"Біжи, дядя Мірча!", або Як Луческу в 45 років кар'єру відновлював

Мірча Луческу - легенда "Динамо". І це не сарказм.

У 1963-77 роках майбутній наставник двох кращих клубів України відіграв під три сотні матчів за бухарестське "Динамо", а в 1985-90 повернув його на вершину вже в якості тренера.

Про себе Луческу говорив, мовляв, не володів величезним талантом, але був трудягою - звичайна справа для повоєнного покоління, якому шматок хліба давався особливо важко. Але Мірча, звичайно, виділявся. Навіть капітанив в збірній Румунії на ЧС-1970, де відіграв два з половиною матчі і обмінявся футболками з самим Пеле. Так з тих пір і зберігає її як реліквію.

Але найцікавіше, звичайно, почалося, коли Луческу закінчив кар'єру гравця і почав тренувати. Спершу "Корвінул", потім збірна і, нарешті, "Динамо" - друга головна команда країни.

***

Треба розуміти, що в Румунії, як і в більшості країн соцтабору, був клуб-фаворит, якому партія була допомагала особливо сильно.

У НДР таким дітищем партійних бонз було берлінське "Динамо", в Болгарії - софійський ЦСКА, в СРСР кожна з республік мала власний "головний" клуб, який і тягла до перемог. У Румунії нішу займав "Стяуа", клуб місцевої армії. Його президентом був особисто Нікулае Чаушеску, а справами завідував його син Валентин.

Не секрет, що Луческу хотів отримати роботу саме в "Стяуа", куди збирали найкращих гравців зі всієї країни, і який щорічно пробував сили в єврокубках.

У 1986 році Мірча навіть їздив в складі румунської делегації в Севілью, де "Стяуа" в фіналі КЄЧ переміг "Барселону". Той тріумф здивував на всю футбольну Європу, це була величезна сенсація. Луческу ж, за спогадами Валентина Чаушеску, ще до зустрічі підійшов до нього з проханням влаштувати його в армійський клуб. Проте отримав відмову.

"Я сказав, мовляв, вибач, Мірча, ти хороший тренер, але твій стиль не підходить "Стяуа", який грає вертикально. Іди краще в "Динамо", нам потрібен сильний опонент, який би нас мотивував", - згадував потім син всесильного диктатора.

Валентин Чаушеску був упевнений, що розійшовся з Луческу друзями, але той очевидно затаїв образу. Ще б пак - повз нього пройшло краще на той момент покоління в румунському футболі. Белені, Лекетуш, Балінт, Піцурке, Бєлодедич, трохи пізніше Хаджи - Мірчі треба було придумати, як їх зупинити. Причому зробити це потрібно було з "Динамо", яке по суті лежало в руїнах.

В 1986 році "Стяуа" переміг і київське "Динамо" в матчі за Суперкубок УЄФА

"В дворі стояло 20 машин з номерами 20 регіонів Румунії. Я запитав, чи є в команді свої вихованці? А їх не було. Це неправильно для клубу, і я зайнявся ділом", - розповідав Луческу.

***

У схожу історію Луческу потрапив і зараз - він знову ображений на босів суперника, і під рукою у нього знову напіврозвалене "Динамо". Такий собі ефект дежавю.

П'ять років пішло у Мірчі на те, щоб привести бухарестський клуб до тями. П'ять років його команда грала яскраво, виблискувала, забивала хмару голів, але чемпіонство неодмінно залишалося у "Стяуа", який надійніше оборонявся і якому, чого гріха таїти, люто допомагали судді.

Згодом Луческу скаже, мовляв, я боровся проти сім'ї Чаушеску - перебільшення, звичайно, але поводилися з ним реально некрасиво. Після перемоги над "Стяуа" в чемпіонаті або Кубку могли навіть оштрафувати. Був випадок, коли у "Динамо" постфактум відібрали Кубок на користь армійського клубу - нібито через суддівські помилки. А ще Луческу вигнали зі збірної Румунії після перемоги над Австрією з рахунком 4:0. Подейкували, що Мірча до останнього не вірив у звільнення після такої класної гри, але вже зранку йому подзвонили.

"Комуністи злякалися моєї зростаючої популярності", - в своєму стилі згадував потім тренер. Але гравці дотримувалися думки, що хтось просто доніс наверх про нецензурні слова майбутнього "Містера" на адресу правлячої сім'ї, і там відреагували.

У будь-якому випадку, тренер не був обласканий владою, і тому навряд чи сильно засмутився, коли в грудні 1989-го подружжя Чаушеску приставили до стінки і відправили на той світ, паралельно ув'язнивши їх всесильних нащадків.

