Таємниці Велодрому: трибуни на честь героїв, Тапі проти доріжок і ультрас, що вбивають футбол

Місто і клуб

В Марселі це точно не одне й те ж, і “Велодром” це ілюструє.

Його будівництво — ідея міста. Це мер Жорж Рібо заклав перший камінь на руїнах автозаводів Turcat-Méry, що збанкрутували, коли Форд винайшов конвеєр.

Далі були 26 місяців важкої роботи, і лише 13 червня 1937-го “Велодром” офіційно відкрили. Мерія організувала свято; велогонки і легка атлетика домінували в програмі. “Марсель” зі своїм спарингом проти “Торіно” був у густій тіні, та коли переміг 2:1, негайно оголосив про переїзд.

Ще дуже довго старі уболівальники не вважали “Велодром” своїм, пам'ятаючи маленький “Ювон”, на який вони скидувалися усі разом на початку 20-х.

Précieuse archive cinématographique et olympienne de... 1937! Film "Les rois du sport" avec Fernandel et Raimu, tourné à Marseille avec une séquence au stade de l'Huveaune et l'équipe de l'@OM_Officiel sacrée championne de France. #OM #Depuis1899 ????⚪️ pic.twitter.com/Ct5u1fpU60

— VieilleGardeCU84 (@VGCU84) February 25, 2020

І навіть після війни, коли видатний президент “фокейців” Марсель Леклерк посварився з мерією через вартість оренди, то у 1965-му повернув команду саме на “Ювон”. Лише на сезон, але цього вистачило для ефективного шантажу.

Згодом "Марсель" ще раз повертався у минуле перед Євро-84, а остаточно знесли "Ювон" ще через 14 років, аби своїм аварійним виглядом не лякав гостей Мундіалю.

На той час "Велодром" та "Марсель" вже злилися в єдине ціле, тож втрату і не помітили. При цьому, що характерно, велика арена далі не у власності клубу - вона страшно дорога, тому це лише оренда.

Ціна? Раніше було 5 млн євро на рік, але у 2020-му соціаліст Бенуа Паян пообіцяв підвищити цифру вдвічі, навіть переговори почав з погроз і вимог. Цирк був знатний. Уявіть, з помпою підписали договір про збільшення плати до 8 млн, мер попіарився, а через тиждень виявилось, що ця сума актуальна лише в роки, коли “Марсель” грає у груповому раунді ЛЧ. У карикатуристів La Parisien роботи було хоч відбавляй.

Le dessin du Ravi | Cette semaine, en plein psychodrame olympien, Trax revient sur la volonté affichée par le maire de Marseille, Benoît Payan, de vendre le stade Vélodrome. pic.twitter.com/jDeDrDPPD0

— Marsactu (@Marsactu) February 6, 2021

Велоспорт

Авжеж, “Велодром” - дивна назва для футбольного стадіону.

Його назвали так головно тому, що він і не задумувався, як чисто футбольний. Вже на відкритті арени велогонки зібрали понад 30 тисяч на трибунах.

Далі був ЧС-1938, але після нього — турне команд з американського футболу, чемпіонат Франції з хокею на траві; у 1939-му “Велодром” приймав показові матчі найкращих тенісистів; під час Другої світової тут змагалися мотоциклісти (!), майстри петанку; навіть влаштовували собачі перегони, а на День перемоги американці грали в бейсбол.

Обожнювали на “Велодромі” і боксера Марселя Сердана. Ви не чули це ім'я? Тоді бігом гугліть Едіт Піаф, дізнаєтесь багато цікавого.

Édith Piaf et Marcel Cerdan pic.twitter.com/es5GWp7vV8

— Les chemins de Florette (@CheminsFlorette) May 21, 2023

Футбол же на “Велодромі” почав домінувати аж наприкінці 60-х, коли “Марсель” поповнився легіонерами і різко додав. Першою прибрали шлакову доріжку для легкоатлетів у 1971-му. Що ж до велосипедної, то вона проіснувала до 1985-го, коли її зніс Бернар Тапі, щоб розширити трибуни і наблизити їх до поля.

Втім, що цікаво — навіть Тапі не ризикнув міняти назву. “Велодром” лишився “Велодромом” попри повну втрату зв'язку з велоспортом.

Тепер тут лише футбол і ще трохи регбі. Так, арена приймала матчі минулорічного чемпіонату світу — непросте випробування для газону, але це ж південь Франції, тут своя специфіка. Коли у 1899-му група ентузіастів заснувала “Олімпік”, саме регбі, а не футбол був їхньою пристрастю.

