Italiano vero. Чезаре Мальдіні - встигнути все

UA-Футбол представляє черговий матеріал рубрики Italiano vero.

Йдуть у вічність ветерани

Коли відходять у вічність видатні особистості, завжди з'являється відчуття, що цей світ втрачає частинку себе і ніколи більше не буде таким, як раніше. Це стосується усіх сфер життя, і футбол тут не є винятком, адже все, що відбувалося і відбувається у футболі, безпосередньо пов'язано з людським фактором.

По суті, вся історія футболу – це історія людей, до нього причетних. Хтось створював футбольні клуби, хтось засновував футбольні турніри, асоціації та федерації, хтось писав правила гри, хтось забивав голи, хтось тренував, хтось судив матчі, а хтось коментував їх по телебаченню. А є люди, які встигли спробувати себе одразу в кількох іпостасях. Чезере Мальдіні – один з них.

Футболіст

Народившись у місті Трієст, Чезаре цілком логічно почав займатись спортом №1 саме у футбольній школі місцевого клубу "Трієстина", яка в ті часи виступала в Серії А. Що цікаво, помітну роль у кар'єрі Мальдіні-футболіста відіграв видатний італійський тренер Нерео Рокко. А найцікавіше те, що вони могли взагалі не перетнутись. Коли в 1950-му році 18-річний Чезаре потрапив до молодіжного складу "Трієстини", тодішній головний тренер Нерео Рокко за досі нез'ясованих обставин залишив клуб і очолив "Тревізо" з Серії В.

Менше з тим, Мальдіні вже через два роки дебютував у головній команді "Трієстини", а ще через рік, у віці 21 року, став капітаном команди. Тоді й відбулося професійне знайомство двох уродженців Трієсту, яким незабаром судилося стати легендарними – Чезаре Мальдіні і Нерео Рокко.

При Рокко Мальдіні стабільно грав у стартовому складі, однак результати команди відверто не тішили і після домашніх 0:6 від "Мілану" в 21-му турі, тренера було звільнено, а по завершенні сезону залишив рідний клуб і його капітан – Чезаре зманив до себе той самий "Мілан".

Граючи на позиції центрального захисника (частіше ліберо, рідше – стоппера, ще рідше – на правому фланзі захисту) Чезаре Мальдіні на довгі 13 сезонів став россонері, переживши з "Міланом" і злети (Скудетто), і падіння (9 місце в Серії А), і знову злети (Кубок європейських чемпіонів).

Вже у дебютному сезоні Мальдіні став чемпіоном Італії, вигравши Скудетто 1955. Пізніше він ще тричі носитиме заповітну триколірну нашивку на футболці. Останню, що характерно, здобуде під керівництвом свого старого знайомого Нерео Рокко, який очолить "Мілан" в 1961-му році, в 1962-му зробить його 8-кратним чемпіоном Італії, а в 1963-му виграє перший для "Мілану", і для Італії загалом, Кубок європейських чемпіонів.

На той момент Чезаре Мальдіні вже був капітаном команди, яка у фіналі КЄЧ здобула вольову перемогу над непереможною (як тоді здавалося) "Бенфікою" з неперевершеним Еусебіо у складі. Для лісабонців це був третій поспіль фінал найпрестижнішого єврокубку (два попередніх вони виграли) і вони вважались фаворитами матчу, однак впевнена гра у обороні, яку цементував наш герой, а також два голи Жозе Алтафіні переписали історію європейського футболу.

Це була перемога тактичного футболу над романтичним. Той "Мілан" Рокко використовував славнозвісне "катеначчо" – п'ять захисників, два з яких стоппери і один ліберо (Чезаре Мальдіні) позаду них, функцією якого було страхувати інших партнерів по захисту. Потім наш герой сам стане тренером і також буде сповідувати саме такий, не дуже видовищний, зате тактично правильний футбол.

Власне, виграш Кубку чемпіонів став бенефісом Мальдіні-футболіста. Рокко залишив команду на гребні слави, пішовши в "Торіно", де через три роки до нього приєднався Чезаре Мальдіні, щоб відіграти свій останній сезон у якості футболіста.

Ігрова кар'єра у збірній Італії при цьому у Мальдіні не заладилася. За чотири роки виступів у складі Скуадри Адзурри він відіграв всього 14 матчів (щоправда, більшість з них з капітанською пов'язкою на руці), ставши учасником безславного для неї ЧС-1962 в Чилі.

