Непідвладний часу. Фарід Мондрагон

Чемпіонат світу в Бразилії обіцяє стати одним з найкращих у своєму роді турніром за останні років двадцять. І навряд чи хтось допускає думки, що після групового етапу кількість сенсацій, несподіваних результатів, яскравих як командних, так і індивідуальних спалахів може зменшитись. Не зіпсують дійства навіть суддівські казуси, організаційні проблеми та безжальні і байдужі до футболу кліматичні умови. Бразильський Мундіаль набрав обертів і ще до свого закінчення став турніром історичним.

Можна, звичайно, поговорити і про локальні рекорди, такі як результативність, число вольових перемог, однак є приводи більш глобальні і значимі для історії. На турнірі уже стались дві події, які своєю унікальністю в першу чергу виділятимуть чемпіонат світу 2014 із числа всіх інших. Геніальний Мірослав Клозе наздогнав в списку бомбардирів Роналдо, а Фарід Мондрагон став найбільш віковим футболістом, який колись приймав участь в чемпіонатах світу.

І що саме приємне у цій історії – вихід Мондрагона був не обов’язковим атрибутом вчорашнього матчу, а окремою, наперед продуманою і підготовленою подією. Хосе Пекерман, який здобув повагу і авторитет громадськості чудовою грою, яку привив своїй команді, тепер здобув ще й славу футбольного романтика.

Колумбія, взагалі, на цьому чемпіонаті світу є однією з найяскравіших команд. Чогось подібного від "кавових", з урахуванням їх заявочного листа, можна було чекати, але навряд чи багато хто прогнозував настільки тактично вмілу і зрілу гру колумбійців, які втратили головну свою зірку і надію в нападі Радамеля Фалькао. Однак Хосе Пекерман як сміливий ватажок зграї зумів мінус перетворити на плюс. Аргентинський наставник побудував гру колективу так, що чи не кожен його гравець може проявити свої найкращі якості, при тому не псуючи саме колективних дій. То, звісно, тема для окремої розмови, але в аспекті Фаріда Мондрагона не можна хоча б слівцем не згадати його яскравих партнерів.

Колумбія їхала на цей чемпіонат світу без яскраво вираженого і беззаперечного "номера один". Каміло Варгас завчасно розглядався як третій воротар, а от між Мондрагоном та Оспіною мала розгорітись серйозна боротьба за місце в основі. У відборі Хозе Пекерман більше довіряв голкіперу "Ніцци", однак проти Давіда грав доволі непереконливий виступ у чемпіонаті Франції.

Оспіна, взагалі, воротар нестабільний. І та якість ідеально балансує з якістю клубу, кольори якого захищає Давід. У Франції 25-річний воротар з 2008-го року, зігравши за "Ніццу" в загальній сумі більше 170-ти поєдинків. І найдивовижніше те, що попри таку довіру з боку французької команди, ніхто чітко і однозначно у Лізі 1 не охарактеризує ігрових якостей Оспіни. То людина настрою, голкіпер, здатний видати шикарний матч, але здатний провалитись там, де, здається, провалу ніщо не віщує. Саме нестабільність Оспіни виглядала чи не основним аргументом на користь досвідченого Мондрагона перед цим чемпіонатом світу. Однак Хосе Пекерман номером один обрав саме футболіста "Ніцци", а 43-річного Фаріда тримаючи для урочистої миті… Такої, як вчора.

На 85-ій хвилині, коли на табло горіли 1:3 на користь Колумбії, Хосе Пекерман провів заміну воротаря, знявши з гри Оспіну і випустивши Мондрагона. То був свідомий, чіткий і продуманий крок на зустріч історії, так як Оспіні не заважали дограти поєдинок ні травма, ні психологічні проблеми, ні якісь інші обставини. То був продуманий хід аргентинського спеціаліста, який розумів, що, можливо, більше такого зручного шансу для виходу Мондрагона не буде.

