролог до Мундіалю.

Без коментарів. Принаймні, пристойних.