Тренер

Після завершення кар'єри футболіста Чезаре взяв чотирирічну паузу, після якої ступив на тренерську стежку. Що характерно, і тут не обійшлося без видатного земляка. Саме Нерео Рокко в 1971-му році покликав колишнього футболіста Мальдіні своїм помічником у "Мілан" (а разом з ним і Джованні Трапаттоні – партнера Чезаре по лінії оборони россонері), а в 1973-му році передав йому естафетну палочку головного тренера міланської команди.

Щоправда, Мальдіні виявився неготовим до такого тягаря. Після двох поспіль виграних Кубків Італії, в 1974-му році під його вже повноцінним керівництвом "Мілан" скотився на 7-ме місце, і Чезаре змушений був піти. Далі були скромні "Фоджа", "Тернана" і "Парма" з нижчих ліг, аж поки в 1986-му році йому не довірили молодіжну збірну Італії.

В ній і пройшли найкращі тренерські роки нашого героя. Призвичаївшись до регулярної зміни поколінь, Мальдіні навчився розкривати найкращі якості молодих футболістів, що призвело до трьох поспіль перемог на молодіжних чемпіонатах Європи – 1992-го, 1994-го і 1996-го років. Через його руки пройшли такі майбутні зірки світового футболу, як Франческо Тотті, Крістіан Пануччі, Фабіо Каннаваро, Алессандро Неста, Крістіан Вієрі, Джанлуїджі Буффон та інші.

Звісно, після такої плідної роботи з молоддю, призначення головним тренером національної збірної Італії, яка саме зганьбилася на Євро-96 під керівництвом Аріго Саккі, виглядало цілком логічним кроком. Суттєво оновивши склад (омолодивши – практично всі перераховані в попередньому абзаці футболісти дебютували у складі національної збірної саме при Мальдіні), наш герой нехай через матчі плей-офф, але все ж вивів "Скуадру Адзурру" на чемпіонат світу 1998-го року, де вона посіла перше місце у своїй групі і вилетіла лише у чвертьфіналі, програвши майбутнім чемпіонам, французам, у серії післяматчевих пенальті.

Щоправда, такий результат на Батьківщині було розцінено, як провал. Окрім вильоту, як тоді здавалося, на непристойно ранній стадії турніру, Мальдіні закидали відверто безбарвну гру (в чому була велика доля правди) від оборони і зацикленість на тактиці. У підсумку Чезаре змушений був подати у відставку.

Після цього він ще двічі повертався на тренерську лаву. В 2001-му у парі з Мауро Тассотті ненадовго (зате яскраво: історична перемога 6:0 над "Інтером" – їх робота) очолив "Мілан" – після відставки Альберто Дзаккероні і перед призначенням Фатіха Теріма. А 27-го грудня 2001-го року Мальдіні погодився очолити збірну Парагваю, яка саме готувалась до фінальної частини ЧС-2002. На Мундіалі парагвайці під керівництвом вже 70-річного італійця зуміли вийти з непростої групи до 1/8-ї фіналу, де поступилися майбутнім фіналістам, німцям, пропустивши єдиний гол на 89-й хвилині.

Коментатор

Після завершення активної кар'єри, Чезаре Мальдіні не зумів покинути футбол. Певний час він працював у скаутській структурі "Мілана", після чого подався працювати на кабельне телебачення. Останнім місцем роботи Чезаре була посада футбольного оглядача на телеканалі Al Jazeera Sport, який володіє ексклюзивними правами на трансляцію матчів Серії А на Близькому Сході.

Батько і дід

Окрім всього іншого, Чезаре Мальдіні започаткував золоту футбольну династію. Його син, Паоло Мальдіні, також захисник, тривалий час був капітаном "Мілана" і збірної Італії, а за кількістю трофеїв навіть перевершив батька – 7 разів вигравав Скудетто і 5 разів підіймав над головою Кубок європейських чемпіонів.

Більше того, внуки Чезаре Мальдіні (сини Паоло), Крістіан і Даніель, також пов'язали своє життя з футболом і зараз виступають за молодіжні команди "Мілану". У разі, якщо хтось з них доросте до першої команди, йому буде дозволено взяти №3, виведений з обігу після завершення кар'єри їх батьком.

* * *

Як бачимо, Чезаре Мальдіні прожив доволі насичене подіями життя і залишив по собі неабиякий слід в історії футболу. Всім би так. Та й помер він у досить поважному віці – 84 роки. Смерть застала легендарного футболіста і тренера посеред ночі у ліжку власного будинку. Мабуть, такий спосіб піти у вічність є найбільш оптимальним.

Запитання автору ви можете задати на конференції.