Коли прийшов Месія. Акценти глядача на іграх Кубка світу

Без емоцій - по ділу. А сильних почуттів нині вистачає без мене. Безперечно одне: Мундіаль у Катарі вдався однозначно, і щоб заперечувати це, потрібно бути відверто упередженим. Навіть не важливо, стосовно чого чи кого.

Видовищність. Обидва фінали справили подвійне враження. З одного боку назвати їх недостатньо глядабельними язик не повернеться. З іншого боку – підрахунок гольових епізодів говорить про те, що це був нормальний рівень дійства, але все ж таки ближче до середнього. І на тому глибоке мерсі – решта компенсувала рівень їхньої гостроти та кількість забитих м'ячів. Помножені на значущість результату.

Хорватія з Марокко «на розігріві» спільно створили чотири моменти в кожному з таймів. До перерви троє з них завершилися голами. Розподілені всі шанси були більш-менш рівномірно, крім майже півгодинної паузи після 47-ї хвилини.

Аргентина з Францією в основний час матчу реалізували чотири свої гольові можливості із шести. А в додатковий – ще дві з чотирьох. Тут у першому таймі, крім двох аргентинських голів протягом 13 хвилин серед нього, нічого не було. А в другому всі веселощі почалися аж на 80-й хвилині – з двох французьких м'ячів, забитих менш ніж за дві хвилини. Потім було ще по шансу у компенсований час.

Перший екстра-тайм пройшов без голів, а другий став справжньою кульмінацією видовища: по два випади з кожної зі сторін, включаючи голи – за чверть години. Говорити ж про видовищність серії пенальті вважаю безглуздим. Кому і кобила наречена, але це вже не футбол, а безкоштовний до нього додаток.

Інтрига. Я сказав би, фантастична.

Марокканець Ен-Несірі міг перевести гру в овертайм, зрівнявши рахунок уже перед свистком про закінчення другого тайму, але пробив над хорватськими воротами.

У Головному фіналі в цей же момент Льоріс врятував Францію від поразки після удару Мессі. Під кінець екстра-таймів блиснув уже аргентинець Мартінес, який неймовірним чином відбив удар Коло-Муані. Ну а крапка в знаку оклику була поставлена Монтієлем, який виконував четвертий удар аргентинців у «лотереї». Всі вони були точні, тоді як суперник схибив двічі.

Ідеальна розв'язка футбольного бестселера.

Логіка. У хорватів було на дві гольові можливості більше, ніж у марокканців. Ще б одна, і я назвав би рахунок на їхню користь закономірним результатом. А так можу констатувати, що вони «награли» на перемогу та забитий м'яч у першому таймі, тоді як Марокко заслужив свій гол за підсумками гри загалом. Скажімо так, Хорватія була ближчою до перемоги.

Абсолютна рівність шансів була зафіксована мною у Головному фіналі. По три - в основний час, і ще по два - в овертаймі. Аргентина заслужено виграла перший тайм, Франція – другий, а додаткові півгодини гра була рівною. З домінуванням аргентинців на початку другого екстра-тайму, і французів – наприкінці.

Тобто команда Дешама весь час була в ролі наздоганяючої. І отримавши шанс помінятися нею із суперником – пробиваючи після матчу з точки першою, не зуміла ним скористатися.

Суддівство. Якщо призначення поляка Марчиняка на Головний фінал здивувало, то рефері з Катару у матчі за третє місце – як казали в Одесі, це щось особливе. І що тільки долар животворний не робить… Далі слухаємо колегу Юстаса.

Хорватія – Марокко. «Загалом відсудив середньо, пару не призначених кутових, пару не свиснутих фолів... На 85-й хвилині, звичайно, мав видаляти бодай одного марокканця, коли його руками штовхати почали. І звичайно, пенальті на Гвардьолі на 74-й хвилині був залізобетонний. Я абсолютно впевнений, що тут був тупо про... всієї бригади. Але сам факт, що все одно можна, навіть за ВАРу, повернути, що хочеш, при цьому завжди маючи відмазку, дуже сумний».

