Єдиноборства
Єдиноборства

Єдиноборства - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.

Савлохов: Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні не снилося, що на ЧС будемо без медалей


Наставник українських вільників — про причини невдач на чемпіонаті світу в Будапешті

Савлохов: Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні не снилося, що на ЧС будемо без медалей

Головний тренер збірної України з вільної боротьби Руслан Савлохов розповів, як сталося, що очолювана ним команда повернулася з чемпіонату світу, який завершився минулого тижня у Будапешті (Угорщина) без нагород.

“Об’єктивно — до трійки мало потрапляти троє наших борців”

- Не уявляєте, як мені зараз прикро, - бере слово Руслан Сосланович. - Впродовж усього свого життя вкладаю в боротьбу душу. Проте цього разу вклався у підготовку з хлопцями так, як досі було лічені рази. Ми відпрацювали фантастично — всі десять борців, весь тренерський штаб збірної. Завдяки Міністерству молоді і спорту ми провели відмінні збори, мали всі умови для підготовки, жили в прекрасних умовах, гарно харчувалися. Спочатку готувалися в Туреччині, два збори провели у білоруських Стайках, а заключний етап відпрацювали в Угорщині.

То не база в Святошині під Києвом, де ми готувалися раніше. Перебуваючи там, борці постійно жалілися: “Пахне сирістю”, “комарі кусають”, “погане харчування”. Зараз усе було ідеально, тому до останнього “пуш-пушу” (заключного тренування напередодні старту чемпіонату світу) у мене навіть думки не було, що можемо залишитися без медалі.

- То що ж сталося?

- Не маю претензій до двох представників найлегших категорій. Армен Аракелян (до 57 кг) був готовий так, як ніколи в житті. У хлопця було величезне бажання себе проявити. Але на передостанньому зборі в Білорусі Армен травмував ахіллесове сухожилля. Просто не пощастило. До останнього сподівалися, що біль вгамується і дасть Аракеляну продемонструвати справжні можливості. Та ні... Армен спробував боротися з хворою ногою, але в першій же сутичці програв майбутньому фіналістові Нурісламу Санаєву з Казахстану.

На своєму максимумі відборовся й Ваня Білейчук (до 61 кг). Першу сутичку він виграв у казахстанця Куата Аміртаєва, а другу програв чинному переможцеві Панамериканського чемпіонату Джозефу Колону зі США.

Арменові та Івану, на відміну від решти, дорікнути не можу. Відносно інших маю навіть не претензії, а нерозуміння. Не збагну, чому ці люди так погано відборолися. Вони були готові ідеально. Звичайно, кожен віднайде на своє виправдання тисячі причин. Але усе зведеться до мікротравм, на які на змаганнях рівня чемпіонатів світу уваги не варто звертати взагалі.

- Реально нагороду міг здобути лише представник категорії до 70 кг Андрій Кв’ятковський.

- Об’єктивно — до трійки мало потрапляти троє наших борців. Особливо з урахуванням, що у кожного з них була не найважча турнірна сітка. Взяти Муразі Мчедлідзе (до 97 кг). Так, у його підгрупі був чинний чемпіон світу і Олімпійських ігор Кайл Снайдер. Але інших суперників на шляху до американця наш борець перемагати був зобов’язаний. Проте Муразі спіткнувся у першій же сутичці, програв мало відомому канадцеві Джорданові Стіну. Причому відборовся Мчедлідзе настільки безвольно, що аж соромно.

Усі шанси бути серед медалістів мав досвідчений Любомир Сагалюк (до 92 кг). На тренуваннях цей хлопець дає бій навіть супертяжеві Олександру Хоцянівському. І то не дивлячись на величезну різницю у вазі. Перемагав на тренуваннях Любомир олімпійського призера Валерія Андрійцева. Однак щойно розпочинаються змагання — Сагалюка не впізнати. На жаль, ця негативна риса проявилася вже не вперше. Цей чемпіонат світу винятком не став. У першій же сутичці Любомир програв японцеві Ацуші Мацумото. Відразу після того білорус Іван Янковський, котрий у підсумку взяв срібло, вийшов і переміг японця достроково — 11:0. І прикро ж, бо під час зборів у Білорусі Сагалюк з Янковським боролися на рівних. Але Іван повернувся з медаллю, а Любомир — знову ні з чим.

