Рікардо Замора. Помічник Святого Петра

Хоча Заморі було лише 18, але про нього вже знала вся Іспанія. Не лише як про великого воротаря, а й, як про ексцентрика. Своїм зовнішнім виглядом він шокував тодішнє суспільство. Адже в Іспанії ще ніхто не бачив воротаря, який виходив на поле, наче на вечерю в товаристві розкішної красуні. Рікардо одягав білий гольф, а на голові у нього красувався широкий кашкет. Журналістам та вболівальникам кортіло дізнатися, чому голкіпер виходив на поле, як денді. Замора пояснював це суто практичними міркуваннями: "Кашкет захищає мої очі від сонця, а гольф пом’якшує болючі удари суперників". Рікардо дійсно часто діставалося від форвардів, оскільки він безстрашно кидався їм в ноги. Замора пройшов хорошу школу пелоти, у якій тебе інколи могли винести ногами вперед. На фоні ризику, на який він наражався в пелоті, тепер футбол для нього виглядав невинною розвагою.

Рікардо став одним з перших воротарів, який розпочинав атаку власної команди, інколи він настільки захоплювався, що опинявся з м’ячем на чужій половині поля. Також голкіпер запатентував унікальні сейви, які ввійшли в історію під назвою "заморани". Рікардо обожнював грати на публіку, саме тому він часто відбивав м’яч ліктем чи передпліччям. Ці сейви журналісти й охрестили "заморанами". Ці витівки вплинули на ще одного епатажного юнака, який тоді не думав про кар’єру художника, а хотів стати таким самим великим воротарем, як Рікардо. Як ви, мабуть, здогадалися, цього хлопця звали Сальвадор Далі, який в матчах дворових команд, на відміну від інших, завжди з задоволенням ставав на ворота та інколи відбивав м’ячі "заморанами".

Незважаючи на такі дивацтва свого воротаря, Барселона практично не втрачала очок через помилки Замори, натомість він врятував ворота блаугранас від сотні безнадійних м’ячів. Після деяких матчів на тілі Рікардо не залишалось живого місця, голкіпер сяяв численними синцями, а інколи й ранами. Уругвайський письменник Едуардо Галеано дав таку характеристику Заморі в своїй книзі "Футбол на сонці і в тіні":

Він наводив жах на суперників. Коли форварди кидали на нього хоча б мимовільний погляд – вони програвали. Замора на воротах спричиняв дивовижний ефект. Коли ти виходив на побачення з ним, то видавалося, мов ворота насправді знаходяться дуже далеко від тебе, а якщо ти й проганяв це марення, то не міг позбутися відчуття, що Рікардо перекриває своїм тілом весь прямокутник і там не має куди прошмигнути навіть мишці, не кажучи вже про м’яч. Протягом 20 років Замора вважався найкращим воротарем світу. На його грі абсолютно не відбивалося те, що він не уявляв свого життя без коньяку та сигарет. На піку своєї кар’єри Рікардо викурював три пачки на день. Якщо він не курив сигарету, то в нього в зубах була сигара.

Замора палив, як паровоз, оскільки вважав, що це заспокоювало його нерви, а професія воротаря, на думку Рікардо, є такою ж "безпечною", як і професія сапера. Інколи Замора домовлявся з тренерами, і вони дозволяли йому викурити дві-три сигарети у перерві між таймами. Є декілька фотографій, на яких можна побачити Рікардо, який палить під час матчу, гріючи банку. Навіть приймаючи душ Замора примудрявся зробити пару затяжок. Божественний зав’язав з тютюном лише після того, як повісив бутси на цвях. Це одразу відбилося на Заморі… Він набрав 9 кілограмів.

У 1920 році Замора в складі збірної Іспанії вирушив на Олімпійські ігри в Антверпен. Вже після першого ж матчу з данцями про нього заговорила вся Європа. Якщо б не Рікардо, то Фурія Роха поїхала б додому після дебютної гри. Він крутився білкою в колесі та брав мертві удари. Данці так і не змогли хоча б раз пробити нашого героя, а іспанці під завісу матчу підловили скандинавів, які занадто захопились атаками. Тоді ж піренейські журналісти придумали приказку "Uno-cero y Zamora de portero" (один-нуль і Замора на воротах). Також в Антверпені Рікардо отримав своє найвідоміше прізвисько. Його "канонізував" один з журналістів, уперше назвавши El Divino, тобто божественним. 19-річного Замору визнали кращим воротарем Олімпіади, без якого Іспанії було б не бачити срібла, як своїх вух. Проте по дорозі додому Замора влип в одну неприємну історію. На бельгійському кордоні його затримали за контрабанду сигар. Через юнака всю Фурію Роху відправили в поліцейський відділок, де їх довго та ретельно обшукували, а потім зрештою відпустили. Щоправда, Рікардо довелося повернутися в Іспанію без сигар.

Незважаючи на три чудові роки, проведені у Барселоні, за які він поповнив свою колекцію трофеїв трьома чемпіонствами Каталонії та двома Кубками Короля, Замора вирішив покинути блаугранас. Існує дві версії, чому Рікардо повернувся в гніздо Папуг. Перша: він некомфортно почував себе в клубі, який стверджував, що не має з Іспанією нічого спільного. Як писав Філ Болл у книзі White Storm, однією з причин того, чому Замора не став серед кулес своїм, було те, що він відмовлявся сповідувати каталанізм, попри всі спроби Барселони навернути його в свою віру. Коли в Рікардо запитували, ким він себе вважає – каталонцем чи іспанцем, то голкіпер незмінно відповідав – іспанцем. Природно, що з такими вподобаннями Замора аж ніяк не міг стати своїм на "Лес Кортс". І його божественна гра в цьому випадку не мала жодного значення. Автор кращої книги про історію Барселони Джиммі Бьорнс так пояснив трансфер Рікардо з Барселони в Еспаньйол: "Граючи в найбільш популярному клубі міста, він завжди почував себе в гостях. А ось, перейшовши до складу Папуг, він знову опинився вдома".

Друга версія – дуже банальна. Більше за футбол і сигарети Рікардо любив лише гроші. У червні 1922 року в іспанській пресі з’явились чутки про те, що Замора поставив керівництву блаугранас ультиматум: "Якщо ви хочете, щоб я за вас продовжував виступати, то ви повинні заплатити мені 50 000 песет, якщо ж ні, то вам доведеться шукати нового голкіпера". Мильна опера тривала до серпня, а тоді вибухнула трансферна бомба: Замора переходить в Еспаньйол! Папуги дали божественному 20 000 песет за перехід та погодилися платити йому нереальну, як на ті часи, зарплатню в 1 000 песет на місяць. Барса вирішила помститися захланному Заморі та не дала дозволу на перехід. "Я не розумію, чому колишній клуб продовжує ставити мені палиці в колеса. Я хочу грати за Еспаньйол, а не за Барселону. Коли я говорив з керівництвом блаугранас, вони сказали, що не мають нічого проти мого трансферу. І от тепер я довідався, що мене дискваліфікували на рік. Я не хочу нагнітати ситуацію, а буду просто з нетерпінням чекати, коли зможу знову повернутися на футбольне поле", – бідкався Замора.

Відтоді Рікардо мав великий зуб на Барселону й практично завжди грав проти блаугранас так, ніби це для нього був не просто матч, а питання життя і смерті. Кулес платили йому за це взаємністю. Вони не могли пробачити Заморі те, що той проміняв "більше, ніж клуб" на кілька тисяч зайвих песет. Після того, як Рікардо став папугою, на "Лес Кортс" на нього завжди чекав гарячий прийом: "На жаль, сьогодні вболівальники блаугранас вкотре влаштували гучну обструкцію воротарю нашої національної збірної Заморі", – писала El Mundo Deportivo чи не після кожного матчу між блаугранас та Папугами на "Лес Кортс". Очевидно, що перехід Рікардо в Реал не змусив кулес змінити гнів на милість.

Під час другого пришестя Рікардо в Еспаньйол команда, яка підібралася в його старому-новому клубі, могла тягатися з самою Барселоною. Щоправда, в чемпіонатах Каталонії блаугранас постійно залишали молодшого брата з носом. Але в Кубку Короля Папуги могли показати зуби, від яких страждали не лише Барселона, а й всі інші іспанські важковаговики. Сезон 1928/29 вийшов ідеальним для Еспаньйолу. Папуги здолали блаугранас у чемпіонаті Каталонії та дійшли до фіналу Кубку Короля, де на них чекав сам мадридський Реал. Тепер їм залишалось зробити останній, проте найважчий крок. Усі фанати Папуг молилися на свого божественного кіпера, і він не підвів. 3 лютого 1929 року на "Местальї" Замора видав одне з найяскравіших шоу в житті. В той день, незважаючи на те, що на Валенсію випала річна норма опадів, на стадіоні яблуку ніде було впасти. Цей фінал ввійшов в анали історії під назвою final del agua (фінал води), хоча, можливо, набагато більше він заслужив на інше прізвисько – фінал Замори.

З першої хвилини форварди бланкос штурмували ворота Рікардо, але він стояв на смерть, а Папуги двічі підловили бланкос в контратаках. Лише на 75-й хвилині Ласкано нарешті зумів підібрати ключ до воріт Замори. Однак на більше мадридці так і не спромоглися. Це виявився перший легендарний кубковий фінал Замори. Але не останній. Цікаво, що він теж відбувся на "Местальї". У фіналі води перфоманс Рікардо справив найбільше враження на Сантьяго Бернабеу, який за три роки до цього став однією з найважливіших фігур у Реалі. Й тепер до його найзаповітнішої мрії – одноосібно очолити королівський клуб – додалася ще одна – за будь-які гроші придбати Замору.

У тому ж 1929 році Рікардо взяв участь в одному з тих матчів, які змінили хід футбольної історії. 15 травня збірна Іспанії на мадридському "Метрополітано" стала першою командою за межами Острова, яка поклала Трьох Левів на лопатки. До того ж, Фурія Роха зробила це у фантастичному стилі. Вже на 20-й хвилині Іспанія горіла 0:2, проте не здалася на милість родоначальникам та ще в першому таймі відновила статус-кво. Коли на початку другої половини гри англійці знову вийшли вперед, іспанці продовжували шукати щастя в атаці, й Фортуна винагородила їх за це сторицею. В останній 15-хвилинці матадори двома бандерільями добили англійського бика. Після матчу іспанська преса не шкодувала компліментів на адресу Фурії Рохи. Дісталося лише капітану Заморі, якого звинувачували у двох з трьох пропущених голів. Рікардо так пояснював свій кепський виступ у цьому епічному матчі: "Коли я граю в Мадриді, то зі мною завжди трапляється якась халепа. В одному з зіткнень, ще на самому початку поєдинку, я зламав ребро, а тому пропустив кілька голів, які я б ніколи не пропустив, якщо б був здоровим на всі 100 %".

Дон Сантьяго не вирізнявся терплячістю й вже у 1930 році за фантастичні 150 тисяч песо Папуги продали свій головний діамант в Мадрид. Цікаво, що третина цієї суми пішла в кишеню Божественному. Рікардо швидко забув, що йому в столиці Іспанії, як правило, не йде. Але чого не зробиш заради 50 000 песет. Тепер Замора став найбільш високооплачуваним гравцем не лише Іспанії, а й всієї Європи. Це був перший топ-трансфер бланкос, яким Бернабеу показував, що на залізний трон в іспанському королівстві тепер претендують не лише Атлетік та Барселона. Сантьяго вважав, що мадридському клубу не пасує задовольнятися олімпійським принципом. Відтоді бланкос ставлять на перше місце не участь, а перемогу.

