Іспанець Капаррос – головна зброя Вірменії. Він прибрав культ Мхітаряна і веде збірну до найкращого результату в історії

Збірна Вірменії ніколи не викликала особливий пієтет. Звичайний середняк, в історії якого була одна чітко окреслена зірка — це все, що скаже пересічний глядач. Втім, нещодавній тріумф над Ірландією (1:0), а також спроба позмагатися з Шотландією, вкотре показали команду у відмінному світлі.

Руйнівником закоренілих стереотипів став Хоакін Капаррос — 66-річний іспанець, відомий, насамперед, продуктивним співробітництвом із “Севільєю” і “Атлетіком” Більбао. У 2020-му цей футбольний пілігрим (біографія тренера нараховує низку клубів Ла Ліги, а також період у Швейцарії і Катарі) приїхав до Вірменії. Так склалося, що завдяки йому збірна помітно ожила і тепер виглядає не такою вже й легкою здобиччю. Що змінилося?

• Усі найяскравіші моменти матчу Україна - Вірменія доступні в режимі Live в нашому Telegram

Капаррос “вбив” культ Генріха Мхітаряна

Донедавна Вірменія невід’ємно асоціювалася з Генріхом Мхітаряном. Колишній “гірник” був іконою місцевого розливу, найкращим голеадором, лідером на полі та в роздягальні. Це все добре, але до Капарроса вперто ігнорувалася проблема, що існувала роками — мхітарянозалежність.

Всередині збірної завжди були труднощі із самоідентифікацією. Як тільки починався бодай-якийсь відбірковий цикл, футболісти билися не за себе, а за те, щоб “Генріх поїхав на чемпіонат світу”. Можна зауважити: оскільки підбір виконавців не переконував, часто півзахисник робив результат самотужки. Мовляв, які претензії?

Мхітарян точно не винен, що він такий. Винні попередні тренери, які роками підлаштовували під нього решту партнерів — зрештою, колектив не став колективом і цим методично закопував свій потенціал. Капаррос розумів, з чим йому доведеться зустрітися, і тому говорив максимально відверто: ми — єдине ціле, а не окремий гвинтик, навіть якщо він має найбільшу цінність.

“Завдяки менталітету та настрою нам вдасться бути справжньою сім’єю. Збірна не може залежати від одного чи двох гравців, не потрібно під них підлаштовуватися. Тут використовується принцип, який ми обговорювали на самісінькому початку — бути схожим на справжню футбольну команду і якнайкраще задіювати кожного гравця”.

Заради цього Хоакін відмовився від закоренілого і тому прогнозованого малюнка 4-2-3-1. Схема зручна персонально для Генріха, коуч її не відкинув остаточно, проте застосував наступні варіанти: 4-4-2, 4-1-3-2, 5-4-1 та 5-3-2. Пояснення просте: заради підвищення конкурентоздатності потрібна універсалізація, причому негайна.

“Ми не можемо завжди домінувати на полі, оскільки не маємо відповідних гравців. Однак ми можемо грати у вертикальний і пресинговий футбол. Наш стиль не повинен залежати від певних виконавців. Нам потрібен командний дух і поведінка на полі. Гра триває лише 90 хвилин, тож варто змінювати стратегії. Нам потрібно знати власну стратегію та підходи і нас впізнають за ідентичністю, яку ми формуємо”.

Маніпуляції з тактикою, її своєчасне коригування впродовж поєдинку, психологічна підготовка, ретельне вивчення суперника і вміння збалансовано витрачати сили принесли позитивні дивіденди.

У Лізі націй 2020/21 Вірменія наочно продемонструвала, чого її навчив Капаррос. Всі 9 м’ячів були забиті різними людьми — Адамяном, Амбарцумяном, Байрамяном, Барсегяном, Вбеймаром, Казаряном, Карапетяном, Оганесяном і Мхітаряном. Колективізм? Ще й який.

До того ж попри скупість ресурсів Хоакін розширив глибину складу, викликавши на сьогоднішній день більше 20 новачків. Мало хто вірив, що йому вдасться налагодити організаційні нюанси, проте наразі збірна позбавлена конфліктів, мотивована і оточена належною атмосферою. Як написало одне із тамтешніх видань, Капаррос — це той фахівець, якому слід довіряти і мовчки чекати успіху.

Що стосується Мхітаряна, то він спокійно прийняв нові правила гри. Будучи травмованим, плеймейкер пропустив перше знайомство з коучем, майже весь розіграш Ліги націй і початок кваліфікації ЧС-2022. Коли ж відновився, то переконався, що методика працює: який сенс сперечатися, якщо чималий відрізок команда успішно подолала без нього?

