Топова лижниця переходить в біатлон. Що про це потрібно знати

Марі Дорен-Абер, Дарина Домрачева, Габріела Коукалова, Лаура Дальмаєр, Анастасія Кузьміна і ось тепер Кайса Макаряйнен – жіночий біатлон ледве не кожен сезон втрачає значиму фігуру, а формування нових зірок відбувається не такими швидкими темпами. Допомога у відновленні балансу несподівано прийшла з лижних гонок – Стіна Нільссон кардинально змінює своє життя і в 26 років бере в руки гвинтівку.

Олімпійська чемпіонка Пхенчхана-2018 в спринті, володарка 12 медалей чемпіонатів світу та Олімпійських ігор (3-7-2) і чемпіонка Кубка світу в спринті ... Мабуть, цих кількох фактів з біографії Нільссон досить для розуміння того, що в біатлон заходить не рядова лижниця , яка мріє вибратися з тіні більш щасливих суперниць, а повноцінна зірка, у якої вистачило сміливості кинути успішну справу і поринути з головою в невідомість.

"Моя ідея спочатку була в тому, щоб виступити ще на одній Олімпіаді і перейти в біатлон після сезону-2021/22. Але через травму у мене було більше часу, щоб подумати і спробувати себе в стрільбі. Я зрозуміла, що я більше не хочу чекати.

Спокійно ставлюся до труднощів в біатлоні. Вивчення всього, що пов'язано зі зброєю, буде для мене великою проблемою, але це завдання, яке я з нетерпінням чекаю.

Думаю, що біатлон і я можем багато чого дати один одному. Я буду хорошим спаринг-партнером на інтервальних тренуваннях, і в той же час я можу багато чому навчитися у професіоналів в стрільбі", - говорить Нільссон про свою зміні спеціалізації.

З відходом Мартена Фуркада, мабуть, головного ньюсмейкера в біатлоні за останнє 10-річчя, в медіапросторі з'явилася вільна ніша. З таким вражаючим бекграундом в лижних гонках Стіна Нільссон, поза сумнівами, відразу ж увірветься в топ найбільш обговорюваних біатлоністок світу, а контекст розмов буде залежати від того, як швидко шведка знайде спільну мову зі стрілецькою підготовкою.

Ті почуття і сумніви, які зараз напевно супроводжують Стіну Нільссон, чотири роки тому переживала Деніз Херрманн. Німкеня за дев'ять сезонів в лижних гонках так і не виграла жодної особистої гонки, а в біатлоні знайшла порятунок своєї кар'єри.

Історія Херрманн в біатлоні – ідеальний приклад для Нільссон, як всього за чотири роки можна пройти шлях від перших очок в Кубку світу до потрапляння в топ-3 загального заліку і золотої медалі на чемпіонаті світу. Деніз почала з 72% точності на стрільбищі в своєму першому сезоні і доросла до статусу універсального бійця, ставши за підсумками сезону 2019-2020 однією з трьох біатлоністок (дві інших – Доротея Вірер і Ханна Еберг), якій вдалось потрапити в топ-6 в кожній з чотирьох дисциплін Кубка світу. А в спринті реактивна німкеня забрала свій перший в кар'єрі Малий кришталевий глобус. Символічно, що саме на короткі дистанції припав кожен з шести подіумів Херрманн в лижних гонках.

При цьому Херрманн за три повноцінних сезону в Кубку світу жодного разу не ставала найшвидшою з лижного ходу. У сезоні 2017-2018 Деніз щодо Дар'ї Домрачової програвала по 1,2 секунди на кілометр, в кампанії 2018-2019 поступалася Кайсі Макаряйнен по 1 секунді, а в сезоні 2019-2020 бігала практично в одні ноги з Марте Олсбю-Ройселанд і Тіріл Екхофф.

По факту лижне минуле не давало Херрманн ніякої переваги над елітними біатлоністками. Але Нільссон – це зовсім інший рівень. Стіна гарантовано буде домінувати на лижні – в теорії навіть 70% закритих мішеней в спринтах і контактних гонках шведці буде досить, щоб бути конкурентноздатною на тлі Вірер, Екхофф та інших.

Шість років тому Швеція в Кубку націй впала на принизливе 16-е місце, опинившись поруч з Румунією та Естонією. Все змінилося з приходом Вольфганга Піхлера – досвідчений німець зупинив кризу і блискуче підготував нове покоління до двох головних стартів 5-річчя. На Олімпіаді в Пхенчхані Ханна Еберг взяла золото в індивідуальній гонці та допомогла команді завоювати срібло в естафеті. Через рік на домашньому чемпіонаті світу в Естерсунді історія повторилася – знову Еберг не було рівних в індивідуальній гонці, а в естафеті на вершину господарів не пустив тільки квартет з Норвегії.

У травні минулого року на зміну Піхлеру прийшов 25-річний Йоханнес Лукас. Під керівництвом молодого спадкоємця прогрес Швеції не зупинився – в сезоні 2019-2020 Ханна Еберг злетіла на четверту позицію в Кубку світу, а Лінн Перссон, Мона Брурссон і Ельвіра Карін Еберг склали лідерові компанію в топ-25, що дозволило Швеції фінішувати четвертою в Кубку націй і підтвердити максимальну квоту на наступний сезон.

Чотири позиції на сезон 2020-2021 у Швеції закриті на 100%. Залишається лише два вакантних місця – і конкуренція буде дуже серйозною. Досить зазначити, що в минулому сезоні у шведок крім четвірки лідерів очки в Кубку світу набирали ще п'ять чоловік, а Елізабет Хогберг до того ж виграла загальний залік в Кубку IBU і взяла золото на чемпіонаті Європи в Раубічах.

Для Нільссон все це тільки в плюс – до тиску і підвищеної конкуренції екс-лижниці не звикати. А колишній тренер Стіни Андерс Бістрем, який обіймає посаду спортивного директора збірної Швеції, зробить все можливе, щоб зміна спеціалізації для зоряної дебютантки проходила в комфортній обстановці.

Ніхто не чекає від неї феноменальних результатів з першого сезону – так, в Нільссон закладений неймовірний потенціал з лижного ходу, але краса біатлону саме в тому, що долі гонок вирішуються на стрільбищі. Шведці всього 26, у неї в запасі є як мінімум 5-6 років кар'єри. Та ж Магдалена Форсберг перед своєю 6-річною епохою тотального домінування за два перші сезони в Кубку світу в кожній другій особистій гонці фінішувала за межами топ-10, і це при тому, що її успіхи в лижних гонках несумірні з досягненнями Нільссон.

Біатлону потрібна була нова інтрига. І ми її отримали.