Акценти. ЧС раз на два роки - цо занадто, то нездраво

Знаю, що серед наших читачів нема-нема, та й промайнуть знавці філології, що нав'язують дискусії про чистоту мови. Їй-богу, автору ультрафіолетово, як воно насправді звучить польською, та й чи польською взагалі. Головне, що сенс має бути зрозумілим усім. А мій незабутній шкільний вчитель історії Фелікс Олександрович любив так само говорити.

"Це занадто, то нездраво". Усьому є міра. Найкраще - ворог хорошого. І т.п. Це думка саме глядача. Не журналіста, у якого з'явиться тільки більше приводів для статей. І вже тим більше – не футболіста, або, боронь господи, чинуші від футболу.

Спочатку така перспектива могла здатися спокусливою. Мундіаль за рік. А там, дивишся – і УЄФА прислухається до порадників із ФІФА, і в решту років проходитиме Євро. Щороку Футбольний Форум – це ж просто свято якесь! Як кажуть, все те, про що так довго ми мріяли.

Але, після зрілих роздумів, маю вам сказати таке. Частіше проведення чемпіонатів світу є не що інше, як їхня девальвація. Знецінення. Що, в принципі, цілком у дусі сучасних світових тенденцій до усереднення та знеособлення. На чолі стоять суто утилітарні інтереси. З погляду користі. Під умовним девізом: "Нічого святого".

Особисто мене футбол завжди приваблював своїм особливим світом та несхожістю на інші сфери людської діяльності. І чим більше і частіше в ньому відбувається глобальні зміни, тим вірніше і швидше він втрачає своє обличчя.

Арсен Венгер вкотре захистив свій проект проведення чемпіонату світу кожні два роки.

"Я пропоную організувати календар таким чином, щоб було менше точок тертя між клубами та збірними, згрупувавши відбіркові матчі та організувавши великі змагання наприкінці сезону".

По-перше, якщо я правильно розумію, то робиться це на користь клубів. І, як на мене, це називається: поставити коня за возом. Бо національні збірні були, є (так-так, поки що є!) і повинні бути завжди за визначенням важливішими і пріоритетнішими за національні чемпіонати. Як мінімум, для більшості звичайних шанувальників футболу. Не фанатів.

По-друге, що це означає? Організувати одне-два вікна для відбору і за рахунок зменшення матчів на цій стадії частіше проводити фінальні змагання? Адже бродить світом дурна ідея ФІФА про 48 команд на Мундіалі. Тоді від умовної Європи туди зможе виходити кожен другий-третій. Відчуваєте, наскільки полегшується цей тяжкий тягар відбору?

- А де ж ви миєтесь? – У річці. - А взимку? - Та скільки тієї зими!

Але найголовніше, що спонукало мене сісти за "клаву" цього разу, полягає в наступних словах Венгера.

"Якщо ви подивитеся на молоде покоління, молодих людей віком від 10 до 18 років, у них не таке сприйняття часу і не той попит на події. Я думаю, сьогодні людей потрібно постійно годувати важливими подіями, бо вони до цього звикли".

По-перше, коли це в історії людства якась організація оглядалася і навіть рівнялась на дитячо-юнацькі попит і сприйняття? Розумію, що дивляться у майбутнє та бояться втратити аудиторію. Але підлаштовуватися під неї – найгірший шлях. До речі, властивий сучасній масовій культурі. Вона не виховує смак, а йде на поводу у споживача.

Футбол, як явище, завжди був цікавим тим, що зберігав свою самобутність. І це не заважало йому вже понад півтора століття незмінно залучати на свій бік нові покоління молоді. Підкреслю: він завойовував їх, незалежно від їхнього сприйняття часу та попиту на події. Якщо ми зараз підганятимемо футбол під ці зміни, ми його втратимо.

Грубо кажучи, від нього буде лише назва. На мою думку, футбол все ще здатний сам по собі рекрутувати новобранців до армії любителів Великої Гри. Без штучного втручання у його правила, традиції та календар. Скасують традиції – помре футбол.

Що ж, колись усе закінчується. Але слід розуміти, що дбаючи про "інтереси молодих людей", прагнучи "не відстати від життя" і обов'язково - не пропустити можливість збільшити доходи від футболу, стратеги з ФІФА тим самим поступово знищують цю гру. Крок за кроком, крапля за краплею.

По-друге, поговоримо про "годівлю". Багато років тому я знайшов для себе такий різновид духовної їжі, як інформація про футбол. Найсвіжішим, поживним і легко засвоюваним продуктом, природно, є трансляції матчів. Не говорячи вже про походи на стадіон.

Ігри чемпіонату країни можна прирівняти до повсякденного харчового раціону, необхідного для підтримки життєздатності організму. Іноді його урізноманітнять кубкові поєдинки, що надають смаку особливої ​​пікантності. Єврокубкові матчі – це вже страва вихідного дня, коли дозволяєш побалувати шлунок чимось особливим, у чому відмовляєш йому зазвичай.

І, нарешті, чемпіонати світу та Європи – це Свято живота, з усіма витікаючими. Коли ти можеш відтягнутися по повній, смакуючи делікатеси, про які згадуватимеш ще багато часу по тому. Це справжній тріумф обжерливості, якщо завгодно. Той самий Новий рік, наприклад.

Зрозуміло, я порівнюю з режимом харчування звичайних людей. Хтось жує, коли і як йому заманеться, а хтось постує по півроку або по життю надає перевагу здоровому підножному корму. Але це їхнє особисте горе, і їх не в приклад менше, ніж нас – класичних обивателів та простих любителів футболу.

Що пропонують сьогодні нам? Фактично – змішати будні зі святами, поставивши все це на безперервний конвеєр на кшталт: "украв – випив – у в'язницю". Нівелюється значення Мундіалю, а принагідно - і відбору до нього. А якщо УЄФА таки вирішить не відставати, заповнивши проміжки своїми Євро, Футбольний Форум перетвориться на щорічний черговий турнір.

Каждую пятницу я в говно, но каждый понедельник я огурцом.

Замість вишуканих делікатесів нам підсунуть "бубле гум", яку ми жуватимемо щорічно і цілий рік. Виймаючи її з рота лише для того, щоб замінити новою пластинкою. Що, власне, вже давно роблять футбольні наркомани. Цим все одно, що дивитися, аби м'яч по полю котився. А якщо ще й поставити на щось встиг, тоді і зовсім життя вдалося!

Тому що, бачите, у кіберактивних хлопчиків, що живуть у мережі, сприйняття часу не те й попит не на це. Вони звикли жувати без зупинки якийсь пластмасовий поп-корн, витріщаючись у монітор до отупіння. І ви також будьте ласкаві відповідати епосі!

Так вони ще жодну пісню до кінця не дослуховують і живуть у режимі тік-току. І що нам тепер скоротити час тайму до 15 хвилин? Чи це довго?

Ні, хлопці, все негаразд. Цо занадто, то нездраво. Звичайно, я нікуди не подінуся з цього підводного човна, якщо революційні плани ФІФА відбудуться. Але все-таки дозволю собі це "старе буркотіння". Поки ще бурчить.