На початку березня Генріх, змучений постійними пошкодженнями, завершив кар’єру у збірній. Вірменська спільнота з жалем сприйняла новину, однак не посипала голову попелом — Капаррос встиг виокремити нових дійових осіб (Ароян, Сперцян, Байрамян, Юрченко) та таким чином заклав доволі твердий фундамент. Інакше б ми не побачили таку стійкість проти вищезгаданої Ірландії.

Капаррос зробив маленький крок для Європи, але гігантський стрибок для Вірменії

Які б хитромудрі речі не вигадував тренер, головним мірилом його успішності є результат. Чим може похвалитися Хоакін? Непоганими проміжними результатами, які на практиці засвідчили вірність його ідей і привернули увагу широкої громадськості.

Добра частина футбольного ком’юніті досі скептично оцінює Лігу націй та сумнівається в її необхідності, однак вихід Вірменії в дивізіон B послугував для неї хорошим іміджевим кроком. В минулій кампанії збірна помірялася силами з Північною Македонією (новоспеченим учасником Євро-2020), Грузією та Естонією, внаслідок чого набрала 11 очок. Власне, це підвищення у класі й дозволило команді згодом натрапити на Україну.

“Це стало величезним досягненням. Це також позначилося на впевненості гравців. Футболістам вдалося засвітитись на футбольній карті Європи. Люди зараз говорять про гравців із Вірменії. Доказом цього є перехід одного з наших капітанів — Вараздата Арояна до іспанської ліги, елітного чемпіонату, де про його підписання повідомив "Кадіс", — пояснив Капаррос.

Добре-добре, опустимо Лігу націй (хоча для Вірменії турнір певний час слугував потенційною шпариною для ЧС-2022, поки не визначилися два найкращі претенденти — Австрія та Чехія).

Поговоримо детальніше про кваліфікацію до Катару, де Хоакін теж здивував. 9 залікових балів після трьох стартових турів (наголосимо, без Мхітаряна) і лідерство у секстеті J — навряд чи хтось міг повірити в такий розвиток подій за наявності Німеччини, Північної Македонії, Румунії та Ісландії. Якщо Ліхтенштейн сприймався однозначно легким суперником, а німці — справедливим фаворитом, то решта конкурентів — міцні середняки з досвідом міжнародних змагань.

Тож екватор дистанції був подоланий досить впевнено — незважаючи на розгром, влаштований “бундестім” (0:6), Вірменія все одно випромінювала стриманий оптимізм. Який повністю випарувався у другій частині: по-перше, команда не дотиснула там, де треба, і втратила цінні очки (допустила камбек Ліхтенштейну та Ісландії). По-друге, прикрий програш Румунії (0:1) натякнув на емоційний дисбаланс і був підтверджений проти Північної Македонії (0:5) і Німеччини (1:4). Після останнього матчу Капаррос описав пройдений етап:

“Ми не були в хорошому психологічному стані після поразки від Північної Македонії, але команда змогла зібратися. Я думаю, що підсумковий рахунок не такий справедливий, у нас не може бути стільки пропущених голів.

Я вітаю наших уболівальників, тому що цей підбір гравців вселяв великі надії протягом багатьох місяців, у нас був теоретичний шанс забронювати місце на чемпіонаті світу до попередньої гри з Північною Македонією".

Як підсумок, збірна фінішувала четвертою (12 пунктів), чим повторила особисте досягнення у відборі до чемпіонату світу (таке ж місце було зафіксоване в 1997-му, серед опонентів — Німеччина, Україна, Португалія, Північна Ірландія і Албанія). Звичайно, це специфічний приклад для гордості, але достатній, щоб Капаррос вписав своє ім'я в історію вірменського футболу. Власне кажучи, це двічі поспіль відзначила вірменська федерація, назвавши іспанця найкращим тренером року (2020, 2021).

Вірменія швидко і безболісно адаптувалася до життя без Мхітаряна, розбудила у собі приспаний характер, прагне бути різнобічною і тому небезпечною. Це все ще команда з обмеженими характеристиками, але готовністю вчитися і стрибати вище голови.

Капаррос показав, що можна битися проти суперників, чия кваліфікація помітно вище. За словами тренера вірмени — дуже самовіддані, емоційні і легко входять в кураж, здатний нівелювати їхні слабкості. Це сталося проти Ірландії, це може статися й проти України.