Особливий сезон Моурінью. Як стартувати в АПЛ та одразу виграти титул

Сьогодні Жозе виповнився шістдесят один рік і навряд чи португалець зустрів цю дату в доброму гуморі. Нещодавнє звільнення з “Роми”, розхитана репутація, нещадний, але справедливий шквал критики — такі собі “подарунки” на день народження. Незважаючи на численні нагороди, вболівальницьке комʼюніті твердо переконане — тренер вичерпав себе у плані нових ідей (на це вказували навіть гравці “джалороссі”) та невдовзі опиниться десь на узбіччі світового футболу. Ну, або в кращому випадку прийме якусь збірну, де динаміка роботи не така насичена й можна перевести дух.

Насправді хотілося б, щоб Моурінью знайшов у собі сили піднятися на прийнятний рівень та довів неправоту оточуючих. Адже прикро бачити, як коуч, що із двох ніг увірвався до вищого ешелону, наразі перебуває біля розбитого корита. Мільйонні статки і компенсації аж ніяк не врятують імідж.

Тому заради контрастності повернемося туди, де Жозе, власне, й став “Особливим” — поринаємо у літо 2004-го.

***

2 червня португалець постав перед журналістами у ролі нового керманича “Челсі”. Говорив багато — про філософію, майбутні придбання, подальше формування складу, амбіції та конкуренцію. Проте всі цитати миттю поблякли, коли пролунала та сама: “Будь ласка, не називайте мене зарозумілим, але я чемпіон Європи і вважаю себе особливим”.

Ого-го-го! Дуже нахабна заява на тлі двох мастодонтів, — сера Алекса Ферґюсона та Арсена Венґера, — що тоді верховодили у Премʼєр-лізі. “Манчестер Юнайтед” та “Арсенал” були генераторами тенденцій, сперечалися за нагороди, а Моурінью?...

Безперечно, Жозе мав у активі Кубок УЄФА та ЛЧ, але все одно сприймався темною конячкою — та ж тріумфальна хода “драконів” у єврокубках розцінювалася як разова акція, про яку швидко забудуть. До того ж для пересічного англійця, який рідко дивиться за межі рідної першості, завжди у пріоритеті було і буде національне золото. Тож не дивуйтеся, чому “Манчестер Сіті” може дозволити собі помилку на міжнародній арені, а Пеп Ґвардіола постійно говорить про важливість справ удома.

На Моурінью дивилися не краще, ніж на міського навіженого. Саме це підкупило Романа Абрамовича — олігарх також приїхав бозна-звідки та хотів змінити законсервовані порядки. Зрештою, це вдалося — до фінішу кампанії 2004/05 “Челсі” дійшов першим.

Клаудіо Раньєрі з подібним завданням не впорався, хоча сезоном раніше посів другий рядок — проблема в тому, що “Арсенал” набрав на 11 очок більше. Жозе ж кардинально перевернув шахівницю та здобув чемпіонство, якого в синій частині Лондону не бачили рівно півстоліття. Який секрет успіху?

Зауважимо, що “Особливий” отримав від Раньєрі хороший спадок — Джон Террі, Клод Макелеле, Френк Лемпард та Джо Коул вже тоді вважалися зірками та робили погоду на “Стемфорд Бридж”. Втім, Моурінью не був би собою, якби не почав підлаштовувати колектив під себе — так зʼявилися не лише знайомі Рікарду Карвалью та Паулу Феррейра, а й Дідьє Дроґба, Арʼєн Роббен і Петр Чех.

Безумовно, “пенсіонери” й до цього володіли непоганим ростером. Жозе не діяв точково, не вгадав з усіма трансферами (достатньо виокремити провальний кейс Матеї Кежмана), однак запросив ряд фактурних особистостей, що, насамперед, сформували потужний захист — мабуть, найголовніший козир тодішньої команди.

Взяти того ж Чеха — воротар продемонстрував винятковий перформанс та відбив 87,3% ударів. Карвалью встановив хімію з Террі, на підступах до карного майданчика страхував всюдисущий Макелеле — як підсумок, оперуючи чудовою ланкою оборони, “Челсі” зіткнувся з найменшою кількістю спроб, завданих по воротах (83). Тривалий час цей показник був унікальним та повторений “містянами” Пепа тільки у розіграші 2018/19.

