Атлетік крізь десятиліття: президент-утікач, ЕТА проти Лізаразю і рятівні брати Вільямси

Президент

Хосе Антоніо Агірре став главою сім'ї лише у 16 років, коли помер батько.

В спадок йому лишився шоколадний бізнес, і хлопець не загубив його, а розвинув, паралельно закінчив юрфак і навіть трохи волонтерив, допомагаючи розвивати баскські заклади освіти, “ікастолі”.

Ну, і ще він грав футбол, був нападником. За “Атлетік” Агірре провів шість сезонів і виграв Кубок короля у 1923 році.

Далі, правда, з головою накрила політика, бізнес, і наступного разу Хосе Антоніо згадав футбол не від доброго життя. В 1936-му Країну Басків охопила війна, з усіх сторін напирали франкісти. Його народ, однак, не здавався, і в жовтні вибрав Агірре лехендакарі — тобто, президентом.

Присягу на вірність народу, країні та католицькій вірі він склав у Герніці за кілька місяців до того, як її вщент зруйнував легіон Кондор.

Тим часом навколо Більбао сто тисяч баскських ополченців вибудували мережу укріплень, яку назвали Залізним кільцем. Вважалося, що пробитися через складний комплекс дотів, окопів, капонірів та бліндажів не зможе жодна армія — тим паче, відступати не було куди, і билися баски насмерть.

А що ще робити? Тут-то Агірре й зібрав найкращих баскських футболістів і відправив у турне світом. Вони грали спаринги, щоб зібрати гроші для цивільних, що втратили свої домівки під ковровими бомбардуваннями. Ісідро Лангара, брати Регейро, Гільєрмо Горостіса, Леонардо Сілауррен — всього 16 гравців, з яких семеро представляли “Атлетік” - виїхали, як виявилось, назавжди.

Поки вони перемагали в Франції, СРСР та Латинській Америці, їхню країну добивали. Лангара дізнався про загибель батьків у Москві; Регейро — у Марселі.

У червні 1937-го франкісти увірвалися в Більбао — Залізне кільце зрадив інженер Алехандро Гойкоечеа, що перейшов на бік ворога.

Selección de Euzkadi durante su gira mundial, 1937. pic.twitter.com/vgUZMi4tTF

— Return to Basque (@returntobasque) October 28, 2020

Агірре втік і вів переговори з Франко про мир в обмін на вільний вихід з Більбао всіх бажаючих, але той не погодився і влаштував різню. Нападник “Атлетіка”, що став першим і останнім президентом Країни Басків, виїхав у вигнання, і ще довго викладав у США, Франції, Уругваї.

Він знав, що у Більбао, тим часом, заборонили баскську мову, а його “Атлетік” перейменували в “Атлетіко” в рамках кампанії з “кастилізації” спорту.

Він також знав про репресії, що в роки диктатури зачепили понад 20% населення Іспанії.

Він знав усе і, зрештою, в 1960-му серце не витримало. Франко пережив Агірре на 15 років.

5 de febrero de 1939. Las 3 máximas autoridades de la España republicana, cruzan la frontera francesa. Manuel Azaña presidente de la República, Luis Companys presidente de la Generalitat y José Antonio Aguirre lehendakari exiliado. pic.twitter.com/FCpwEhPvC4

— MEMORIA HISTÓRICA ???????? (@MemoriaHis) February 5, 2023

Німець

Авжеж ви знаєте, що за “Атлетік” можуть грати лише баски або уродженці їхнього краю.

Політика Ла Кантера — так вони це називають, і зародилася вона у 1911-му, коли у Більбао відібрали трофей через участь в матчі англійців Слупа та Мартіна.

Хто вони були — один бог знає. В ті роки Більбао очолював промислову революцію в Іспанії завдяки величезному родовищу залізної руди в горах неподалік. За нею в порт приходили десятки суден, і це саме британці навчили басків футболу; вони ж стояли біля витоків “Атлетіка”.

Власне, баскський стиль, що зберігся донині — силовий, атлетичний, заточений на флангові подачі — майже копія британського. В Іспанії футбол інший.

В Більбао дуже пишаються тим, що їм вдалося зберегти цю ідентичність, пронести її через покоління.

“Змінити філософію? Нам це питання ставили і 50 років тому. Вже тоді вважалося, що ми застаріли і не зможемо конкурувати, бо інші вкладали в гравців багато грошей. Для нас нічого не змінилося”, - посміхається екс-директор “Атлетіка” Мікель Гонсалес.

Аби потік талантів не пересихав, у Більбао крім головної команди функціонує академія “Лесама”, що має договори про співправцю зі 160 аматорськими клубами по всій Країні Басків та Наваррі. Вони знають все про кожного хлопчиська, який ганяє м'яч у найглухішому селі.

«Нас близько двох з половиною мільйонів людей. Скільки з них є професійними гравцями? Наш ринок невеликий, тому ми багато інвестуємо в тренерів і скаутів», — каже Гонсалес.

