"Відчуваю, що знайшов свій дім у Челсі". Історія злету Віктора Мозеса

UA-Футбол представляє історію успіху Віктора Мозеса, який став одним з головних відкриттів нинішнього сезону в АПЛ.

Конфліктів на релігійному ґрунті в Нігерії між християнами та мусульманами, напевно, ніколи не буде кінця. Саме він став поворотним моментом в моєму житті. Мій батько Остін був християнським пастором в Кадуні, а мати Жозефіна - допомагала йому. Всі жителі покидали місто, проте мої батьки залишилися, щоб допомагати пораненим і нужденним. Я грав на вулиці у футбол, коли мені повідомили новину, від якої я впав у ступор. В результаті нападу мої батьки були вбиті, а наші церква та будинок - спалені. Але погані новини на цьому не закінчилися: наступною мішенню радикально налаштованої молоді повинен був стати я.

Мій дядько контрабандою допоміг мені протягом тижня вибратися з країни. Моїм новим будинком стала Англія, куди я потрапив як біженець. Країна, де я нікого не знав. На щастя, одна сім'я з Південного Лондона погодилася взяти опіку наді мною.

Роналдіньо. Лист молодшому мені

Цей шлях був неймовірно довгим. Але я просто хотів залишатися сильним і наполегливо працювати для себе, навіть якщо моя кар'єра не буде пов'язана з футболом. Ми повинні дякувати Богові, що я сьогодні тут. Це немов мрія, яка збулася. Якщо я продовжу наполегливо працювати, хто знає, може, опинюся одного разу в "Барселоні".

Що цікаво, коли я ще жив у Нігерії, я був уболівальником "Арсеналу", в той час як всі інші підтримували "Юнайтед". Якщо починався матч "канонірів", ви завжди могли мене знайти перед телевізором. Мені подобається, який футбол вони демонструють. Шлях, який обрав Венгер через виховання молоді, неймовірний.

За часів мого дитинства, коли я ще жив із сім'єю в Нігерії, у мене не було якихось бутс або кед. Ми бігали просто босоніж, і коли маленький м'яч потрапляв до нас, ми починали грати у футбол.

Чимось були схожі наші ігри у футбол і в парку Норбер, де я і навчився азам. Футбол став моїм засобом акліматизації для життя в новій країні. Моєю першою командою став "Космос 90", що виступала у місцевій Тандрідж Лізі, на південному сході Лондона. Можливо, мій стиль трохи відрізнявся від інших, тому мене й помітили скаути "Кристал Пелас", офіс яких знаходився буквально на сусідній вулиці.

Я пройшов двотижневий перегляд, після чого вони рекомендували мені продовжити навчання у Вайтгіфтській школі - навчальному закладі для перспективних спортсменів - де я міг би прогресувати. Я багато чому навчився там, і зараз мова не тільки про футбол. Мені вдалося зосередитися на навчанні, хоча футбол був у моїй крові. Це те, чим я хотів займатися. І навіть якщо б я не виріс футболістом, то став би тренером.

Я продовжував грати за школу і юніорські команди "Кристал Пелас". Уже в чотирнадцять років мені вдалося здорово виділитися: за один сезон я забив у ворота суперників "Пелас" п'ятдесят голів. У 2005-му ми дісталися до фіналу юнацького Кубка разом з моєю школою. У вирішальному поєдинку ми розбили "Грімсбі" 5:0, а я став автором всіх п'яти голів. "Грімсбі" той поєдинок провів у червоній формі, що спонукало "Grimsby Evening Telegraph" в звіті про зустріч обіграти релігійну тему: "Святий Моісей - диво-гравець серед Червоного моря".

Після тієї гри до мене підійшов наставник "Кристал Пелас" Ніл Уорнок і сказав, що я здатний домогтися більшого. Насправді, на той час я навіть не замислювався про свої перспективи. Уорнок сказав мені, щоб я продовжував наполегливо трудитися кожен день на тренуваннях.

Я просто повинен був працювати, якщо збирався стати професіоналом. Але в той момент мені просто хотілося продовжувати забивати і вигравати матчі для команди. Лоурі Макменемі, коли нагороджував нас в честь перемоги на турнірі, сказав, що у мене є талант, щоб стати професійним футболістом.

У 16 років я дебютував за "Крістал Пелас". Це була мрія, яка збулася. 2007-го мені вдалося виграти "Золоту бутсу" на чемпіонаті Європи серед 17-річних у складі збірної Англії, правда, сам турнір виграти нам не вдалося: у фіналі ми поступилися Іспанії. У 2010-му я відіграв єдині 45 хвилин у складі молодіжної збірної Англії. Я пройшов усі рівні юнацьких команд країни, забивши за цей час одинадцять голів, а потім... потім я просто прийняв рішення грати за Нігерію. Однією з причин такого рішення став той факт, що я міг би повністю себе реалізувати на міжнародному рівні. Англія щорічно випускає великих гравців. Ви можете подивитися на молодь, яка рухається по цих сходах і виглядає дуже добре. Але, можливо, якщо я ще трохи потерпів, то погодився б на пропозицію англійської збірної.

Коли я потрапляю до Нігерії, здається, що всі вболівають за "Челсі". Їдеш до Ліберії - те ж саме. Вся Африка стежить за Прем'єр-лігою.

Перший виклик до табору "Суперолів" я отримав на контрольний матч проти Гватемали в лютому 2011-го, однак обставини перешкодили мені дебютувати за національну збірну: та зустріч була скасована. Незабаром я повинен був потрапити до заявки на ігри проти Ефіопії й Кенії, але і тут все було не так гладко: ФІФА заборонила мій трансфер між збірними з огляду на те, що документи про зміну громадянства не були відправлені до керівного футбольного органу. Мій дебют відбувся лише в листопаді 2011-го в поєдинку проти Ліберії, який ми виграли 6:1.

Тим часом, керівництво "Крістал Пелас" не могло натішитися, що їм вдавалося зберегти мене. Однак великі фінансові проблеми і введення адміністрації в клубі говорили про те, що мій продаж - це тільки справа часу. Так і сталося. У січні 2010-го "Віган" виклав за мене 2,5 млн. фунтів. Я прислухався до наставника "Пелас" Ніла Уорнока не підписувати контракт із ТОП-клубами. Не було ніякого сенсу в тому, щоб сидіти на лавці запасних. Вважаю, що я зробив правильне рішення, погодившись на пропозицію "латікс".

По ходу кар'єри у "Вігані" мене діставали травми. У стартовому матчі сезону 2010/11 проти "Блекпула" я отримав пошкодження. Потім повернувся в лад, встиг навіть забити, але знову зламався. Це жахливо дратувало. Але в цілому, я проявив себе добре.

"Я не шкодую про те, як мене потріпало життя"

У 2012-му "Челсі" заплатив за мене "Уїгану" 9 мільйонів фунтів. Я дуже переживав, що цей трансфер зірветься, і вже не вірив в його можливість. "Латікс" чотири рази відхиляли пропозицію "Челсі", а найперша стартувала з 3,5 мільйонів фунтів.

Не знаю, хто був у мені зацікавлений: Ді Маттео, який на той момент тренував команду, або хтось із правління клубу. Якщо вас запрошує такий клуб, то він розраховує на вас на якомусь етапі. У "Челсі" багато класних гравців, і я розумів: якщо отримаю шанс, то повинен буду вчепитися в нього зубами.

Усвідомлювати те, що відбувається я почав тільки на першому тренуванні з новою командою. Вона була неймовірною. Бачачи Джона Террі, Ешлі Коула, Фернандо Торреса, я мало не збожеволів. Я не міг повірити, що потрапив до заявки на матч Суперкубка Європи, хоч і не грав, але медаль, як фіналісту, мені все одно вручили.

На наступний день у клубі влаштували фотосесію з Кубком чемпіонів, який "Челсі" виграв перед цим. Кожен міг з ним сфотографуватися, але тільки не я. Його заслужили гравці, які виграли цей трофей. Я ж тільки доторкнувся до нього і пішов, подумавши про себе: "Сподіваюся, ми виграємо його знову цього сезону".

Мене переповнювали емоції, коли на "посвяченні" потрібно було заспівати якусь пісню. Що я повинен заспівати? В той момент всі можливі пісні вилетіли в мене з голови. У підсумку я зупинив свій вибір на репері Skepta. Я почувався ніяково. Мені здавалося, в той момент кожен думав: "Що він співає?". Але все було ОК.

Але потім почалися оренди. У той час вдруге команду очолив Жозе Моуріньо, який вирішив, що я в "Челсі" зайвий. Думаю, я непогано себе проявив у першому сезоні, але в силу обставин, свій шанс при новому менеджері я так і не отримав.

Перед початком кожного сезону були важкі часи. Ти знаєш, що граєш добре, але головком підсилає до тебе когось, щоб тобі сказали: "Ні, ти в плани тренера не входиш. Тобі необхідно відправлятися в оренду". Не було ніякого сенсу стирчати в клубі, тому я йшов на рік. Але коли ви відправляєтеся в оренду, це зовсім інша історія. Я відчував себе трохи розчарованим.

Так я опинився в "Ліверпулі", де проявити себе мені так і не вдалося. Стерлінг тільки розправляв крила, залишивши мені всього дев'ять ігор в основному складі за весь сезон. Цей невдалий трансфер ледь не породив ворожнечу між клубами: мовляв, підписання Мозеса виявилося невдалим, тому немає потреби мерсисайдцям задивлятися на інших гравців "Челсі", якщо вони також будуть сидіти без ігрової практики.

Слідом був "Сток Сіті", де я себе проявив вже краще. Хоча без темних плям не обійшлося і цього разу. В першу чергу вони були пов'язані зі звинуваченнями з боку Гаррі Монка і Джона Хартсона, які стверджували, що я симулював у іграх проти "Суонсі" і "Вест Хема". Правда, останній невдовзі після цього вибачився. Я був вдячний Джону, що він знайшов у собі сили подзвонити мені і принести вибачення. Втім, ця історія вже забута, і ми рухаємося далі.

Взимку 2015-го про мене згадав Моуріньо і хотів достроково відкликати з оренди. Я відмовився з тієї ж причини, з якої свого часу обрав "Віган": сидіти у ТОП-клубі і гріти лавку - це було не для мене. "Челсі" великий клуб, і я хотів би там грати. Але найголовніше - це грати, тому я обираю той клуб, де буду отримувати регулярну практику. Якщо ви просто потрапляєте до заявки, ваша форма і концентрація потроху знижуються. Я ж хочу грати стільки, скільки зможу і насолоджуватися цим.

"Сток" навіть сам готовий був викупити мене за 5 мільйонів, однак не зрослося. Тим більше, що протягом всієї предсезонки Жозе Моуріньо надавав мені ігрову практику, стверджуючи в інтерв'ю, що я готовий конкурувати за місце в "Челсі". Однак все завершилося так само, як і в попередні роки: орендою. Я без вагань обрав "Вест Хем". Причиною такого рішення став географічний момент. Я не хотів залишати Лондон, адже я відчуваю себе комфортно тут. Мій син починав ходити до школи, тому мені б хотілося осісти на одному місці.

"Молотобойці" мали першочергове право мого викупу, проте відмовилися від нього, тому мені знову довелося повертатися до "Челсі".

Біля керма команди якраз з'явився Антоніо Конте, якому я вдячний за наданий шанс. Я так довго його чекав, і зараз мені є чим відплатити менеджеру. Поки ви будете старанно працювати, а тренер це відзначати, він дасть вам шанс. Це щастя, що йому подобається, як я граю і високо оцінює мої зусилля. Одного разу він підійшов до мене: "Мені подобається твій стиль гри. Я не хочу, щоб ти знову вирушав в оренду". Це вселяє впевненість, коли наставник у вас вірить. Моуріньо ніколи не розмовляв зі мною, в той час як Конте дає можливість проявити себе кожному. У Жозе були власні гравці, на яких він робив ставку. Напевно, ми з ним розмовляли всього пару разів по телефону, коли я був у "Ліверпулі" і він цікавився, як у мене справи.

На першому тренуванні з "Челсі" я задав собі питання: "Де я граю? Правим захисником? Правим вінгером?". Хоча я відчуваю себе комфортно на будь-якій позиції: лівий край, правий, під нападниками. Після дебютного заняття Конте підійшов до мене і сказав: "Це те, що ти повинен робити. Так ти і повинен грати на цій позиції".

Конте дозволяє відчувати себе щасливим. Він знає, як розмовляти з гравцями. Антоніо на бровці спілкується з вами, щоб переконатися, що ви все правильно зрозуміли. А коли у тебе все виходить, він може поплескати тебе по спині, що тільки ще більше мотивує.

Відчуваю, що знайшов свій дім тут. Це мій клуб. Відчуваю себе щасливим і з нетерпінням очікую кожного наступного матчу. Найголовніше - виходити на поле і насолоджуватися футболом, що я і роблю в даний момент. Упевнений, що мої батьки дивляться на мене зверху і пишаються мною.

У матеріалі використані фото goal.com, fourfourtwo.com, telegraph.co.uk і skysports.com