Аргентина – Франція. «Вважаю, що поляк був добрий. Не без помарок (не призначив кутовий на користь аргентинців, кілька свистків на користь того, хто провинився). І фол Паредеса в дод. час із жовтою у повторі не показали, там є сумніви. Але загалом сподобався: дуже авторитетно провів найскладнішу гру».

Везіння. Жодного втручання Фортуни в хід боротьби за третє місце не виявив. Як, втім, і у Головному матчі Мундіалю. Ну, хіба що відзначимо промах Чуамені в «лотереї» - такі випадки ставляться на рахунок фарту вже за визначенням, незважаючи на те, у кого і де тремтить у момент удару. Хоча, звичайно, головну місію тут виконав Мартінес, який ще до цього парирував удар Комана.

Особистості. Автор переможного голу хорватів Оршич став і найпомітнішою фігурою на полі, засвітившись у найяскравіших епізодах гри після цього ще двічі.

Що ж до Головного фіналу, то ви знаєте. І нічого, окрім поблажливої посмішки, не можуть викликати жалюгідні спроби змістити акцент на причетного до двох перших м'ячів Аргентини Ді Марію. Адже він по-хорошому лише номер три у матчі.

Першим, хочемо ми цього чи ні, має бути по праву названий той, хто взяв участь у всіх голах і небезпечно загрожував французьким воротам у двох інших моментах аргентинців. Тут зазвичай фронтмени замовкають і, спрямовуючи мікрофон у бік публіки, пропонують їй заспівати замість них. Бо ці слова вона знає, як «Отче наш»: Ліо – нель Мес – сі!

З номером два теж все просто, як два пальці до рота і веселий свист. Нарешті Мбаппе, що прокинувся наприкінці основного часу, встиг відзначитися аж чотирма взяттями воріт (три з яких – з пенальті). Так, якось не пощастило цього разу любителям порозмовляти про пенальті «під Мессі». Втім, горбатого могила виправить.

Непогані були і обидва воротарі, Льоріс і Мартінес, нехай на їхньому рахунку всього по три важливі сейви, при трьох пропущених м'ячах. Але особисто мені вони запам'яталися. А крім усіх вищезгаданих, ще француз Коло-Муані.

Симпатії. Ви вже повинні знати, за кого вболівав автор. А виходячи з того, що він побачив у фіналах, сподобалися всі чотири команди. Можливо, трохи менше Марокко, але саме трохи.

І це, як на мене, головний підсумок Мундіалю, у якому виграв Футбол. Він завершився яскравим балом Гри, на якому не було ні бідних родичів, ні випадкових гостей, ні настирливо нудних охоронців «правильних» манер. Танцювали воістину всі.

Фестиваль футболу, проведений у незвичний час, у дивному місці, у страшний момент історії, увінчався хепі-ендом. А як відомо, все добре, що добре закінчується. Тих, кому заважають порадіти цьому фанатські шори на очах, залишається лише пошкодувати. Бо грішно сміятися з хворих людей.

Навчений гірким досвідом непередбачуваних відключень світла, я подбав про те, щоб подивитися Фінал у місці, забезпеченому генератором. Сталося так, що опинився у компанії ветеранів футболу та футзалу, включаючи відомі прізвища.

Ці люди, здавалося, найбільше були стурбовані своїми ставками на рахунок матчу, які були зроблені відразу – в «общак»: їм потрібно було особисто брати участь у грі навіть тут. А у перерві вони азартно рубалися у настільний футбол із дітьми.

Більшість із них вболівала за Францію, і мій найближчий сусід теж, але тільки тому, що тут не було Італії. Однак не виявилося серед них такого, не побачив, хто б розлучався з нами в засмучених почуттях: футбол задовольнив усіх.

І єдине, про що мені доводиться сьогодні шкодувати, це те, що довгоочікуваний третій тріумф Аргентини, в який, якщо чесно, у цьому житті вже й не вірилося, застав мене у тому віці, коли сильні почуття – це вже скоріше доля інших. Тому так, без емоцій.