Історія великої поразки. Недозрілий футболіст, що став геніальним письменником

"Більшість слухачів ніколи не доб'ється особливих успіхів, тому що - щасливці! - вони не мають тієї патологічної необхідності в чужому схваленні, якою страждають люди, які стоять на сцені".

Визнання, високі гонорари, низка літературних премій, екранізація твору в Голівуді, знайомство з передовиками світового акторського цеху та високопоставленими політиками різних країн. В своїх 58 він підкорив у своїй професії найкрутіші вершини. Але він не боїться розгнівити долю, відзначаючи, що всі свої багатства і професійні блага віддав би за нагоду стати професійним футболістом.

"Здається, Елтон Джон і Род Стюарт теж говорили щось подібне. Правда, вони мріяли навіть не про кар'єру футболіста, а про те, щоб провести всього одну гру – в фіналі чемпіонату на стадіоні "Уемблі". Почасти це в нас з дитинства: ми мріяли зробити ідеальну передачу або забити ідеальний гол. Це фізично відчутне досягнення… Стане книга бестселером чи ні, залежить від багатьох чинників. Щодня публікується безліч чудових романів, які мало хто помітить. А пробігтися з м'ячем і забити гол – це щось фізично відчутне" (с)… Це імпульс, особистий виклик, нереалізована мрія дитинства Ю Несбе – те, що означає трохи більше, аніж рутинні звичка та вміння гарно і цікаво писати. Колись норвежець, підкоривши з товаришем складний альпіністський маршрут, отримав повідомлення про чергове визнання його книги: вона стала бестселером. А в душі вирували емоції від підкорення маршруту, над яким довго працював. І у відповідь на запитання друга про цінності Ю Несбе змушений був відповісти, що для нього важливішою подією стало підкорення гірського піку, а не успіх книги. Бо цей альпіністський маршрут був особистим викликом.

Письменники апріорі не є людьми однобокими, однак Ю Несбе справедливо можна вважати передовиком різносторонності. Він був успішним брокером, економістом, журналістом, засновником і виконавцем групи "Di Derre", чий альбом у 1994-му став лідером сегменту за кількістю продажів у Норвегії. А нині він один з лідерів за темпами написання і популярності книг: його детективи з серії про Харрі Холє розлітаються зі швидкістю лихоманки: 28 мільйонів примірників у більш ніж 50-ти країнах світу. Його книга, відзначав видавець, купується кожних 23 секунди.

А він взяв би та й проміняв усе на можливість ганяти м'яча. Як у звичайних людей метелики лоскочуть черевну порожнину при згадці першого кохання, так Ю Несбе тремтить від споминів про футбол. Він мріяв, займався, старався. Він був звичайним підлітком, який віддавав перевагу м'ячу, а не навчанню. Інтелігентна мама за професією бібліотекар весь час навчала практицизму, закликала інтелектуально збагачуватися і розвиватися. Але батько заклав до підсвідомості любов і повагу до принципів, навчив цінувати фізичні відчуття. Тому юний Ю Несбе не сумнівався: футбол – ось його імпульс.

До 19-и років він був у структурі "Мольде". На молодіжному рівні вважався вельми перспективним гравцем і навіть домігся своєрідного успіху: став найкращим гравцем фінального матчу юнацького Кубка Норвегії 1978, забивав "Русенборгу". І все мріяв про Туманний Альбіон. "Я щиро вірив, що професійно гратиму за "Тоттенгем". Це було моє життя – допоки я не отримав травму. Я сповна віддавався справі – і моє коліно не витримало. Я чув, як хруснув хрящ: наче ногу відривають від курки. А це була моя футбольна кар'єра. Мені було 19 років. Це були руйнівні відчуття – весь мій світ рухнув. Однак, ви знаєте, якщо вам 19 – то ви можете побудувати новий світ за три тижні. Я сказав собі: "добре, я не зможу грати у футбол. Наскільки це важливо для мене? Чи повинна ця травма визначити усе моє життя?".

Хрестоподібні зв'язки. Як виявилося, не на одному коліні, а навіть на двох. Мрії про "Тоттенгем" так і залишилися за ширмою недосяжності, розпростершись на сторінках романів Ю Несбе короткими ремарками. Олег – один з героїв серії книг про Харрі Холє, син коханої алкоголіка - детектива – вболівальник "Тоттенгема". "Тут темнувато, але я бачу над ліжком плакат футбольної команди. Подивимось. "Тоттенгем"? А на нічному столику – ігрова приставка "Геймбой". А зараз слухай, я триматиму телефон над самим його ліжком", - говорив Том Волєр, герой роману "Пентаграма", про Олега – сина коханої Харрі Холє.

