Віктор Скрипник: через армію, братків і вмовляння Суркіса до омріяної Бундесліги

Футбольна еліта рідко відкривала двері українцям.

Радянські часи не виняток. Яка там провінція? Навіть найкращі клуби СРСР тушувалися на фоні суперників з того боку Залізної Завіси. У сезоні-1987/88 "Спартак" удома переміг "Вердер" 4:1, але вже у матчі відповіді був знищений 2:6.

"Ми з татом дивилися цю гру, і мене вразило, як працювала німецька команда", - ось так просто зародилася мрія.

Хлопцю було лише 17 років, та він вже грав за юнацьку збірну Союзу разом із Кір’яковим і Саленком. Зарплата 120 рублів в дублі "Дніпра" - більша, ніж у батька.

Але це Україна, і до Бундесліги звідси ой як далеко.

***

Армія - обов’язковий елемент совдепу - наздогнала у 18.

Привіт, київський СКА - місце збору футбольних талантів, якими погребував головний ЦСКА у Москві. "Дніпро" ніхто й не питав - такий був порядок.

Довелося бігати серед колективів фізкультури Київщини, а коли профанація добігла кінця, вдома про захисника і думати забули. Хто бачив золоту команду Кучеревського, той не здивується - там усюди грали місцеві топи.

Пощастило, що поруч в Запоріжжі дозрівав "Металург", де погоду робили такі ж вигнанці з "Дніпра" - Шох, Таран, Башкіров, Сорокалет, Пучков. За організацію відповідав Генадій Жиздик - легенда "Метеора" 80-х.

У 1990-му вони вперше й востаннє вивели запорожців до еліти радянського футболу.

Перший же матч сезону-1991 - і одразу вольова перемога 2:1 над "Спартаком", де грали Мостовой, Шалімов, Чєрєнков. Скрипник тоді вийшов на заміну і відбігав півгодини.

В підсумку "Металург" завершив той чемпіонат 13-м із 16 команд, а далі Союзу не стало, і всі розійшлися по національних лігах. Авжеж, це неабияка радість і перемога. Але також і деградація. Бабусі з барахлом на ринках; всесильні хлопці в шкірянках - міліція їх боїться, а влада дружить. І кругом одні мільйонери.

Саме так через купони народжувалась Україна, і Бундесліга тоді здавалась особливо нереальною.

***

Але що "Металург"? Він починався як середняк; Юрій Вернидуб не дасть збрехати - він у тій команді був на головних ролях.

Але вже далі грошей стало менше, а безпорядку більше. У 94-му ледве уникнули вильоту з Вишки, і тоді Скрипник пішов.

"Я відіграв у Запоріжжі п'ять сезонів, а потім команду взяли під контроль блатні. Почалися суцільні договірняки. За них ми грошей не отримували, домовлялися без нас. Доходило до того, що коли на базу приїжджали "братки", ми кулею летіли в корпус. І, визираючи з вікон, чекали, коли вони попаряться в сауні і поїдуть. Траплялося це зазвичай у сутінках, після чого нас виганяли на тренування", - так він згадував.

На жаль, це типово. Вже через рік прямо на стадіоні в Донецьку підірвуть бандитського власника "Шахтаря" Ахатя Брагіна (Аліка Грека), і ніхто того не розслідує.

Збірна України теж лежала в руїнах. Дебют Скрипника припав на поразку від Литви - 0:2.

Десь тоді Віктор і повернувся до "Дніпра", де Микола Павлов зібрав добротний колектив, але лише для того, аби негайно повести його давно протореною дорогою - у Київ разом з тренером тоді вирушили Беженар, Михайленко, Максимов, Похлєбаєв, Коновалов.

З них усіх хіба Максимов розкрився на новому місці; забив історичні голи в сезоні, коли Лобановський повернувся і струсонув європейську еліту. Але то було пізніше.

У 95-му "Дніпро" ще не критично відставав від Києва, і до того ж його якраз очолив екс-тренер збірної НДР Бернд Штанге - уламок омріяної Бундесліги, якого відкинуло на узбіччя відкриття архівів Штазі.

***

"У Штанге я по-справжньому навчився розуміти футбол: куди бігти, кого тримати. Не хочу погано говорити про тренерів, з якими працював до цього, але вони здебільшого тиснули на волю і характер, а з тактикою чи награними комбінаціями у них було туго".

Це слова Скрипника, але, ймовірно, їх би повторили Ковалець і Шаран - Штанге виховав аж трьох тренерів УПЛ.

Тим часом у 95-му спонсора "Дніпра" - корпорацію "Республіка" Ігоря Бакая - хіба лінивий не підозрював у крадіжках газу. Первинне накопичення капіталу - авжеж! І лише тренер-німець займався тут чесною роботою - учив аборигенів, що можна їсти, а що не варто; наполіг на покупці газонокосарок і слідкував за висотою трави; купив великі пральні машини і знайшов бабусь, що стежили за амуніцією, яку раніше кожен прав вдома власноруч.

Штанге влаштовував командні вечері, як на Заході; шукав пристойних спаринг-партнерів; навіть повіз "Дніпро" в турне Бразилією, де команда зіграла два матчі з "Атлетіко Мінейро" та олімпійською збірною.

Тоді ще стався казус, бо паралельно з нашими грали якісь болгари, які назвалися збірною, а потім виявилось, що ніяким Стоїчковим і не пахне. Але "Дніпро" - тут Полунін б’є себе в груди - грав у своїх футболках, і так вперше українська команда забивала по той бік океану.

Це ще не була Бундесліга, але вже скидалося на підготовку; каталізатор до майбутнього переходу.

***

Штанге тільки про те й говорив - він хотів, аби його гравців помітили й купили.

Німець сидів на стадіоні шепетівського "Темпу", який тримали якісь мутні типи, але не всмоктував цей менталітет, а прищепляв гравцям свій:

"Справжній футболіст має дивитися на футбол, як собака на м'ясо".

Скрипник каже, що ті слова потім дуже йому допомогли, але тоді в "Дніпрі" виходило так собі. У фіналі Кубка-1995 команда запорола десяток моментів і програла "Шахтарю" в серії пенальті.

Штанге чогось не вистачало - може, вкладу легіонерів, які геть себе не показали. Емерсон хандрив і панічно боявся снігу, а Зассен думав лише, де б напитися. Ну, а фінал історії настав, коли наївся футболом Бакай. Це ідіотизм чистої води, але він просто відправив тренера і найкращих гравців у ЦСКА-Борисфен - на той момент, четверту команду чемпіонату.

Євтушок, Скрипник, Ковалець, Мізін, Полунін, Нагорняк, Шаран та Паляниця поїхали на збір до Австрії, а по факту в невідомість - розгублені, як і їх тренер.

Ну, а ще через місяць розгорівся корпоративний скандал, і триголовий монстр, що мав кинути виклик "Динамо", розвалився, не зігравши жодного матчу.

"У мене була дуже серйозна розмова із Григорієм Суркісом. Ще задовго до неї він вказав на мене після чергового матчу у Києві, типу, "цього – під ключ". Розмова вийшла душевною, але я ясно дав зрозуміти, що в Україні гратиму лише за "Дніпро", - згадує Скрипник.

Ідеалізм? Трохи є. Вже в іншому інтерв’ю тих часів Віктор зізнавався, що "точно не стане головним тренером, бо вигнати когось із команди - понад його сили".

Хоча була також у нього і надія на Штанге, який відвів його в сторону, щоб сказати: "Ей, "Динамо" то один крок вперед, а як щодо двох?"

І відтоді вони думали про Бундеслігу вже удвох.

***

До Скрипника у нас не було успішних легіонерів в топ-лігах, і навіть володар Золотого м’яча Бєланов запам’ятався головним чином арештом за крадіжку в супермаркеті.

"Спочатку я рекомендував Віктора Гансу Майеру - він очолював "Твенте". Гансі зацікавився, приїхав на матч "Дніпро" - "Динамо" і готовий був відвозити Вітю у "Твенте", але Скрипник категорично не захотів".

Він поїхав лише коли на горизонті намалювалася мрія - той-самий "Вердер", що у кінці 80-х розбив "Спартак", і де у Штанге теж знайшлася "своя" людина - легендарний захисник збірної НДР Діксі Дернер.

Скажете, блат? Але Штанге взагалі щедра людина. Він згадував, що одного разу порекомендував Отто Рехагелю в "Кайзерслаутерн" Віктора Леоненка, але переговори не вдалися, бо той з порога запросив собі "будинок з більярдною залою".

"Ні-ні, мені не потрібен в команді ще один більярдист, від якого до всього тхне цигарками", - і так Леоненко лишився в Україні ростити котів і критикувати молодих.

Не склалося у Європі також у решти протеже Штанге. Євтушок не закріпився в "Ковентрі", Ковалець не заграв у "Твенте", ненадовго вистачило й Полуніна в "Санкт-Паулі".

Те, що Скрипник не повторив їх долю - то виключно його заслуга. Він приїхав до Бремена у 96-му, зіграв один спаринг - і вже за 4 дні контракт був підписаний. Новий власник "Дніпра" Сергій Тігіпко отримав за захисника 1,5 млн марок.

Ну, а Віктор отримав найбільше - Бундеслігу.

***

У цьому слові насправді приховано дуже багато інших.

Наприклад, почесне друге місце у внутрішньокомандному конкурсі з розпивання пива, де переміг Бруно Лаббадія.

Також були там стабільні гроші, місце в топ-лізі та чудовій команді з Франком Бауманом, Йоаном Міку та Аїлтоном; чемпіонства, Кубки і - це найскладніше! - любов уболівальників.

Через вісім років, коли прийде пора завершувати, вони цілим "Везерштадіоном" вмовлятимуть Скрипника, аби він пробив пенальті у ворота "Гамбурга". І він, кого Bild жартома прозвала "українським Бекхемом" таки пробив - і забив.

І це, чорт забирай, показово. У футболі виграє не найбільш талановитий, а той, на кого можна покластися. Той, хто не боїться відповідальності і готовий ризикувати заради мети.

І неважливо, що за вікном бардак – на краєвид пеняють слабаки. Ті ж, хто хоче йти вперед, просто йдуть, як йшли Шевченко, Воронін, Лужний. Як йшов Скрипник. І як треба йти новому поколінню, адже за 30 років змінилося все і водночас нічого. УПЛ знову на дні; наших в еліті все ще менше, ніж хотілося б, і до Бундесліги звідси, як і раніше, далеко. Так далеко, що без мрії її і не видно.