Він мусив вийти… Він, 43-річний страж воріт, якій в своїй кар’єрі пройшов і через вогонь, і через воду, пам’ятає ще події американського Мундіалю 1994-го року, учасником якого був. Тоді, щоправда, 22-річний Мондрагон задовольнявся перебування у заявці, але необхідний досвід і так здобув, на наступний форум відправившись вже в якості основного голкіпера "кавових". Тоді, в 1998-му, Фарід не знав, що для його збірної то буде останній перед 16-річною перервою чемпіонат світу. Він надіявся зіграти на світовому форумі і в наступних найближчих роках, щоб вперше отримати можливість проявити себе на рівні плей-офф світового форуму. Але доля розпорядилась інакше, здійснивши мрію Мондрагона тільки у році 2014, коли самому Фаріду "стукнуло" уже за 43-и.

Тепер Мондрагон не просто учасник плей-офф чемпіонату світу – тепер він жива легенда, людина, яка в похилому для футболу віці тримається в прекрасній формі і готова в будь-який момент допомогти своїм партнерам. Мондрагона не можна назвати лідером колективу; голкіпер ніколи не відзначався харизмою і завідними якостями, але завжди був тим, хто вмів на полі самовіддано працювати. Працювати не тільки фізично, відбиваючи м’ячі після ударів суперника, а й морально, борючись зі своєю емоційністю на користь холоднокровності і спокою, які так необхідні гравцям воротарського амплуа.

У Європі Мондрагон ніколи не грав у топ-клубах, але й виступами у "Галатасараї" та "Кельні", в яких зробив собі ім'я в масштабах Старого Світу, Фарід може пишатись. У турецькому гранді колумбійський воротар провів трохи менше двохста поєдинків, у німецькому середняку – трохи більше ста. Того з надлишком вистачило для того, щоб завоювати прихильність і любов фанатів та увійти до когорти легендарних для команд футболістів. Дебютувавши ще в 1990-му році в рідному "Депортиво Калі", Мондрагон встиг пограти за кілька вітчизняних клубів, засвітитись в чемпіонаті Парагваю та стати зіркою аргентинської першості в складі "Індепендьєнте". Саме виступ за "червоних дияволів" зробив Мондрагона об'єктом бажання європейських команд. Перший досвід, який був у іспанському "Реал Сарагосі", щоправда, виявився невдалим, але вже потім був період "Галатасарая" та "Кельна", який задовольнив амбіції сильної духом людини.

У 2012-му Мондрагон підписав контракт з "Депортиво Калі", щоб завершити кар’єру в клубі, в якому її розпочав. Першочерговим був план з угодою на один рік, однак впевнена і самобутня гра Фаріда відганяла від героя думки про завершення кар’єри. В результаті, контракт з клубом було продовжено, правильність чого підтвердив черговий виклик Мондрагона у 2012-му році до лав національної збірної Колумбії.

Рекорд Фаріда не тільки в тому, що він став найбільш віковим футболістом фінальних частин чемпіонатів світу (перевершивши досягнення Роже Мілли, який грав на Мундіалі у віці 42-х років та 35 днів), а й в тому, що він прийняв участь у шести відбірних кампаніях та зіграв на чемпіонатах світу з 16-річною перервою у виступах, перевершивши досягнення швейцарця Альфреда Біккеля (1938 – 1950). Звісно, зараз Мондрагону важко розраховувати на звання кращого голкіпера конкретного туру чи матчу, як це було на чемпіонаті світу 1998, але можна розраховувати, що його віковий рекорд ще довго ніхто не поб'є. І можна посміхатись і радіти, а не плакати, як тоді, після прикрої поразки від англійців…

"Я щасливий, що ми даруємо нашим уболівальникам таку радість. Мій рекорд належить колумбійському футболу і всій нашій країні. Дуже пишаюся своїми досягненнями" - ці слова самого героя в повній мірі характеризують урочистість моменту і історичність події.

Фото - Getty Images, AFP, fifa.com