Поворот не туди. 5 тренерів, які опинилися під загрозою звільнення

Жозе Моуріньо, «Челсі»

Урочистий минулий сезон у виконанні «Челсі» не міг не вбити в голову думку про те, що, мовляв, ось вона - виточена з ювелірною точністю команда, заряджена потенціалом на кілька років вперед. Лідери знаходяться в самому соку, для посилення конкуренції прийшли Беговіч, Фалькао і Баба, каталонець Педро і зовсім відразу увірвався до основного складу. Продовжений до 2019-го року контракт з Моуріньо - як вінець найсміливіших очікувань.

Віру в «Челсі» не вбила навіть поразка «Арсеналу» в матчі за Суперкубок Англії, тому що програла, як абсолютно правильно сказав сеу Жозе, краща команда.

Але щойно почався чемпіонат, вилізли назовні і непоказно проведена передсезонка, і поразки в товариських матчах, і відверто жахлива форма Івановіча, і сірість Азара, і абсолютно незрозумілий малюнок гри, в якому Фабрегас не має постійної позиції, оборона не вміє починати атаки, а нападники живуть своїм окремим життям.

Моуріньо вірний своїй філософії і на кожній прес-конференції поводиться так, ніби не відчуває смердючого запаху, що доноситься із зони вильоту. Він не збирається йти, і «Челсі» не звільнить його; і взагалі, у всьому винна Єва. Ніяких жартів на тренуваннях - тільки максимальна концентрація на роботі. Жартувати в цьому клубі може тільки одна людина, і прізвище її не Абрамович, і взагалі це португалець.

Як бути? Гадки не маю. Можна скільки завгодно малювати стрілочки і кружечки, сподіваючись знайти корінь проблем «Челсі», але, як мені здається, все набагато простіше. Дивлячись на футбол «Аристократів», перше, що спадає на думку: атака Моуріньо на Карнейро стала останньою краплею, і тепер команда його просто не чує. Скільки разів Моур вийшов до журналістів і сказав, що пишається своїми футболістами? А скільки разів ми чуємо фрази типу «Я геніальний тренер - незалежно від того, виграємо ми чи ні»?

Масіміліано Аллегрі, «Ювентус»

Про погоду в Турині вичерпно розказано тут: Що відбувається з «Ювентусом». Повторюватися сенсу немає, тому відразу перейдемо до питання «Як бути?» і тут же до відповіді: Аллегрі стратити не можна, помилувати.

Переорієнтація на Європу змусила клуб звернутися до перегляду кадрового потенціалу, для однаково прийнятного виступу на два фронти потрібен глибший склад. Зараз Аллегрі намацує оптимальний варіант ігрової моделі - а цей процес сам по собі тоскний. Нехай вас поки надихне перемога «Юве» над «Манчестер Сіті», який в АПЛ не пропустив ще жодного м'яча. «І коли засвітить сонце, воно буде ще яскравіше».

Брендан Роджерс, «Ліверпуль»

Все тече, все змінюється. Колись грати в червоній футболці «Ліверпуля» могли тільки обрані, але з тих пір, коли керівництво клубу вирішило платити не за дух скаузера, а за мультяшних персонажів із Серії А, хвиля змін добралася і до «Енфілда».

Раз на півроку або рік «Ліверпуль» виходить на ринок і підписує футболістів, які абсолютно не вписуються в модель світогляду головного тренера. Фірміні, Маркович, Балотеллі... Чи можна з цими людьми вирішувати ті завдання, які ставляться перед тренерським штабом?

У Роджерса горять очі, до великої історії «Ліверпуля» він явно хоче долучитися як тренер-переможець, а не як людина, що виводила команду в Лігу Європи. Але він став заручником положення, всі його прагнення зробити краще діють за принципом рівноважних сил: чим більше ти намагаєшся, тим менше у тебе виходить.

І коли ми говоримо про незрозумілий малюнок гри «Ліверпуля», слід звертати увагу на причинно-наслідковий зв'язок: нескінченні тактичні експерименти, які проводить Роджерс, випливають, скоріше, з постійного кадрового потоку і нерозуміння - що робити з наявними футболістами; а не з того, що хтось поганий тренер.

Як бути? Якщо не радує перспектива тупцювання на місці, потрібно розлучитися. Тільки не через тінь поразки «Манчестер Юнайтед», а через когнітивний дисонанс, що утворився між нинішнім «Ліверпулем» і його головним тренером. Роджерсу потрібен клуб з іншими поглядами на футбол, а «Ліверпулю» - тренер іншого типу.