Ще одна ключова метрика, на яку досі рівняються — 15 мʼячів, пропущених впродовж усієї дистанції АПЛ. Що неймовірно круто — Моурінью побив рекорд, встановлений “Арсеналом” у 1999-му (17), та до сьогодні в цьому аспекті є недосяжним. Це аж ніяк не свідчить про наявність “автобусу”, яким португалець прославився у останні роки — натомість лондонці порадували ефективністю і попереду.

75 голів в Премʼєр-лізі — не видатні цифри (паралельно “каноніри” напрацювали на 87 влучних пострілів), але той баланс, якого дотримувався “Челсі”, воістину вражав. Причина полягала у зміні тактичної моделі — якщо більшість колег сповідувала 4-4-2, то Жозе від неї поступово відмовився та перейшов на широку 4-3-3. Здавалося б, нічого революційного, але такий крок додав гнучкості та підсвітив якості конкретних персонажів — наприклад, вінґерів. Прикметно, що Арʼєн Роббен зробив 7+9 в 14 стартових матчах, а Дамʼєн Дафф — 6+7.

Втім, найяскравіше себе зарекомендував Лемпард — атакувальний півзахисник ідеально інтегрувався в оновлену систему, внаслідок чого видав феноменальну статистику. 29 результативних дій залишили позаду Ейдура Ґудьйонсена (20), Роббена (16), Дідьє Дроґба (15), хоча точно не применшили старання партнерів — колективна робота перетворила “синіх” на виважену, холоднокровну та вбивчу машину. 95 очок не виникли з повітря.

Тому Челсі” поступився в АПЛ лише одного разу — у жовтні 2004-го проти “Манчестер Сіті” (пенальті реалізував Ніколя Анелька). Що стосується інших змагань, то Моур доповнив успіх Кубком англійської ліги, дістався до півфіналу ЛЧ, де спасував перед “Ліверпулем”, та спіткнувся на “Ньюкаслі” в Кубку Англії. Як би там не було, тренера чекало визнання, а жарти про “особливість” відійшли на задній план.

***

Ти можеш скільки завгодно бути світилом тактики, але якщо в тебе слабка комунікація з футболістами, то біда неминуча. Ральф Ранґнік вважається прославленим популяризатором різноманітних ідей, навіть учителем для низки німецьких та австрійських менеджерів, але зганьбився за всіма статтями, коли надійшла пропозиція від “Манчестер Юнайтед”.

Сьогодні футбол став ледь не роботизованим, проте людський фактор ніхто не скасував. Подивіться на умовного Юрґена Клоппа — у ньому, крім академічних основ, відчувається драйв, авантюризм та пристрасть. Нинішній Жозе виглядає змученим, одноманітним, без спектру емоцій, що здатні запалити — зате чутні постійні скарги на все та всіх.

Але ж так було не завжди — у розквіті Моур кидав виклики, воював та похвалитися беззаперечним авторитетом. Причому таким величезним, що роздягальня “пенсіонерів” буквально ридала, коли спеціаліста звільнили восени 2007-го. А це про щось каже.

Ґлен Джонсон провів небагато матчів під керівництвом Особливого, проте дав красномовну характеристику: “Жозе був напрочуд розумним та добрим, але в ньому таїлася й темна сторона, що привнесла фактор страху. Навіть гравці високого рівня насторожено ставилися до нього та боялися зайняти неправильний бік. Однак ми були настільки впевнені у собі, що навіть коли й не розбивали команди, то все одно завжди думали, що переможемо.

У будь-якому виді спорту впевненість має велике значення, і якщо ви даєте її найкращим гравцям, то хто їх зупинить? Усі були просто на гребені хвилі, ми вірили в те, що Жозе нам казав”.

Залізобетонна дисципліна, прагнення досконалості, гонитва за досягненнями, кмітливість, гумор — це риси, заради яких виконавці йшли у клуби, керовані Моурінью. Якби не португалець, то не факт, що АПЛ побачила б Дроґба:

“Він змінив моє життя, він змінив моє життя, він змінив історію моєї родини. Він сказав мені, що якщо я хочу бути найкращим, то повинен грати в одній з найкращих команд світу, під керівництвом найкращого менеджера у світі. Ні. “Під керівництвом найкращого менеджера у світі. Всі говорили, що 24 мільйони фунтів за мене — це занадто багато. Коли я залишив “Челсі”, я думаю, що покрив усі інвестиції, які були вкладені в мене у 2004 році”.

Компліментарних слів, сказаних у бік Жозе, безліч. Питання в тому, що зараз за наставником не тягнеться такий позитивний шлейф — доведеться знову доказувати, як це було двадцять років назад.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine