Ім'я йому - передбачуваність? Акценти глядача на іграх Кубка світу

Жарти закінчилися, а разом із ними й по-справжньому гучні сенсації. На подвір'ї плей-офф. І перша його стадія увінчалася майже стовідсотковим успіхом лідерів. Та й фіаско іспанців, по-хорошому, цілком читалося, коли після феєрії на старті вони перейшли до похмурого академізму з прагматизмом навпіл.

Далекий від того, щоб стверджувати, що у третьому турі вони обирали суперника в 1/8. Проти цього свідчить хоча б шанс Ольмо на 90 хвилині, коли Іспанія була на межі рандеву з хорватами. Головне те, що команда Луїса Енріке, на мою думку, зрадила свій футбол. Тому мені її не шкода. А в решті все було саме так, як прописав доктор Мундіаль.

Найбільше голів ми побачили у двох справді найвидовищніших матчах (а так буває не завжди): Бразилія – Південна Корея та Португалія – Швейцарія. Наступною назвав би гру Нідерландів зі США, яким дещо поступилися Францією з Польщею, незважаючи на однаковий рахунок. А ось поєдинок Аргентини з Австралією врятували, у цьому сенсі, останні десять хвилин, у які вмістилася рівно половина всіх його гольових моментів.

Не вищим за середній був рівень видовища в зустрічах Англії з Сенегалом і Японії з Хорватією. І єдиною паршивою вівцею у стаді став матч Іспанія – Марокко: по жалюгідних два з половиною шанси у кожного за дві години ігрового часу.

Загалом глядач міг бути задоволений якістю футболу на рівні шістнадцяти найкращих команд світу.

Не скажеш цього про інтригу. В половині ігор все, по суті, вирішувалося ще до перерви. Перший бразильський гол пролунав похоронним дзвоном для корейців ще на 7-й хвилині. Неймару, щоб закріпити цей успіх Вінісіуса, знадобилося ще менше часу, і пішло-поїхало.

Швейцарців упокоїв, гадаю, другий португальський м'яч, забитий Пепе на 33-й хвилині. На шість хвилин пізніше англієць Хендерсон, відкривши рахунок, передрік долю Сенегалу, який до кінця тайму встигне пропустити ще раз. І вже у роздягальню забивав француз Жиру, чий гол став початком польського кінця.

Середнього тут не було дано: або – або. В інших зустрічах результат очікувався до упору, або навіть після нього. Лише третій м'яч голландців, забитий Дюмфрісом на 81 хвилині, зупинив американців. Буквально на фінішній стрічкі основного часу аргентинців врятував від пропущеного гола після удару Куола кіпер Мартінес – або ж довелося б грати їм овертайм з Австралією.

І на закуску дві серії пенальті. Щоправда, обидві завершились достроково. Марокканцям вистачило трьох ударів з точки, щоб відсвяткувати перемогу: іспанський сором перевершив себе – жодного реалізованого 11-метрового. Хорватам знадобилося більше на удар, щоб пройти Японію.

Словом, на цьому відрізку Мундіаль був турніром контрастів: ми побачили як блиск інтриги, так і її злидні.

Логіка тріумфувала повну та безроздільну перемогу над невіруючими та небажаними шукати її у футболі. Усі вісім поєдинків завершилися відповідно до гольових моментів команд.

Найбільш закономірною стала нульова нічия Іспанії з Марокко, а післяматчева лотерея – це, вибачте, не про футбол. Винятково вимушений штучний захід для визначення переможця. Здається, Аргентина таки-награла на свої 2:1 з Австралією. А Японія якщо і була цікавіша за Хорватію, то не настільки, щоб говорити про несправедливість нічийного рахунку в основний час.

У решті випадків можна сперечатися з приводу точності рахунку, проте в жодному разі не ставлячи під сумнів результат. Португалія, Бразилія, Англія, Франція і Нідерланди були сильнішими за своїх візаві, але їх перевага цілком могла б бути виражена в менших цифрах. Тут ми вже вступаємо в площину реалізації, де особливо вразили португальці та англійці – три чверті моментів завершилися голами.

Тобто все було досить передбачувано. Якщо не відразу, то вимальовуючись з усією очевидністю в ході зустрічі.

Самим не віриться, друзі, але на цій стадії судді взяли колективне самовідведення, в плані втручання у гру та впливу на результат своїми помилками. Затишшя перед бурею?

Лише шляхом виключення, колега Юстас найгіршим визнав сальвадорського рефері Бартона (Англія – Сенегал), який недодав мінімум дві жовті картки англійцям.