Люсьєн Фавр, «Боруссія» М

Боротьба до останнього за друге місце і, незважаючи на гасло «результат понад усе», цілком симпатичний футбол - минулий сезон «Боруссія» провела просто феноменально. Проте є у команди Люсьєна Фавра хронічна хвороба: як тільки вона досягає вершин, її негайно розбирають на сувеніри, і тренеру доводиться відбудовувати все заново.

В Менхенгладбаху захоплювалися тим, як Фавр провів передсезонку: ігровий малюнок після трансферного протягу практично не змінився, численні новачки влилися в колектив настільки гармонійно, що багато б хто позаздрив такій адаптації. У новий сезон команда входила з серією перемог в активі, ніщо не обіцяло сумного продовженні історії.

Однак у Бундеслізі грає зовсім інша «Боруссія» - з хаотичними рухами, з нерозумінням, як діяти в тій чи іншій ситуації, в матчі з тим чи іншим суперником. Нуль очок після чотирьох турів, найгірша в лізі атака і оборона. Команда нічого не протиставила навіть нічим не кращому «Гамбургу», вдома програвши йому 0:3.

Як бути далі? Зрозуміло, що виступ у Лізі чемпіонів доведеться пустити на самоплив, оскільки несподівано гостро постала проблема вильоту з першої Бундесліги. Незрозуміло абсолютно, як Фавр збирається відкотити стан команди до версії передсезонки, так само як і мало хто може дати виразне пояснення того, що взагалі відбувається.

Але, з іншого боку, ніхто цю команду не знає так, як Фавр - йому її і витягувати з халепи.

Стів Макларен, «Ньюкасл Юнайтед»

«Ньюкасл» завжди був командою з яскраво вираженою індивідуальністю, за яку його знали в усьому світі. Але це було давно.

«Ешлі продав наші душі». Власника «Ньюкасла» не цікавлять спортивні успіхи команди, і плювати він хотів на думку уболівальників: «Юнайтед» в його розумінні відіграє роль всього лише широкого рекламного майданчики для «Спортс Дірект». Нема чого вливати в команду чверть мільярда фунтів за сезон, досить мати склад, який би тримав команду в середині таблиці, не претендуючи ні на що серйозне – адже додаткових інвестицій все одно не буде.

Минулим літом «Ньюкасл» двічі переносив дату дедлайну продовження сезонних абонементів: вболівальники не поспішали бігти на стадіон і дивитися, як черговий середній англійський тренер із середніми здібностями намагається досягти середнього результату. Стів Макларен розуміє, що для «Тун Армії» він не є тренером мрії, і навряд чи не хотів би довести зворотне.

Однак бути головним тренером «Ньюкасла» - це як спробувати всидіти на двох стільцях: догоджаючи фанатам, автоматично впадеш в немилість до керівництва; і навпаки. Ешлі усвідомлено не став запрошувати тренера, який би ненавмисно відполірував команду до давно забутого блиску, йому потрібен був фахівець, який міг би забезпечити для нього той самий середній результат.

Але проблема в тому, що після п'яти зіграних турів середнім результатом і не пахне: «Сороки» загрузли на останньому місці всього з двома очками в активі (поруч із «Сандерлендом», якщо комусь від цього легше), а виразного малюнка гри, який міг би стати промінцем надії, як не було в передсезонці, так немає і зараз.

Факт того, що «Ньюкасл» і «Лестер», що займає другий рядок, пропустили по сім м'ячів, тонко натякає, що проблема не в обороні. Два забиті голи. У п'яти матчах. Для команди, яка страждає від надлишку атакуючих гравців (крім покупок, академія працює за конвеєрним принципом), це, по суті, нульовий результат.

Як бути з Маклареном?

По-перше, амбітний тренер не взявся б за цю команду взагалі, вона настільки розбалансована, що відновити рівновагу може тільки людина з абсолютною владою - а узурпатор Ешлі ділитися нею не має наміру.

Ну, а по-друге, з точки зору здорового глузду, потрібно стежити за наступними матчами - і якщо результату не буде, а турнірне відставання буде рости, тоді, напевно, з тренером доведеться розлучитися. Розмови Ешлі з тренерамии ніколи не були довгими.

Але, знову ж: а хто замість? Як це не сумно, але Футбольний Клуб «Ньюкасл Юнайтед» перетворився на авгієві стайні, починати чистити які слід було б, напевно, з VIP-ложі. Та тільки зайнятися нікому.