Перехід Замори в Реал спричинив у столиці Іспанії Замораманію. Поїзд, на якому голкіпер приїхав до Мадрида, фанати ледь не взяли штурмом. Рікардо любив славу не менше, ніж Герострат, а тому він одразу на пероні виступив з промовою, яка в геометричній прогресії збільшила число фанатів Замори в столиці, а натомість в Барселоні почали палити опудала екс-кумира. Каталонців можна зрозуміти. Найбільше вболівальників Папуг та блаугранас зачепили такі слова Замори: "Я дуже радий, що тепер гратиму в Мадриді, адже лише тут публіка по-справжньому розуміє футбол". Наприкінці промови Рікардо, розуміючи, що, мабуть, не варто спалювати всі мости з головним містом Каталонії, зазначив: "Я дуже люблю Барселону, адже там в мене залишилось дуже багато друзів". Насправді, після цієї промови в Замори в столиці Каталонії залишилось не більше друзів, ніж їх було в Оушена.

Дебют Замори на "Чамартині" ледь не спричинив масові заворушення в Мадриді. Щоб насолодитися магією божественного в дербі проти Атлетіко прийшло настільки багато вболівальників, що влада змушена була викликати кінну поліцію, яка лише дивом змогла запобігти смерті десятків фанатів в неймовірній тисняві. На жаль, у першому ж домашньому матчі в формі Реала Рікардо отримав важку травму. В другому таймі він, як завжди, безстрашно кинувся в ноги форварду. Матрацник Буірія не встиг забрати ногу і завдав воротарю нокаутуючого удару в голову та в ребра. На декілька секунд на "Чамартині" запанувала мертва тиша. Вболівальники почали готуватися до найгіршого. Але після того, як лікар кілька секунд почаклував над Заморою, той воскрес. Щоправда, поле Рікардо зміг залишити лише на ношах. "Коли Реал купив мене за нереальну суму, мені в одному з перших матчів у Мадриді зламали ключицю та майже всі ребра", – згадував Замора одну з найважчих травм у своїй кар’єрі.

Забобонні фанати Реала розповідали, що тут явно не обійшлося без руки Барселони. Нібито каталонці наслали на Замору чорні чари, які ледь не коштували йому життя. Попри всі негаразди, Рікардо вже до 8 туру знову був на ногах. Без нього оборона Мадрида не вирізнялася надійністю та в 7 іграх пропустила 17 м’ячів. "Лікарі спочатку поставили мені невтішний діагноз: "Ти більше ніколи не зможеш вийти на поле". Однак я не звик здаватися і вже через 6 місяців знову був в обоймі Реала". Божественний миттєво перетворив захист мадридців, який до того нагадував швейцарський сир, на швейцарський замок. Так, в 11 іграх суперники лише 10 разів змогли пробити Замору. По мірках тих сивих часів – фантастична статистика. Рікардо явно коштував тих астрономічних грошей, яких за нього не пошкодував Бернабеу.

Але тоді Мадрид був командою однієї зірки, через це бланкос у сезоні 1930/31 довелося задовольнитися лише 6-м місцем. Для того, щоб ліквідувати прірву між Божественним та простими смертними, Бернабеу придбав на підмогу голкіперу ще кількох небожителів. Трансфери захисників Кінкосеса та Еррасті перетворили захист мадридців на кращий не лише в Іспанії, а й, можливо, в усьому Старому Світі. Також склад бланкос підсилив вбивчий баск Луїс Регейро. Ще ніколи Реал не підходив настільки озброєним до старту чемпіонату. Не дивно, що саме бланкос в сезоні 1931/32 вперше стали чемпіонами Іспанії. Мадридці в тій темпораді були на голову вищими за суперників: Реал жодного разу не залишав поле на щиті, а оборона на чолі з Заморою пропустила лише 15 м’ячів в 18-матчах. Нагадуємо, що на календарі був 1932 рік. В наступному сезоні Реал знову залишив з носом Атлетік, Еспаньйол та Барселону. Замора вкотре довів свій божественний статус, лише 17 разів витягнувши м’яч з сітки воріт у 18 іграх. Напад мадридців не відставав від оборони – Мануель Оліварес з 15 голами здобув лаври кращого бомбардира першості, лише два м’ячі йому програв одноклубник Луїс Регейро.

