Пізнаючи Бундеслігу. 4 представники німецького "середнього класу" на смак будь-якого глядача

Будемо відверті: Бундесліга – найбільш обділений увагою топ-чемпіонат Європи. І причин для цього достатньо. Починаючи від банального питання фінансового ресурсу, що не дає можливості залучення найсильніших гравців порівняно із заможною АПЛ. Продовжуючи домінацією "Баварії", якій явно не вистачало гідного конкурента.

У цьому сенсі німці всерйоз програють Ла Лізі, де є два одвічні гравці, протистояння яких загострює політичний підтекст. І навіть збіднілу Серію А наш глядач, особливо старшого покоління, дивиться значно частіше. Тут і справа звички, адже в нульові Італія була футбольним центром Європи, і фактор Шевченка, який привчив дивитися Серіал з його яскравими контрастами.

Але німцям є що запропонувати. Видовище у сенсі відкритого футболу, який не випаровується навіть у топ-матчах і дає найбільшу кількість голів у середньому за матч. Найрозвиненіша культура вболівання, яка дарує неймовірну атмосферу та повні стадіони навіть на матчі Бундесліги 2. І нарешті грамотний менеджмент клубів, який підтримує клуби на плаву навіть після продажу ключових гравців.

Все це подарувало нам казку "Баєра", чемпіонську гонку минулого сезону та пізній розквіт Серу Гірассі. Але головна риса Бундесліги – рівень конкуренції. Якщо винести за дужки "Баварію", то це із запасом найбільш конкурентна ліга Європи. Саме тут за підсумками 26-ти турів від 7-ї позиції до 15-ї – всього 10 пунктів. Є передумови припускати, що за рівнем опору німецький "середній клас" уже обігнав Ла Лігу та Серію А. Але про це якось в окремому матеріалі. Цього разу пропоную поговорити про середняків Бундесліги, які роблять цей чемпіонат справді особливим. І виділити четвірку клубів, які можуть прийтись до смаку різним вболівальникам.

1. Педантичний Айнтрахт

Найсильніший клуб у нашому рейтингу. Минулого літа нещодавній переможець Ліги Європи був двічі обезголовлений – втратив і головну зірку Рандаля Коло Муані, і творця останніх успіхів тренера Олівера Гласнера, який нещодавно влаштувався в АПЛ. Тим не менш, "орли" продовжують тримати високу планку, будучи фаворитами на фініш шостими, завдяки роботі Дино Топмеллера і крутій селекційній роботі. Ця позиція забезпечить їм як мінімум Лігу конференцій, а ймовірніше навіть ЛЄ, якщо "Баєр" виграє Кубок Німеччини.

Топмеллер у своєму підході нагадує ветерана-шахіста. Без потреби не ризикує, постійно намагається "перекатати" суперника на тонких нюансах, не порушуючи при цьому загального балансу. Звідси і типово шаховий високий відсоток нічиїх (10 у 26 турах). У роботі Топмеллера видно його глибокі теоретичні знання. Водночас колишнього асистента Нагельсманна з Лейпцигу та "Баварії" видає зацикленість на деталях. Досвідчений майстер знає, коли потрібно писати широкими мазками. Роботи тренера-дебютанта поки що більше нагадують художника-пуантиліста – купа дрібних точкових мазків і мало сміливих самобутніх рішень.

Хоча деякі цікаві рішення простежуються. Наприклад, експеримент із Маріо Гьотце у глибині півзахисту. Голденбой трансформувався в реджисту на німецький манер – відповідає не скільки за контроль та побудову атак, скільки за збереження м'яча за рахунок елітної техніки, відкривання у вільних зонах й креатив. Такий собі мобільний центр загострення, що компенсує обережний стиль команди. Інтригує питання інтеграції Екітіке, який втілює новий німецький ідеал форварда, – універсального, пластичного та тонкого у підіграші. Хоча новим Коло Муані поки що легше назвати Мармуша – як і Рандаль дістався вільним агентом, і вже забив 10 м'ячів у Бундеслізі. На другій половині тягне воротар Кевін Трапп, який запобіг чимало голів своєю грою на лінії.

2. Традиціоналісти Фрайбурга

"Фрайбург" – головний німецький зберігач традицій. Довгих 12 років командою керує Крістіан Штрайх, який отримав свою посаду тижнем пізніше Дієго Сімеоне в "Атлетіко". Колишній футболіст "Чорного лісу" прийняв молодіжну команду клубу в далекому 1995-му, з 2007-го поєднував успішну роботу з юнаками (з якою виграв 4 трофеї) разом із посадою асистента головного тренера. І з далекого 2011 року очолює першу команду, зберігши своє місце навіть після вильоту з Бундесліги за підсумками кампанії 2014/15.