Найкращим, на думку мого «штатного» консультанта, став бразилець Сампайо – арбітр матчу Нідерланди – США.

Скромність Фортуни вкотре підкреслила панування закономірності в 1/8 фіналу. За великим рахунком, пощастило лише марокканцям – коли перший пенальті суперника в серії припав у стійку воріт. Наскільки це надломило іспанців - судити не візьмуся, але факт залишається фактом.

Ну а в грі Аргентини з Австралією було по реверансу в обидві сторони. Спочатку воротар австралійців Райан під пресингом віддав мимовільний асист Альваресу, а потім чарівнику смарагдового континенту Гудвіну дуже допоміг забити рикошет. Але все це перетягування рояля мало місце вже після того, як на ньому зіграв маестро Мессі.

Особистостей, що виблискували на полі, було хоч греблю гати – я їх нарахував майже на два склади. Так-так, ми з вами дивимося Мундіаль.

У моїй табелі про ранги чільне місце займе португалець Рамош, і справа не тільки в його хет-трику. Друге місце віддам бразильцеві Рафіньї. До трійки увійде аргентинський ідол Мессі. Вкотре змушений нагадувати: тут не йдеться про внесок у результат – лише про регулярну участь у найяскравіших моментах гри. Ми говоримо про творців футболу.

А в цьому сенсі зірки Кубка світу далі розташувалися у мене в наступному порядку: Мбаппе (Франція), Дюмфріс (Нідерланди), Фелікс (Португалія), Рішарлісон (Бразилія), Беллінгем і Фоден (Англія), Вінісіус і Неймар (Бразилія), Блінд (Нідерланди) і т.д.

Найяскравішими фігурами у воротах зарекомендували себе хорват Лівакович – п'ять важливих сейвів, включаючи три відбиті пенальті, а також марокканець Буну – чотири сейви, включаючи два пенальті.

Хто з команд сподобався більше за інших особисто мені? Насамперед, на диво – португальці. Без Роналду вони нагадали мені ту Португалію, за яку я вболівав до його появи. Потім, звичайно, бразильці, а після них - французи. Скажімо, побачив потенціал у аргентинців. Дуже хороші були голландці, але викликала симпатії і гра їх конкурентів - американців. Мало не забув англійців - теж заліково.

Найбільше особисто мене розчарували Сенегал (півтора гольових моментів за гру) та Польща (два, з урахуванням пенальті). Марокко – із серії: переможців не судять. Але обмаль у них справжньої гостроти біля воріт, обмаль.

Тепер про те, що буде у чвертьфіналах.

Хорватія – Бразилія. Незважаючи на очевидність переможця пари, цілком припускаю можливість сенсації. Хорвати – ще ті бійці. Мені симпатичні обидві команди, хоча футболу більше, звичайно ж, у бразильців.

Нідерланди – Аргентина. Про цих складно говорити, оскільки обидві команди підпадають під визначення «перше кохання». Чесно кажучи, лідера тут не бачу, хоча досвід аргентинців може вирішувати. Знову ж таки, у півфіналі буду радий кожному з поєдинників. Вангую, проте: там йому й кришка.

Марокко – Поругалія. На мій погляд, засиділися африканці на Мундіалі – час і честь знати. Португальці набирають хід, не здивуюсь побачити їх у фіналі. Хоча ще не зрозумів, чи я цього хочу.

Англія – Франція. Битва титанів, в якій я більше симпатизуватиму французам, хоча й не сказав би, що набагато. Дехто вважає, що майбутній чемпіон світу визначиться у цій парі. Не виключено.

Я б сказав, що зараз найбільш імовірною парою фіналістів є Бразилія та Франція. Серед інших гіднішими виглядають Португалія та Англія. Хорватія, Нідерланди та Аргентина – із серії: якщо пощастить трохи. Марокко – ти хто такий? Давай до побачення!

Але це все за умови, що Мундіаль-2022 і надалі збереже свою силу та шляхетність. Тобто передбачуваність. А мій майже піввіковий досвід знайомства з футболом дозволяє в цьому сумніватися.

Про всяк випадок, попрощаюся з читачами: з кожним разом доводити мої думки до вас стає все складніше – тепер ще мала місце і відсутність усілякого зв'язку за наявності електроенергії. На щастя, між двома стадіями плей-офф пауза в пару днів. Тому сподіваюся, що я до вас не запізнився.

Ми ще тримаємося, і я поки що все ще маю можливість жити футболом та спілкуватися з вами тут. І, мабуть, це безцінно.