Півфінали

Марсель не останнє місто в Європі, але де він, а де сам Париж?

П'ять разів Франція приймала великі футбольні турніри — і всі п'ять кубків розіграли в столиці. Максимум, що залишали “Велодрому” - це півфінали. Само собою, в порту їх не забувають.

Наприклад, Італія — Бразилія на ЧС-1938. Латиноамериканці так вірили в себе, що заздалегідь купили квитки до Парижу на фінал. Між тим, літак був лише один, тож стривожений тренер “Скуадри Адзурри” Вітторіо Поццо прийшов до табору “Селесао” з пропозицією розіграти білети — типу, нехай летить той, хто переможе.

“Переможемо ми, але обіцяємо взяти тебе з собою”, - відказали бразильці.

Вони навіть не випустили на півфінал свого найкращого нападника Леонідаса.

А далі що? Програли 1:2, пропустивши від Джузеппе Меацца. Квитки, до слова, теж не віддали — порвали. Свинство.

Наступним був півфінал Євро-1960. Тепер вже на “Велодром” вийшов соцтабір — СРСР проти Чехословаччини. Легка прогулянка для радянської команди: Валєнтін Іванов був надто швидким для чехів, а Віктор Понєдєльнік — надто вибуховим, тож все закінчилося комфортними 3:0. Навіть з пенальті суперник тупо не влучив у ворота.

“Ми зіграли не дуже добре, але ми й раніше ми ніколи не вигравали у Радянського Союзу. Вони були кращими за нас. Воно й ясно, вони — професіонали, а в нашій країні, крім футболу, в нас була інша робота", - пригадував Йозеф Масопуст.

Прибіднявся, звісно; вже через два роки він підніме над головою Золотий м'яч. Ну, а те Євро залишиться за совітами.

Ще далі — Євро-1984. Нарешті на “Велодром” вийшла Франція, їй протистояла Португалія. Далеко не найпростіший матч для “Мушкетерів”; атлетичний суперник не дав їм грати у звичний комбінаційний футбол в центрі поля, тож все перейшло в додатковий час, де різницю зробив ривок в атаку захисника Жан-Франсуа Домерга.

Ну, і Платіні, звісно, куди без нього? На тому Євро Мішель забивав у кожному матчі — досягнення, яке досі ніхто не повторив.

ЧС-1998 — це вже Нідерланди проти Бразилії. Дві команди, які чудово знали одна одну, бо ж Леонардо та Круз грали з Клюйвертом в “Мілані”; Зеедорф і Роберто Карлос бігали разом за “Реал”; Арон Вінтер та Роналдо виходили в основі “Інтера”. Через надмірну повагу вони так і не змогли розслабитися і зіграти в повну силу.

“Часом ми боялися, часом боялися Нідерланди, – визнавав Рівалдо. – Тому-то гра і перейшла до серії пенальті".

Ну, а вже там у герої вибився Таффарел, що шокувало Бразилію, адже ветеран цілих 7 місяців був нікому не потрібний і з відчаю грав нападника за церковну команду десь в італійській глушині. Те, що його взяли на Мундіаль, вже було дивом.

Ну, і нарешті Євро-2016 — мабуть, найнудніший півфінал з усіх. Франція перемогла Німеччину в матчі, де все вирішило влучання м'яча в руку Басті Швайнштайгера.

Німці бодай на гол виявились нездатні. Вивіска в рази перевершила те, що ми побачили на полі.

Трибуни

Ще одна культова особливість “Велодрому”. Тут нема пустих назв.

Найбільша трибуна стадіону носить ім'я Жана Буена — одного з найкращих бігунів початку ХХ століття, срібного призера Олімпіади-1912.

Коли почалася Перша світова, Буену як зірці пропонували службу біля генерала, та він пішов разом з рештою марсельців у самісіньке пекло на Марні, де й загинув восени 1914-го. Кажуть, що це був “дружній” вогонь — артилерія в туман вкрай погано навелася.

Трибуна навпроти — це вже Віктор Гане. Він теж воював у Першу світову, але вижив, після чого здобув славу непереможного велогонщика. У Марселі, де обожнювали трек, він був кумиром цілих кварталів.

Ну, і вже поготів став легендою у 1926-му, коли загинув прямо під час гонки на “Парк де Пренс” - не вписався в поворот і розбив голову об бетон.