Філософія “Атлетіка” визначила його історію. Перед Громадянською війною баски виграли 4 чемпіонати з 8, на рівних бились з “Реалом”. Зараз їхній максимум — вистрілити в Кубку, де все вирішує один матч.

Разом з тим, “Атлетік” жодного разу не вилітав з Прімери, бо варто йому потрапити в біду, як баски тягнуться звідусіль, аби допомогти і продовжити серію. Для цілого народу це вже особисте. Не дарма Гернікако Арбола — дуб, що символізує свободу басків — зображений на гербі клубу.

При цьому пошуки хоч одного “небаска”, який потрапив в ряди “Левів”, в архівах велися віддавна, і у 2018-му навіть випливло прізвище — Хорхе Кіршнер. Втім, і цей син німецького єврея, що втік у Іспанію від Голокосту, виявився частково баском — по матері, хоч вона і з Мадрида.

Кіршнер відіграв за Більбао три матчі у найтемнішому сезоні-1937/38, а свою персональну сторінку на сайті “Атлетіка” отримав лише у 2020-му після ретельної перевірки родоводу.

М'ясник

Баскський футбол — це політика і філософія, але й породисті гравці теж.

Сьогодні в Ла Лізі Трофео Сарра вручають найкращим бомбардирам-іспанцям, Трофео Пічічі — найкращим бомбардирам серед усіх. І обидві легенди грали за Більбао.

Сарра забив 252 голи в чемпіонаті в 1940-55 роках; Пічічі, що був племінником Мігеля де Унамуно, — 73 голи в 1911-21 роках. При цьому фани завжди казали, що найкращий гол Сарри — це той, що він не забив. У матчі з “Валенсією” нападник обіграв воротаря і зупинився перед пустими воротами, бо невдаха зламав ногу. Під аплодисменти фанів Тельмо вибив м'яч за межі поля.

Ще одна зірка — воротар Хосе Анхель Ірібар, який грав так добре, що заради нього полковник-франкіст Хосе Вільялонга повернув басків до збірної перед Євро-64, і Ель Чопо привів Фурію до титулу.

Ірібар відіграв за Більбао понад 600 матчів, та найкращим вважає той, де “Атлетік” програв “Реалу Сосьєдад” 0:5. Це було 5 грудня 1976-го, і перед грою Чопо разом із капітаном “Ла Реала” Іньясіо Кортабаррією винесли на поле “Ікурріну” - прапор Країни Басків, що був під забороною впродовж 35 років.

Власне, він і в 1976-му був заборонений, тож гравців мали арештувати, але стадіон ревів так несамовито, що поліція злякалася, а ще через рік Ікурріну офіційно виправдали.

Таким чином, “Атлетік” довго ніс культуру жертовності, мирного спротиву, але це змінилося у 80-х. Бригада Хав'єра Клементе — Субісаррета, Уркіага, Дані, Арготе і, особливо, Гойкоечеа — полонених не брала, і це принесло Більбао два поспіль чемпіонства у 1983-84 роках.

Разом з тим, Гойкоечеа зламав ногу спершу Бернду Шустеру, а тоді й Дієго Марадоні, заробивши скандальне прізвисько “М'ясник”.

“Я пишаюся усіма своїми гравцями”, - тільки й сказав на те Клементе, а Гойкоечеа під час наступної гри з “Лехом” зустріли в Більбао, як героя.

Тим часом мадридська El Mundo назвала вчинок “злочином” і пов'язала підкат на Дієго з активністю ЕТА, що у тому ж 1984-му забрала життя 43 людей.

Чи був цей зв'язок? В будь-якому разі на трибунах “Сан-Мамеса” ще півтора десятиліття висів плакат з вимогою до влади звільнити причетних в терактах.

Зрадник

ЕТА знали на стадіоні від самого заснування у 1959-му, коли баскською було безпечно говорити хіба на футболі.

Авжеж, їх поважали фани, навіть директори. Коли у 1998-му бойовики вбили прямо на вулиці політика Альберто Хіменеса-Бессеріля разом із дружиною, “Атлетік” єдиний в Ла Лізі відмовився від хвилини мовчання.

На піку могутності ЕТА навіть прямо влізала в футбольні справи, як це було з Біксантом Лізаразю.

Між іншим, він став першим іноземцем, що підписав контракт з “Атлетіком” у 1996 році. Йому дало це право баскське походження, яке він люто відстоював; навіть судився з магістратом, що при народженні записав його як “Венсана” - на французький манір.

“Атлетік” завжди зберігав баскську ідентичність, за нього завжди грали лише баскські гравці, і хоча я буду першим з Півночі, там всі такі, як я”, - Лізаразю, однак, дуже сильно помилявся.

Коли після важкої травми паху та конфлікту з тренером Луїсом Ферандесом він вирішив перейти до “Баварії”, його батьки отримали листа з емблемою ЕТА — змією, що обвиває сокиру.

