"Не повинен був, але все одно не шкодую": як Куман підтерся футболкою збірної Німеччини

Днями Рональда Кумана дискваліфікували на два матчі Прімери взагалі ні за що.

Голландський тренер "Барси" сказав про четвертого суддю щось на кшталт: "Ну і тип!", і RFEF порахувала, що цього достатньо для суворого покарання. Маячня, якщо чесно.

У кар'єрі Кумана вистачало набагато жорсткіших слів і вчинків, а був навіть один, що сколихнув всю футбольну громадськість. Це навіть вимовляти соромно, не кажучи вже про повторення подібного. Проте за ЦЕ Кумана навіть похвалили.

Діло було в 1988 році в півфіналі чемпіонату Європи. Після перемоги над ФРН з рахунком 2:1 нинішній наставник "Барси" виміняв футболку у Олафа Тона, після чого прямо перед трибуною з німецькими фанатами нею ж і підтерся.

Ronald Koeman wipes his bum with Olaf Thon's West Germany shirt at Euro ’88..

IMAGINE THAT HAPPENED THESE DAYS pic.twitter.com/tcX8iqtBiA

— Footy Accumulators (@FootyAccums) June 10, 2016

***

Коли через два дні у Рональда запитали, чи не шкодує він про скоєне, він задумався:

"Я знаю, що не повинен був цього робити, але сказати, що я шкодую ... Ні, я не шкодую".

Зараз це здається дикістю, але тоді його слова не здивували. Після перемоги над німцями в Нідерландах відбувалися неймовірні речі. У кожному порядному барі наливали за рахунок закладу, народ танцював на столах і припаркованих автомобілях; ті, у кого ще залишалися сили, несли в руках велосипеди з криками: "Тепер ви не зможете їх відібрати!"

"У той час Німеччина була заклятим ворогом. Це сприймалося як щось само собою зрозуміле. Ніхто не сумнівався, що ви ненавидите німців, адже їх всі навколо ненавиділи", - розповідає журналіст Бас Лепелаарс.

Volksparkstadion, Hamburg (1988) West Germany v The Netherlands #Euro88 #Hamburg #Holland #Orange #Volksparkstadion #deutschland #dfb #knvb pic.twitter.com/OY7gc2Pene

— MotherSoccer (@MotherSoccerNL) June 13, 2017

У день, коли Марко ван Бастен за хвилину до свистка в падінні забив переможний м'яч, Басу було 17 років. Матч він дивився в барі з друзями, і вони так бурхливо відзначали перемогу, що додому повернулися через пару днів.

Попереду у Нідерландів ще залишався фінал проти збірної СРСР, але хто про нього згадував? Помста німцям була набагато важливіша за будь-які футбольні трофеї.

***

Це почалося з удару в спину у Другій світовій.

Голландці сто років дотримувалися нейтралітету і навіть не видали союзникам біглого німецького кайзера Вільгельма, якого у Франції хотіли повісити через Верден, Сомму і чимало інших причин. Втім, Гітлер не оцінив їхню позицію, і в 1940-му напав.

Королева Вільгельміна втекла з країни і закликала до опору, який коштував голландцям 250,000 життів і зруйнованого Роттердаму.

Ви, напевно, чули про Щоденник Анни Франк? Так ось, корінним в Нідерландах жилося безпечніше, але теж аж ніяк не солодко. Перевірки, репресії, бідність, а в якийсь момент німці навіть забрали 200,000 велосипедів на потреби Вермахту, що голландці розцінили як банальне пограбування.

Така ненависть просто не мала шансів не вилитися на футбольні поля в повоєнний час, і вона таки вилилася. Вперше це сталося перед фіналом ЧС-1974. Півзахисник "Ораньє" Вім ван Хагенем вголос сказав те, про що думали мільйони:

"Я ненавиджу німців. Вони вбили мого батька, сестру і двох братів. Щоразу, коли я граю проти німців, я хочу їх принизити так, як тільки зможу".

З поля він того дня йшов в сльозах - принизити Бундестім не вийшло. На в'язкому, мокрому полі голландці виглядали повільніше, ніж зазвичай, а ось Герд Мюллер свій шанс знайшов і вирвав для німців перемогу. Те фіаско увійшло в лексикон голландців як "De moeder aller nederlagen" ("Мати всіх поразок").

Пікантності ситуації додала скандальна стаття Bild, випущена напередодні фіналу. У ній було сказано, що голландські зірки замість тренувань розважаються в басейні з шампанським і оголеними моделями. Кройф, Реп, Крол та інші все заперечували, але що з того? Замість того, аби відпочити перед матчем, Йохан всю ніч провів на телефоні, заспокоюючи дружину.

***

Природно, такі події ще підвищили градус ворожнечі. На ЧС-78 німці і голландці розписали нічию 2:2, яка вивела в фінал "Ораньє", а сама гра рясніла грубими підкатами і сутичками. Арбітру навіть довелося вигнати з поля голландця Діка Наннінга за грубий поштовх Бернда Хольценбейна.

Ще бурхливіше пройшла зустріч на Євро-80: Хуб Стевенс і Тоні Шумахер влаштували махач прямо на полі, а Рене ван де Керхофф заліпив Бернд Шустеру кулаком по обличчю, за що отримав лише жовту картку від французького рефері Робера Вюрца!

ФРН тоді перемогла 3:2, а пізніше і виграла весь турнір, але спорт між ними почав відходити на другий план. Це була чиста ненависть.

"Ще до гри ми знали, що буде жарко. Ми поклялися виграти, тому що перемога була важливою для нашого почуття гордості. Для них немає нічого кращого, ніж перемогти нас. Вони нас ненавидять ще більше, ніж ми їх", - згадував півзахисник Бундестім Карл-Хайнц Ферстер.

Деяким, як Карл-Хайнцу Румменігге такий стан речей не подобався. Він наполягав, що "ганебно зганяти на полі злість за війну", але хто його слухав? Сорок років голландці чекали сатисфакції, і отримали її в той момент, коли Куман зробив, мабуть, наймерзенніший вчинок за всю свою кар'єру.

***

Вибачився Рональд лише через багато років, коли вже завершив кар'єру футболіста і почав іншу - тренерську:

"Емоції захлиснули. У таких випадках іноді просто втрачаєш голову. Голландців ненавидять в Німеччині. А тут ще напередодні того матчу газета Bild написала про нас небилиці... Негарно вийшло. Але це послужило мені уроком. Потрібно контролювати емоції, хоча іноді це дуже важко зробити".

Frank RIJKAARD, Ronald KOEMAN, Marco VAN BASTEN - Ajax Amsterdam 1984-85 pic.twitter.com/hAfQIrDMgv

— Old School Panini (@OldSchoolPanini) April 24, 2021

На Євро-88 Куману було 25 років. Він приїхав на турнір в статусі зірки ПСВ, який тільки що виграв Кубок європейських чемпіонів. Поряд з ним Нідерланди тягнуло молоде, але вже нашуміле в Європі тріо в складі Франка Райкарда, Рууда Гулліта і Марко ван Бастена. Ніхто з них не мав за плечима і 35 матчів за збірну, але їх талант і бажання компенсували все інше.

У матчі з ФРН команди спершу обмінялися досить сумнівними пенальті, які реалізували Матеус і Куман, ну а результат зустрічі, як і завжди, вирішив ван Бастен.

Він же поховав і збірну СРСР Валерія Лобановського в фіналі, забивши, ймовірно, найбільш історичний гол чемпіонатів Європи. Втім, коли Марко зійшов з трапа літака в Амстердамі, він зізнався, що "найбільше радий саме перемозі над огидними німцями". Ні його, ні навіть Кумана за його жест голландська федерація і не думала карати. Вони повернулися додому героями, які дали людям те, чого вони так довго чекали.

"Перед грою з німцями я переглянув фінал ЧС-1974, згадав свої підліткові відчуття і по-справжньому розлютився. Я радий тому, що ми зробили цей подарунок старшому поколінню, яке пережило війну. Я бачив на їхніх обличчях сльози радості", - розповідав воротар Ханс ван Брекелен.

***

Жест Кумана тоді здавався найвищою точкою ненависті двох народів, але на практиці він же став початком її кінця.

У 1990-му ще стався пам'ятний інцидент Райкарда - Феллера, а ось далі градус протистояння почав падати. Покоління, яке застало жахи війни, отримало свою сатисфакцію і заспокоїлося, а для молодих німці вже не були ворогами. У 1987-му запрацювала програма обміну студентами Erasmus, в 95-му - Шенгенська угода, і, долаючи старі чвари, Європа почала заново знайомитися.

Євро-88 був останнім, на якому футболісти ще відкрито ворогували через політику; всі наступні нагадували радше добрі маскаради. Вікінги в смішних рогатих шоломах, помаранчеве море голландців, навіть англійці і ті давно не б'ються - лише п'ють свій ель і виспівують пісень.

Бас Лепелаарс, який 33 роки тому, пару днів відзначав перемогу над німцями, тепер вболіває за "Борусію" і до карантину регулярно їздив в Дортмунд на матчі разом з синами.

"До 1988 року я рідко бував за кордоном, тільки в Люксембурзі та Бельгії, а попередні покоління навіть не вчилися в інших містах. Може, в цьому вся справа. Ми просто погано знали світ".

Його ідея дискусійна, але це, ймовірно, найкращий спосіб назавжди залишити в минулому футболку Олафа Тона і все, що до неї призвело.