Склад "Фрайбурга" – "найвірніший" у Бундеслізі. У середньому саме у "Чорному лісі" гравці затримуються найдовше. Капітан Крістіан Гюнтер виступає за першу команду з 2012-го, вічний опорник Ніколас Гефлер – з 2013-го, захисники Лукас Кюблер та Мануель Гульде прийшли ще за кілька років. Вміння Штрайха вирощувати гравців перетворило "Фрайбург" на команду чи не з найбільшою кількістю випускників у складі – у першій команді таких гравців цілих 9. І було б ще більше, якби у зв'язку з будівництвом свого стадіону не довелося продавати своїх талантів: форварда Кевіна Шаде (25 млн. євро), Шлоттербека (20), голкіпера Шволова (7). Їх академію так високо оцінюють у Європі, що, наприклад, "Барса" влітку урвала 16-річного Ноа Дарвіша за 2,5 мільйона.

На противагу стійкій моделі управління на футбольному полі "Фрайбург" вкрай мінливий. Штрайх побудував чи не найгнучкішу команду еліти: без проблем переходить з четвірки захисників на трійку, гравці можуть з'являтися відразу на кількох позиціях, а залежно від плану тренер може посадити в старт навіть головних зірок, і ніхто не поставить його рішення під сумнів. Тактична гнучкість, гра на стандартах (включаючи аути та удари від воріт), ідеальний сплав досвіду та молодості – ось приводи дивитися "Фрайбург". Втім, влітку Штрайх залишить клуб, що стало шоком для місцевих уболівальників. У чому можна не сумніватися, то це в тому, що наступний наставник отримає не менший кредит довіри.

3. Азартний Вердер

"Вердер" – стабільно найвеселіша команда другого німецького ешелону. Зараз "музиканти" переживають далеко не найкращі часи порівняно з успіхами 20-річної давнини, коли клуб із портового півмільйонника сенсаційно брав чемпіонський титул і 5 років поспіль фінішував у трійці найкращих. Великий контраст із сучасними "музикантами", які три роки тому грали у другому дивізіоні. Але їхній ігровий азарт нікуди не подівся, хоч він і часто підставляє команду Оле Вернера.

Тільки в Бремені могли розцвісти Ніклас Фюллькруг і Марвін Дукш, які не вписувалися в сучасний канон центрального нападника – неймовірно повільні та схильні до тонких неочевидних рішень. Тим не менш, один на початку четвертого десятка став найкращим бомбардиром Бундесліги і поїхав до Дортмунду, другий продовжує тягти "Вердер" і нещодавно був удостоєний дебютного виклику до збірної Німеччини. Прямі спадкоємці Міро Клозе, який теж був дуже своєрідним форвардом, але саме у Бремені показував свій найефективніший футбол у кар'єрі.

Та ж історія з енергійним та дотепним латералем Мітчеллом Вайзером, давно відомим Німеччині талантом, який нарешті знайшов себе ближче до 30, залишивши позаду невдачі у "Баварії" та "Баєрі". Гравців таланту Месута Озіла чи Дієго Рібаса на "Везерштадіон" більше немає, але навіть традиційні лісоруби центру поля у "Вердері" віддають витонченістю – просто подивіться на те, як поводиться з м'ячем Леонардо Бітенкурт чи які рішення ухвалює Романо Шмідт. Не дивно, що з таким підбором гравців Вердер часто захоплюється атакою.

4. Безрозсудний Бохум

Якщо "Вердер" можна назвати азартним і часом зайво авантюрним, то "Бохум" – втілення повної нерозсудливості. На Північному Рейні є чимало веселих команд, включаючи обидві "Боруссії", але господарі "Рурштадіону" виділяються навіть на їхньому фоні. Звичайно, відчайдушністю, а не класом. Прізвисько Die Unbeugsamen описує їх ідеально. "Бохум" не лише "незламний" у плані характеру команди, а й у плані свого ставлення до футболу – вони гратимуть у своєму стилі камікадзе за будь-яких обставин.

Навіть якщо це означатиме пропускати від "Баварії" по 7 м'ячів тричі за два роки. Але найбільше розповість про "Бохум" виграна зустріч із "Баварією" (таке теж трапляється раз на кілька років) місячної давності. "Бохум" грав у чисельній більшості, вів у рахунку, але на останніх хвилинах регулярно пропускав атаки "Баварії" 4 в 3 або 3 в 2. Чому? Просто хлопці Томаса Леча бігли за черговим голом, регулярно забуваючи про оборону. А сам Леч перевернув ту гру завдяки тактичній деталі у перерві – послав свого крайнього центрбека пресингувати фулбека Геррейру, висуваючись чи не на позицію правого вінгера. High Risk, High Reward.

"Бохум" має найсміливіший пресинг у чемпіонаті. Йдуть першими за інтенсивністю (PPDA 11.1), другими після "Баварії" за кількістю високих повернень (241). Але є цього підходу й зворотний бік. Якщо суперник знаходить шляхи злому пресингу, "Бохуму" кінець. Кожна помилка може призвести до пропущеного, а коли помилки накопичуються – трапляються ці болючі 0:7. Але "незламні" не змінюють підходу і залишаються собою.