Вождь, Обличчя зі шрамом та інші. Топ-10 гравців, які виступали в Марселі до Маліновського

Склалося враження, що чималенький відсоток української аудиторії зустрів перехід Руслана Маліновського неоднозначно. Хтось прагнув бачити півзахисника у Лондоні, до того ж Ліга 1 не настільки престижна та відповідно цікава. Кого приваблює чемпіонат, де переможець відомий ще до його початку, а все обертається навколо паризького гранду, напічканого арабськими нафтодоларами? Хіба що якихось естетів-мазохістів.

Безумовно, це вболівальницький стереотип, який легко розбивається на друзки. Чемпіонат Франції має свій шарм, радує перспективною молоддю і клубами з глибокою історією. "Марсель"? І поготів — якими б крутезними не були парижани і скільки б не тратили грошей, поки що провансальці залишаються єдиними у країні, кому підкорилася Ліга чемпіонів. А це про щось та й говорить.

Окремим лакмусовим папірцем, що підтверджує статусність "Марселя", є його виконавці. У різний період "біло-блакитні" могли похвалитися наявністю беззаперечних легенд, якими захоплювалися усі. Хтось тільки розпочинав карʼєру, хтось прийшов догравати, проте сам факт присутності знакових футболістів змушує сказати захопливе "вау". До вашої уваги десятка саме таких імен.

Жан-Пʼєр Папен (1986-1992 рр.)

• Статистика: 275 матчів, 182 голи
• Трофеї: Ліга 1 (1988/89, 1989/90, 1990/91, 1991/92), Кубок Франції (1988/89)

Жана-Пʼєра Папена обожнюють та ненавидять. Причини лежать на поверхні: другий бомбардир в історії "біло-блакитних" (182 мʼячі) зрадив нібито ідеали клубу (на хвилиночку, керованого таким пройдисвітом, як Бернар Тапі) і побіг за грішми в "Мілан". Фанати впевнені, що доля "віддячила" центрфорварду — в 1991-му Папен програв фінал КЄЧ проти "Црвени Звезди", а через два роки вже "россонері" були биті "Марселем" у Мюнхені. Мовляв, яка іронія — володар "Золотого мʼяча" не має "вухатого" кубка, хоча зупинився на відстані витягнутої руки.

Якщо відкинути суперечки й смаки, то Папен — ідеальний страйкер: розумний, швидкий та здатний витиснути максимум у найскладнішому епізоді. Прикметно, що, перебуваючи у стані "Марселя", він щорічно очолював голеадорський топ Франції й ходив у претендентах на "Золоту бутсу". Можливо, Жану-Пʼєру не вистачило частинки геніальності, щоб стати головним французом свого покоління, але сьогодні б такий виконавець коштував не один десяток мільйонів.

Ерік Кантона (1988-1991 рр.)

• Статистика: 43 матчі, 14 голів, 3 результативні передачі
• Трофеї: Ліга 1 (1990/91), Кубок Франції (1988/89)

Ерік мріяв приміряти кольори "Марселя", але з появою у колективі приніс купу проблем. Ніхто не піддавав сумніву талант нападника, та чи рівноцінними були ті зусилля, які він здійснив на полі? На папері Кантона є чемпіоном та володарем національного кубка, проте очевидно, що його кликали для значно більших подвигів — інакше б двічі не відправляли у оренду найдорожчий трансфер країни.

Це той випадок, коли норовливому гравцеві потрібен правильний клуб — якщо у "Осері" Кантона відчував глибоку повагу до Гі Ру, а в "Манчестері" знав, хто в домі господар, то "Марсель" — середовище, де можна чубитися з арбітрами, жбурлятися футболками і молоти дурниці у прямому ефірі.

З іншого боку, ніщо не принизить культовість Еріка — він став гідною "сімкою" "червоних дияволів" й одним з уособлень олдскульного брутального футболу. На жаль чи на щастя, таких персонажів уже не "роблять".

Жан Тігана (1989-1991 рр.)

• Статистика: 76 матчів, 1 гол, 5 результативних передач
• Трофеї: Ліга 1 (1989/90, 1990/91)

Жан Тігана відверто не любив, коли його порівнювали з Платіні, але схожості відчувалися — добре поставлений удар, філігранний пас, феноменальне бачення поля. Епітети можна підбирати довго та й у голосуванні за "Золотий мʼч"-1984 центральний півзахисник посів почесне друге місце. Людина, без якої б Франція не стала чемпіоном Європи і тим самим не зробила суттєвий поштовх у власному розвитку.

