Нема ні голих, ні дурних. Акценти глядача на півфіналах Ліги націй

Якби цього турніру не було, то його таки варто було б придумати. Спочатку я сприйняв цю ідею із сумішшю скепсису та іронії, як багато хто з вас. Але моя думка змінилася після першого циклу Ліги націй.

Ключова, начебто, ідея додаткових лазівок для відбору на головні футбольні змагання майже відразу відійшла на другий план. Натомість на перший вийшов цілком самодостатній турнір із кількома вагомими плюсами.

По-перше, у глядача з'явилася додаткова нагода спостерігати у справі національні збірні. Саме у справі, а не у «товарняках», які особисто я взагалі пропускаю повз. А тут офіційне змагання – матчі із турнірним значенням.

По-друге, і це я казав вам ще тоді, саме така практика змагання надзвичайно корисна для команд класу та рівня України. Один матч Ліги націй у бойових умовах може дати тренерам більше інформації, ніж ряд звичайних спарингів. Та й суперники нашого "розміру" нам тут гарантовані - чого ж більше?

По-третє, як виявилось, європейські збірні ставляться до нового турніру з усією серйозністю. І нехай він лише третій за рангом, але виграти його теж шанується за честь. Нагадаю, що попередніми переможцями стали чинний чемпіон Європи та чинний чемпіон світу.

По-четверте, поділ на рівневі дивізіони гарантує нам якісний футбол у Фіналі чотирьох, де розігрується титул чемпіона. Тут вам не дурдом і не лазня - немає ні голих, ні дурних! Жодної умовної Греції з її «подвигами Геракла».

І по-п'яте, саме через непріоритетність турніру, над командами не тяжить страх оступитися. А значить, антифутбол майже не має шансів у принципі. Принаймні досі у фінальних кульках усе було так.

У мене фінальна частина Ліги націй асоціюється з Євро півстолітньої давності, коли найкращий визначався саме так, і для цього насамкінець збирали справді найсильніших, а не всякої тварі по парі – як у сучасному футбольному ковчезі, де радісно вовтузиться пів-Європи.

Результати півфіналів вам відомі. Хорвати пройшли нідерландців, а іспанці – італійці. Як завжди, пропоную до вашої уваги короткий паралельний авторський огляд цих матчів.

Звичайно, найбільш видовищним був перший. Але є два але. Якщо враховувати лише реально гольові моменти, то в основний час в обох іграх їх було порівну – це раз.

До того ж у другому півфіналі вони розподілилися хронологічно рівномірно, не відпускаючи глядача з початку зустрічі і до кінця. Тоді як все цікаве у Нідерландів із Хорватією почалося лише після півгодини гри. Зате вже потім, як набрали хід, так від екрану неможливо було відірватися.

Хоселу приніс перемогу Іспанії на 88-й хвилині. Пенальті, забитий Модрічем і поклав край надіям господарів поля на вихід у фінал, мав місце вже на 116-й – наприкінці овертайму.

Я назвав би більш логічним результат першого півфіналу. В основний час суперники тут справді «награли» на нічию, показавши хорошу реалізацію. В додатковий – хорвати явно домінували.

Втім, і другий півфінал завершився закономірно. Якщо до перерви тут шанси були рівними, то другий тайм пройшов під диктовку іспанців, які свою перемогу заслужили саме в ньому.

Варто зазначити, що Іспанії при цьому ще й щастило. Щоправда, не знаю, чи вважати везінням скасування голу Фраттезі через офсайд за допомогою ВАРу – таки воно було неминучим, і це вже стало невід'ємною частиною гри у цивілізованому футбольному світі.

Але те, що до автора переможного голу м'яч потрапив після подвійного рикошету від італійських оборонців – це медичний факт.

Ви знаєте, я якось не побачив жодної справжньої футбольної особистості у другому півфіналі. Такої, щоб вирізнялася рішуче і безповоротно. Зате перший ними ряснів.

Однозначно головну роль тут грав Модрич, який затьмарив собою інших. У мене так вийшло, що слідом за ним більше запам'яталися ті, що вийшли на заміну: Петкович – у Хорватії та Ленг – у Нідерландів. Якщо ж говорити про тих, хто грав зі старту, то в пам'яті залишилися також Аке та Крамаріч.

Чи дивитимуся матч за третє місце, ще не вирішив. З роками його значущість якось потьмяніла навіть на рівні Кубка світу, що вже говорити про турнір «третьої категорії». Мабуть, Ліга націй – саме те змагання, де справжню цінність має лише завоювання трофею.

А тут маємо шикарну пару фіналістів: Хорватія – Іспанія. Дуже підозрюю, що більшість із вас буде за хорватів. Мені все одно, хто виграє – аби знову переміг футбол, як це було у півфіналах та у двох минулих розіграшах.

Хорватам потрібно більше: на верхньому ступені п'єдесталу їм бувати ще не доводилося. Та й, як на мене, фаворитами будуть саме вони, більш досвідчені. Але, повторюся, свої симпатії віддам тому, хто більше потішить глядача гостросюжетною грою вперед.

А бажано, щоб обоє. Бо тут у нас не першість лазні чи дурдому, а ціла Ліга визначних футбольних націй. І отже, треба відповідати.