Забавно, що в нульові на одній з прес-конференцій в Греції Мірчу представили, як "Чаушеску". Тоді він немов сказився, і перекладач ледве встиг втекти із залу. Хоча, напевно, це б образило будь-якого румуна.

***

Без вказівок зверху дорога до титулу були відкрита - потрібно було тільки взяти своє. У сезоні-1989/90 у Луческу була потужна і геть молода команда. Відразу семеро основних виконавців були молодше 21 року!

Вони буквально розривали чемпіонат. За підсумками сезону різниця м'ячів у "Динамо" склала +74. Команда програла тільки 3 матчі з 34. Але була мить, коли все висіло на волосині.

Навесні 1990-го збірна Румунії розпочала підготовку до чемпіонату світу, і її гравцям заборонили виступати за клуби заради додаткового відпочинку та щоб уникнути травм. Так у "Динамо" залишилося шестеро футболістів в заявці. У "Стяуа" побільше - у нього лавка була довшою. Мірча просив призупинити чемпіонат, але федерація відмовила, і Луческу це рішення розлютило. Він обурювався на кожному кроці, може, навіть шапку об землю кидав - історія про це мовчить. Коли ж Містер використав двох збірників в черговому матчі, його дискваліфікували на три місяці.

"Стяуа" був готовий йти у відрив - він вже випереджав "Динамо" на 4 очки. Щоб виправити становище Луческу зважився на божевільний хід: в неповні 45 років він заявився на матч чемпіонату проти "Спортулу" як футболіст, хоча до цього не виступав на вищому рівні цілих 8 сезонів!

Мірча ще в 32 отримав складну травму і тому закінчував в маленькому клубі з провінції. Але тоді, в 1990-му, тренера це не зупинило. 15 травня, напередодні матчу, він пройшов медогляд і заявив себе на поєдинок.

"Звісно, це була форма протесту, але таким чином я ще й приготувався до того, щоб керувати командою в кінці сезону. Я зібрав всіх доступних ветеранів - Лазара, Стойку, Йоргулеску. Ну і себе теж заявив. Я повинен був подати їм приклад", - розповідав тренер.

***

Спочатку план полягав у тому, щоб керувати командою з лавки запасних, але в другому таймі гравці буквально витягли тренера на полі. Він вийшов на 76-й хвилині і за спогадами очевидців, виглядав цілком пристойно.

Найяскравіший матч румунського сезону-1990 - фінал національного Кубка

"Спочатку ми знизали плечима. Я навіть пару раз відпасував йому на хід, щоб подивитися, чи може він бігати, як в юності. Але він залишався в центрі і віддавав точні передачі. Серйозно, йому не склало труднощів відбігати чверть години. Допомогло те, що він завжди тренувався разом з командою. Хоча, звичайно, того вечора він кричав на нас нітрохи не менше, ніж звичайно", - сміється Іонуц Лупеску, один з небагатьох досвідчених гравців "Динамо" в тій грі.

Сам Луческу потім згадував анекдотичний випадок з одним непомірно завзятим захисником суперників, який ледь не зіпсував йому камбек.

"Я відчував себе чудово. Пам'ятаю, віддав пару непоганих передач. Маріан з "Спортула" почав мене крити, і буквально не давав продиху. Я сказав йому: "Хлопче, чого ти ходиш туди-сюди за дідом? Іди і грай у футбол!"

***

Чи почув Маріан слова Луческу науці невідомо, зате ось сам Містер точно запам’ятав вистраждану нічию 1:1, а потім, через шість турів, довгоочікуване чемпіонство. Побачивши, як паше на полі 45-річний тренер, команда збадьорилася і навіть другим складом видала блискучий фініш.

Рекорд, який встановив того вечора Луческу, можуть не побити і за століття - він виграв своє останнє чемпіонство на полі через 26 років після першого.

Втім, набагато важливіші навіть не цифри, а заява. Тренерське кредо, якщо завгодно. Луческу максимально наочно показав, що всі негаразди буде переживати з командою. Він дав зрозуміти хлопцям, що не вище них, а є такою ж частиною колективу. І в кризовій ситуації це додало команді сил, окрилило її.

Багато країн об'їздив з тих пір Містер, багато клубів тренував. Провалився в "Інтері", подарував "Галатасараю" Суперкубок, з нуля збудував цілу філософію гри в Донецьку. Були у нього запаморочливі злети і болючі падіння, одні його любили, другі ненавиділи. Але головному своєму принципу він не зрадив ніколи.

У 75, правда, він більше не може вибігти на поле, як раніше, але навіть під найбільш проливним дощем Луческу не ховається під дах, а мокне нарівні з усіма. Хтозна, може це і дає "Динамо" сили не розвалюватися під тиском, як це команда робила всі останні роки?..