Південна трибуна “Велодрому” носить ім'я шевальє Розе, і це історія з XVIII століття. Уявіть собі, у 1720-му в порт Марселя зайшло судно “Гран Сен-Антуан”, а на ньому інфіковані бубонною чумою щурі. Це було гірше за пекло — люди помирали просто на вулиці. Із 80 тисяч марсельців вижили 40, і майже всі завдяки Розе. Це він налагодив поставки в зачумлене місто їжі та ліків, зібрав команду “воронів”, які розганяли мародерів та викидали трупи; додумався заливати їх негашеним вапном.

На кінець епідемії із 1200 воронів лишилися живими лише троє, і серед них сам Розе, чий організм дивом здолав заразу.

Ну, і нарешті північна трибуна півстоліття носила ім'я боксера Рея Грассі, поки у 2003-му її не перейменували на честь Патріса де Перетті або ж просто ДеПе — найвідомішого з ультрас “Марселя”. Людини, що довго уособлювала собою весь рух.

ДеПе їздив із командою на виїзди з 1989-го, коли йому було лише 17, і його було легко ідентифікувати — завжди роздягнений до пояса, навіть у Берліні при -12, і з мегафоном у руці.

Тапі допомагав "найкращому з ультрас" — не раз витягував із-за ґрат, давав грошей, навіть дозволив виголосити промову на "Велодромі" після перемоги в ЛЧ-93. Мабуть, цінував за щирість — Патріс нічого не хотів для себе і жив лише клубом. Важка доля, і зрештою де Перетті не стало у 2000-му лише у 28 років — не витримало серце.

Patrice de Peretti. ????????pic.twitter.com/vhrLGChUW2

— ???????????????????????????????? ???????????????????????????? (@Vincent_1393) July 28, 2021

На похорони прийшло півміста, і навіть сам Manu Chao, який раніше зняв Патріса в кліпі на пісню Santa Maradona. Вони товаришували.

Ультрас

Ясно, де Перетті був не єдиним помішаним на “Марселі” чоловіком у місті.

Перші ультрас на “Велодромі” з'явилися у сезоні-1984/85. Їх було лише 50, проте вони були дружні, мали мегафони, прапори, барабани, малювали банери. Їхнє місце — Північна трибуна, і так зародилися Commando Ultra.

Тим часом на протилежній стороні арени засіли сотні South Winners, яких особливо любив Тапі. З його допомогою вже у 1990 році рух розширився до понад 1000 членів.

В чому відмінність? Ну, перші були класичні комуністи — Маркс, Ленін і все таке. Другі — просто ліві, які робили акцент на антифашизмі. Так, саме ультрас “Марселя” першими у Франції вивісили на трибунах портрети Че Гевари і почали збивати кельтські хрести опонентів — з цього почалися їхні протистояння з правими фанатами “ПСЖ”, “Ліона”, “Тулузи”. Подекуди доходило до каліцтв і навіть смертей.

Де Перетті, до речі, був із South Winners, поки у 1994-му не заснував власну групу Marseille Trop Puissant. Ці робили головний акцент на вболіванні, були особливо несамовиті.

А взагалі, то були славні старі часи, коли ультрас вірили в ідеї, які декларували. Зараз це вже не так. Робер Луї-Дрейфус розбалував їх, поділившись доходом від продажу квитків у нульові. На запах грошей злетілась корсиканська мафія, різні мутні ділки, чорні агенти — і вже сам чорт не розбере, де фанат, а де бандит.

Лідер South Winners Рашид Зеруаль у 2010-му обіцяв відрізати голову Дідьє Дешаму, коли той прибрав з клубу мафіозних посередників, а в 2021-му організував рейд на базу “Марселя”, де напали на Андре Віллаш-Боаша за “надмірну самостійність”.

"Мені завжди вистачало розуму вибрати найкращий момент для атаки, щоб підривати президентів", - пишається мафіозі, що тримає власну лавку прямо на “Велодромі”.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Booska-P (@booska_p)

На початку цього сезону разом із іншими лідерами ультрас Зеруаль добився зустрічі з босами “Марселя”, де погрожував кожному — і Марселіно негайно подав у відставку. На його місце прийшов Гаттузо, який не встиг нічого зрозуміти. Ну, а президент Лонгорія надто труситься за своє крісло, щоб перечити мафії — така нині правда “Велодрому”.

Він досі красивий, навіть дуже. Тисячі ультрас влаштовують тут шоу на кожному матчі - яскраві, галасливі, емоційні, як "Бомбонера" у дні Суперкласіко. Але от ціна – з нею як бути? Вони ж паралельно тягнуть клуб на дно.

І так - це унікальна історія не лише для Франції, але і для цілої Європи.