І хоч сам Холє "не дуже добре розбирався у футболі, він був майже впевнений, що Персі і Фабрегас – гравці "Арсеналу". І був абсолютно впевнений в тому, що жоден з вболівальників клубу "Тоттенгем" не одягне футболку "Арсеналу", якщо у нього немає на те особливої причини. Ось цьому Олег його навчив" (с). І далеко не випадково Ю Несбе, - вболівальник "шпор" (як і вся його родина), - одягнув банду наркодилерів у футболки "канонірів" в романі "Привид" (2011-й рік). "Коли "шпори" перебувають в найкращих кондиціях, то абсолютно спокійно можуть перемагати "Сіті", "Челсі", МЮ і, звісно ж, "Арсенал" (з інтерв'ю Ю Несбе офіційному сайту "Тоттенгема"). А Харрі Холє обов'язково розплутає інтриги і переможе злочинців у футболці "Арсеналу".

Харрі Холє – герой нетиповий. Сам Ю Несбе називає його персонажем для жінок, хоча неохайний, бритоголовий, грубий, вічно втомлений, схожий з вигляду на маргінала алкоголік-детектив не може бути уособленням сучасного мачо. Тому й проноситься крізь цикл романів про Холє його трагічна історія кохання з красунею Ракель: їй осточортіли його вибрики, його невиконані обіцянки Олегу (сину якогось московського професора, що віддав перевагу коханці), який не цурається наділяти Холє високоповажним статусом "тато", його маніакальне захоплення роботою і його схильність пожертвувати заради неї, - роботи, - усім. Нарешті, їй набридли його алкогольні скитання, але водночас так не вистачає його міцного плеча, його надійності, його ніжності, зашитої під шкурою грубого мужлана.

"- Я більше не можу. – Вона почала тихенько схлипувати.

- Зможеш, - підтримав її Харрі.

- Я не можу… без тебе.

- Це не так, - сказав Харрі і знову притиснув її до себе. – Ти чудово проживеш і без мене. Питання в тому, чи зможеш ти чудово прожити зі мною"…

Автор вигадав Харрі Холє під час польоту в літаку. Ю Несбе прямував з Осло до Сіднея і роздумував над пропозицією знайомої з австралійського видання (Ю Несбе писав й до серії романів про Харрі Холє; зокрема, відомими є його романи про Доктора Проктора) "написати щось для них". Норвежець отримав побажання видати книгу про музичну групу, яку заснував, але внутрішній голос диктував Ю Несбе інший сценарій іншого жанру. Харрі Холє – вовк-одинак, харизматичний чоловік з чіткими рисами обличчя, привабливими далеко не для усіх жінок. У своєму першому романі про Харрі Холє ("Нетопир", 1997-й рік) автор опускає героя до неймовірних низин: той потопає у австралійських нетрях, пиячить, спить з повіями, дружить з трансвеститами і встряє в бійки у нічних клубах. Той Харрі Холє, якого автор наділив ім'ям-прізвищем на честь людей з професій, які уособлюють ідеали здорового способу життя та громадського порядку – футболіста та поліцейського.

Холє – прізвище поліціянта, яким, за словами Ю Несбе, бабця лякала майбутнього автора бестселерів у дитинстві. А Харрі – ім'я футболіста з дитинства Ю Несбе; футболіста, чия кар'єра справила на майбутню зірку епістолярного жанру неабияке враження. Письменник не вдається до деталей, але, шляхом простих маніпуляцій можна здогадатися, що мова, найімовірніше, – про Харрі Хестада – легенду "Мольде", гравця збірної Норвегії 1969-1976-х років. Більше 350-и матчів за "Мольде", п'ять голів за збірну Норвегії (ісландцям, нідерландцям і шведам, зокрема) залишили в свідомості недозрілого футболіста, але геніального письменника настільки глибокий слід, що увіковічнилися в образі героя-детектива, якого кладуть в один ряд з Шерлоком Холмсом, Еркюлем Пуаро і комісаром Мегре.

Романи про Харрі Холє – це тренажер для пам'яті та уважності. Ю Несбе заплітає витончені історії, намотує клубки інтриги, наче уміла ткачиха – свої нитки. Його стиль – простий і доступний, незважаючи на наявність реплік на кшталт "він не знав, що я знав, що він знає" (с). Його прийом – це надавати важливе значення неважливим, на перший погляд, деталям. І читач, пропалюючи очима сторінки того чи іншого роману, повсякчас змушений перелопачувати в пам'яті зміст раніше прочитаного, відшуковуючи ту зернинку, з якої розрослося величезне дерево сюжету… Хтозна, можливо, Ю Несбе став би видатним футболістом, спортивною гордістю нації і ту "патологічну необхідність в чужому схваленні, якою страждають люди, які стоять на сцені" (цитата з роману "Сніговик"), реалізував би на зеленому прямокутнику.

Але футбол і Ю Несбе – це історія великої драми, великої поразки. І ця історія – прекрасна. "Адже в найкращих історіях розповідається не про великі перемоги, а про яскраві поразки. Рауль Амудсен став першовідкривачем Південного полюса, а весь світ за межами Норвегії пам'ятає лише Роберта Скотта. Жодна з перемог Наполеона не запам'яталася людям так, як його фантастичне фіаско при Ватерлоо. Національна гордість сербів заснована на битві з турками, на Косовому полі в тисяча триста вісімдесят дев'ятому році, – битві, в якій їх розбили в пух і прах… Адже нас зачіпають лише історії про поразки" (с).