“Ми стривожені та розгнівані, бо ви вирішили захищати кольори ворожої держави. ETA пише вам, оскільки потребує підтримки для продовження боротьби з державою, а ви щойно отримали ворожі гроші. Віддайте їх. Відсутність відповіді на це може призвести до наслідків для вас і вашої родини».

Відтоді і ще кілька років Лізаразю їздив по Мюнхену в броньованому седані, а в шухлядці тримав пістолет.

“В Країні Басків поліція оглядала мою машину на кожному посту, а в аеропортах мене пропускали через секретні входи, призначені для глав держав і все таке”.

Через півтора десятиліття в схожу халепу втрапили Хаві Мартінес та Фернандо Льоренте, яких зацькували, коли вони захотіли покинути “Атлетік”. Особливо поліцію непокоїли надписи “Llorente muérete español» (Льоренте, іспанцю, помри) на адресу нападника, що з'являлися по всьому Більбао.

На щастя для Мартінеса й Льоренте, ЕТА вже лежала в руїнах, тож все обмежилося просто поганими спогадами — наприклад, сотні фанів приходили на тренування з банерами “mercenarios kanpora” (Найманці, геть); їх ображали, могли жбурнути щось з трибун. Авжеж, вони не повернулися догравати на “Сан-Мамес”.

Разом з тим такі історії втримали в Більбао Ікера Муньяїна, Іньякі Вільямса, Оскара де Маркоса, на яких теж був попит.

В “Атлетіку” це не визнають, але страх — теж частина Ла Кантери.

An estimated 68,000 people flooded the streets of the Basque city of Bilbao, Spain, demanding the release and fair treatment of prisoners of the now-disbanded Euskaid Ta Askatasuna (ETA) Basque separatist group. This year’s annual protest saw widespread support from political… pic.twitter.com/amvBJemn3h

— red. (@redstreamnet) January 15, 2024

Біженець

Тим часом епоха міняє епоху, і цей плин не на користь басків.

У 2013-23 роках населення їхніх трьох провінцій скоротилося на 5%, і до всього воно старіє. Середній вік в Еускаді 45,6 року — на 2 більше, ніж у Кастилії. Молодь до 19 років становить лише 19% населення.

Музею Гуггенхайма треба менше працівників, ніж закритим шахтам і меткомбінатам, і щоб освіжити склад, “Атлетік” дивиться також нащадків баскських мігрантів в Америці, як Фернандо Амореб'єта.

Втім, ще більше надії на тих чужинців, що прибувають просто зараз у сам Більбао.

Це вже загальноіспанська тенденція. Ансу Фаті, Алекс Бальде, Ламін Ямаль, Саму Омородіон, Ассане Діао — перші ластівки; скоро африканців, що народилися на Піренеях, в Ла Лізі стане більше.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений NICOLAS WILLIAMS ARTHUER (@nicolas_williams9)

У “Атлетіку” надіються, що принаймі частина з них будуть такі ж талановиті, як брати Іньякі та Ніко Вільямси. Цього сезону старший вже оформив 11+5, молодший — 6+11. Це вони зараз тягнуть Більбао в Лігу чемпіонів; вони розбили “Атлетіко” і вивели команду до фіналу Кубку короля.

Історія цієї родини як типова, так і дивовижна. Їхні батьки пішли вирушили з Гани на північ, перейшли Сахару, видерлися на бетонну стіну Мелільї, а вже в тюрмі вагітній жінці один адвокат порадив викинути документи і сказати, що вони з Ліберії, де якраз йшла громадянська війна. Вони так і зробили — і опинилися в Більбао, де сім'ї допоміг з житлом священик. В його честь і назвали первістка — Іньякі.

Вільямс-старший побив рекорд за проведеними матчами підряд у Ла Лізі, а ще відмовився від численних пропозицій з Англії. Зараз йому 29, і він точно не піде.

Сумніви є лише щодо молодшого, який у 21 вже заграний за національну збірну Іспанії, а його цінник на Transfermarkt досяг позначки у 50 млн євро.

У Більбао кожен виграний трофей команда приносить до базиліки Бегони, що побудована на місці, де у 16-му столітті нібито з'явилася Богородиця. Востаннє “Атлетік” сюди приходив у січні 2021-го після тріумфу в Суперкубку Іспанії. Щодо Ніко місцеві одностайні — треба, аби він сходив до Бегони бодай раз.

Шанси доволі високі вже цього сезону, адже в фіналі Кубка суперником Більбао буде скромна “Мальорка”.

А що далі? Та все по-старому. “Атлетік” нікуди не вилетить, гратиме своїми, а “Сан-Мамес” буде щоматчу заповнюватися принаймі на 90%. Це аксіома — і екс-президент клубу Хосе Марія Аррате радить сприймати її не розумом, а серцем:

“Атлетік” — це більше, ніж футбольний клуб, це відчуття, яке неможливо аналізувати раціонально. Ми вважаємо себе унікальними у світовому футболі, і це визначає нашу ідентичність. Ми не говоримо, що ми кращі чи гірші. Ми просто інші, і це все”.