Навіть на сонці бувають плями. Цю тезу підтвердив й Замора. У 1931 році на Рікардо чекав один з найважливіших іспитів в житті. І він його провалив. Англійські екзаменатори просто познущалися над найкращим голкіпером світу та поставили під сумнів його божественний статус. Цю історію чудово описав Джонатан Уілсон в книзі "The Outsider: А History of the Goalkeeper": "Англія хотіла поставити на місце іспанських вискочок, які за два роки до цього приручили Трьох Левів. Британська преса не шкодувала критичних стріл на адресу іспанців. Найбільше дісталося Заморі. Особливо потішило англійських акул пера розчарування Рікардо тим, що іспанська Федерація футболу заборонила брати голкіперу на острів свою дружину, яка вважалася не лише його талісманом, але й персональним дегустатором їжі.

Перед виходом на поле "Гайбері" Діксі Дін, прагнучи зробити гостям приємне, звернуся до оркестру з такими словами: "Зіграйте будь ласка щось іспанське. Нехай трішки порадіють, адже під час матчу їм буде не до сміху". Музиканти відгукнулися на заклик Діксі, загравши Хабанеру з "Кармен" Жоржа Бізе. Замора оцінив гостинність британців та гусячим кроком попрямував до воріт, а потім почав кланятись враженим вболівальникам. Потім він почав стрибати вздовж своїх володінь, наче акробат, під час розминки він здійснив кілька дивовижних сейвів, однак було помітно, що Замора просто грав на публіку. Вистава заїжджого тореадора ще більше завела Діна, який вирішив приземлити іспанського бога на грішну землю. Діксі запропонував партнеру по Евертону та збірній Чарлі Джі парі: свій гонорар за міжнародний матч у розмірі 6 фунтів, які він ставив на те, що англійці заб’ють Заморі 5 м’ячів. І Чарлі погодився. Після матчу Дін поповнив свій бюджет ще 6-ма футами, оскільки Три Леви не залишили каменя на камені від іспанського захисту, а Замора пропускав практично все, що летіло в його ворота. 1:7. Того дня Рікардо зіграв, мабуть, найгірший матч в своїй кар’єрі".

Англійська преса не проґавила нагоду спустити на іспанців та Замору всіх собак: "І де ж тепер ці горе-спеціалісти, які розповідали нам, що Фурія Роха дуже серйозна команда, яка може обіграти нас навіть в Лондоні. Іспанці протягом всього матчу лише копали наших футболістів. Напевно, це та віртуозна техніка, про яку писали європейські експерти. Однак ще більше помилилися ті, хто називав Замору кращим воротарем світу. Це просто смішно. З 4-ма чи 5-ма м’ячами, які він сьогодні пропустив, більшість наших воротарів молодіжних команд впорались би однією лівою", – зловтішалася Daily Mirror…

19 липня 1936 року в Іспанії розпочалася кривава Громадянська війна, і в країні стало не до футболу. У липні 1936, через кілька днів після того, як франкісти (щоправда, тоді головним вважався генерал Еміліо Мола) захопили Севілью, місцева газета вийшла з сенсаційною новиною. "У Мадриді в одному з ровів знайшли тіло, яке кулі перетворили на решето. Труп недовго залишався невпізнаним. У ньому впізнали воротаря нації – Рікардо Замору. Червоні вбили одного з кращих синів Іспанії". Насправді, чутки про смерть голкіпера виявились дещо перебільшеними. Після тривалих поневірянь Заморі вдалося вислизнути з іспанського капкану до Франції. Наприкінці 1938 року блудний син повернувся додому. Посіпаки Франко намагалися ліпити з Замори ікону режиму. Йому дали кілька сяючих цяцьок, але це не допомогло запудрити Рікардо мізки. Він так і не став своїм для франкістів…

У вересні 1978 року черговий тур Ла Ліги розпочинався з хвилини мовчання. Святий Петро втомився самотужки захищати ворота раю, а тому взяв собі на допомогу божественного Рікардо Замору.