"Бордо", "Ліон" — там Тігана зіграв та зробив набагато більше. "Марсель" брав 34-річного ветерана, але такого, що дав би фору молодим — тут буде доречна асоціація з Лукою Модрічем, що попри солідний вік зберігає актуальність. Як наслідок, перш ніж повісити бутси на цвях, Жан підняв над головою два чемпіонські кубки і дійшов до фіналу КЄЧ-1991, який, щоправда, пропустив.

Дідьє Дешам (сезон 1989/90, 1991-1994 рр.)

• Статистика: 158 матчів, 9 голів, 5 результативних передач
• Трофеї: Ліга 1 (1989/90, 1991/92), Ліга чемпіонів (1992/93)

Дідьє Дешам — ікона "Марселя". Так, у його біографії присутній "Ювентус", втім, саме "біло-блакитні" вважають Дешама своїм надбанням. І тут не посперечаєшся — за гравецької карʼєри француз капітанив, а у ролі тренера виграв із клубом шість трофеїв (що цікаво, останніх для "Марселя" й по сьогоднішній день).

Хоча, якщо бути відвертими, то Дідьє закріпився у Провансі не одразу — у 1990-му не витримав конкуренцію, навʼязану Бернаром Казоні, та вимушено долучився до "Бордо". Класний перформанс, зафіксований у складі "жирондинців" (35 матчів, 3 голи), переконав "Марсель" повернутися до кандидатури Дешама і з того моменту хавбек вчепився за шанс мертвою хваткою. Результати відомі — геній, який досягнув успіху, до чого був причетний.

Абеді Пеле (сезон 1987/88, 1990-1993 рр.)

• Статистика: 149 матчів, 30 голів, 15 результативних передач
• Трофеї: Ліга 1 (1990/91, 1991/92), Ліга чемпіонів (1992/93)

Хто б що не говорив, та Абеді Пеле — один із найвидатніших африканських футболістів у історії. Успіх зі збірною Ґани (Кубок Африки-1982) та вдалий переїзд до "Лілля" у середині 80-х — все це було винагороджено увагою з боку Бернара Тапі (президент добре попітнів над угодою в 1990-му, вирвавши Пеле у "Монако", коли трансфер був практично закритий). Доволі іронічно, що кількома роками раніше Абеді зайшов до клубу ледь не через "чорний вхід", провалився і був підхоплений догами, з якими двічі поспіль тріумфував у Лізі 1.

Чи це вартувало зусиль? Ще б пак! Плеймейкер прекрасно доповнив плеяду зірок, зібрану "Марселем", та втілив мрію Тапі у реальність — саме з його передачі Базіль Болі забив той самий мʼяч, який приніс перемогу у фіналі ЛЧ-1993. Після викриття договірняку з "Валансьєну" у Провансі не затримався.

Фабʼєн Бартез (1992-1995 рр., 2004-2006 рр.)

• Статистика: 227 матчів, 190 пропущених, 93 кліншити
• Трофеї: Ліга чемпіонів (1992/93), Кубок Інтертото (2005)

Бартезу пощастило побувати у багатьох командах, виграти чемпіонат світу та Європи, але "Марселю" він має дякувати насамперед за довіру. Коли тебе запрошує гранд, вибудуваний Бернаром Тапі (нехай і не зовсім чесно) — це дорогого коштує. Не менш цінний жест стався у 2004-му — воротар жахливо виглядав у Манчестері, став обʼєктом жартівливих глузувань, аж тут на горизонті замайоріли провансальці.

Неймовірно, але факт - Бартез колись був з волоссям

Безумовно, Бартез відплатив — здобув ЛЧ, не пропустивши жодного мʼяча у боротьбі з "Міланом" (1:0), допоміг клубу повернутися до еліти після викриття корупційного скандалу, а в нульових дістався до фіналу Кубка УЄФА. Щоправда, у 2004-му Фабʼєн перетворився на антигероя — у кінцівці першого тайму "зрубав" у карному майданчику Міґеля Місту і окрім пенальті ще й отримав закономірну червону картку. Як підсумок, "Валенсія" перемогла 2:0.

Треба визнати, що Бартеза прославили кілька його грубих помилок, але навряд чи хтось посперечається з важливістю голкіпера для світового футболу.

Марсель Десаї (1992-1993 рр.)

• Статистика: 60 матчів, 2 голи, 2 результативні передачі
• Трофеї: Ліга чемпіонів (1992/93)

Марселя Десаї не хотіли бачити серед провансальців — Раймон Гуталс відмовляв Бернара Тапі, як міг, а після оформлення угоди сказав новачку: "Не наближайся до Карлоса Мозера". Певний час центральний оборонець показово сидів у резерві, проте вже невдовзі Тапі викликав головного тренера на килим — як підсумок, довелося Десаї повертати у обойму.

Зрештою, гонор Гуталса вивітрився настільки, що Мозер перебрався до "Бенфіки" — Десаї забетонував собою захисну лінію та розвіяв будь-які сумніви. Височенний клас підтверджує статистика: усі десять поєдинків ЛЧ 1992/93 Марсель провів від дзвінка до дзвінка.

На відміну від Бартеза не продемонстрував патріотичність і попрямував до "Мілану". Про що точно не шкодує — розсип завойованих нагород у майбутньому зробила його живою легендою.

Клод Макелеле (сезон 1997/98)

• Статистика: 36 матчів, 3 голи, 2 результативні передачі
• Трофеї: —

Клод Макелеле — приклад професіоналізму та відданості справі. Не кожний виконавець заслуговує увагу мадридського "Реалу" та "Челсі", а згодом перетворюється на ототожнення амплуа опорника. Тільки от у "Марселі" перфекціонізм півзахисника не оцінили — головний тренер Роллан Курбіс прославився специфічним характером. А точніше — панібратством з конкретними гравцями, жагою до казино та алкоголю, а також трансферними махінаціями, за які загримів у вʼязниці і в подальшому носив спеціальний електронний браслет.

Тож не дивно, що розіграш 1997/98 Макелеле називає найгіршим у карʼєрі — так, він пахав на славу (хоча Курбіс чіплявся за першої-ліпшої нагоди) і вже влітку наполіг на переході до іспанської "Сельти".

Дідьє Дроґба (сезон 2003/04)

• Статистика: 55 матчів, 32 голи, 7 результативних передач
• Трофеї: —

Дідьє Дроґба затримався на "Велодромі" лише на сезон, однак й цього вистачило, щоб запамʼятатися на роки. У "Ле-Мані" івуарієць зробив перші кроки, "Генгам" відкрив нападника ширшому загалу, а "Марсель" просигналізував — зʼявився новий гравець екстракласу, за яким велике майбутнє.

Водночас виникла парадоксальна ситуація — попри феєричні особисті цифри, Дідьє нічого не досягнув з командою (7 місце у французькій першості) та навіть не став найкращим бомбардиром ліги. 18 голів виявилося недостатньо у порівнянні з доробком Александра Фрая (20) та Джібріля Сіссе (26).

Те ж саме з єврокубками — Дроґба заніс до активу надважливі мʼячі проти "Інтера" та "Ньюкасл Юнайтед" (дубль у півфіналі КУЄФА-2004), та, як ми зʼясували вище, трофей забрала "Валенсія". З усім тим, невдачі загартували характер африканця й показали бійцівські якості — прикметно, що "Марсель" досі шукає "нового Дроґба" і не в змозі знайти (що Бафетімбі Ґоміс, що Міші Батшуаї із покладеною місією не впоралися).

Франк Рібері (2005-2007 рр.)

• Статистика: 89 матчів, 18 голів, 20 результативних передач
• Трофеї: Кубок Інтертото (2005)

Карʼєра Рібері — це історія про кров та піт. Талант присутній, однак довелося добре попрацювати, перш ніж привабити мюнхенську "Баварію" — "Булонь", "Алес", "Брест", "Мец", "Галатасарай", "Марсель".

До останніх Франк приєднався зі шлейфом негативу — турки затримали зарплатню на чотири місяці, а після втечі розпочалися суди. І покинув клуб з поганими емоціями — відмовився виступати, бо "прагнув грати на найвищому рівні". Уявіть, як було гірко це чути уболівальникам.

Некрасиво, та все ж правдиво — "біло-блакитних" тих років сильно лихоманило, а вінґер жадав трофеїв, заради чого відкрито говорив про "Ліон". Рібері не просто вирізнявся серед партнерів, а робив погоду — у кампанії 2006/07 став найкращим асистентом колективу (12) й відзначився кількома цінними мʼячами. І правильно, що обрав "Баварію" — у Франції йому б жити спокійно не дали.