А Кв’ятковський — то взагалі щось незбагненне. На всіх турнірах, тренуваннях, зборах Андрій виглядав ідеально. На “пуш-пуші” ввечері напередодні старту довелося аж зупиняти хлопця, щоб ішов відпочивати. “Зачекайте, ще трохи”, - відповідає і продовжує працювати. Готовність — 200%. Навіть не сумніваюся, що буде медаль. Проте настає ранок і в першій сутичці з молодим білорусом Георгієм Колієвим Андрія не впізнаю. Зникло усе — ні боротьби, ні міці. Так, Кв’ятковський переміг і Колієва, і киргизстанця Еламана Доґбурбека Уулу. Але я бачив, що то не той стан, не та боротьба, з якими виграються медалі чемпіонату світу.

Підозрюю, що Андрій ввечері подивився жеребкування і десь заспокоївся, побачив себе на п’єдесталі. Ось тому я не люблю, щоб вихованці дивилися своє жеребкування. Триразовий чемпіон світу, олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв не дивився, кого йому підкинув жереб, ніколи. А Кв’ятковський вочевидь побачив, що головні суперники — в іншій частині сітки, з найсильнішим з них він зустрінеться у фіналі. Проте у півфіналі Андрій програв даґестанцеві Адаму Батирову, котрий бореться за Бахрейн, супернику, якого перемагати зобов’язаний. Досі з жахом згадую ті дитячі прийоми, які Кв’ятковський намагався зробити в боротьбі з Батировим і сутичці за третє місце з кубинцем Франкліном Мареном. Обидва поєдинки Андрій програв достроково. Власне, то була не боротьба, а авантюра.

“Чемпіонат світу в Будапешті був одним з найсильніших, якщо не найсильніший”

- Серед цих трьох ви не назвали тяжа Олександра Хоцянівського (до 125 кг), якого вважали однією з головних надій напередодні чемпіонату світу.

- Готовий Олександр теж був відмінно. На цьогорічних турнірах Сашко демонстрував, що він здатен на рівних боротися з чемпіонами світу та олімпійськими чемпіонами. Але біда у тому, що Хоцянівський на неофіційних стартах і змаганнях рівня чемпіонату світу — два різні борці. Важко сказати, чому так відбувається, але відповідальність Олександра скутує. Можливо, негативно на моральний стан нашого борця вплинуло жеребкування, яке обрало першим суперником чинного олімпійського чемпіона Тагу Акґюля з Туреччини. Іншим опонентом за підгрупою був чемпіон світу-2017, який у підсумку переміг і в Будапешті, Ґено Петріашвілі з Грузії. Звичайно, то не виправдання, адже грузина Хоцянівський на початку цього року переміг на турнірі в Києві, а в Тбілісі програв Петріашвілі в рівній боротьбі.

Акґюль натомість впродовж року не боровся взагалі ніде. Він заліковував рани. Турок не був готовим до чемпіонату зовсім, що показала сутичка другого кола проти іранця Парвіза Гадібасманжа. Тому не розумію, чому Хоцянівський відборовся з Тагою аж настільки погано, поступившись 0:7. Акґюль уже не той, який був на Олімпіаді в Ріо. Час іде. Однак що поробиш, якщо Хоцянівський не продемонстрував навіть частки тієї майстерності, яка дозволяла вигравати під час турнірів?

Відзначив би й інше. Напередодні чемпіонату світу я наполягав, щоб Хоцянівський відборовся на змаганнях у Мінську. Здобуті там бали допомогли б стати першим у рейтингу і відповідно уникнути потрапляння в підгрупу з Петріашвілі і, як потім виявилося, Акґюлем. Але особистий тренер Олександра Григорій Данько вирішив, що боротися в Білорусі його підопічному не треба. Сашко послухав не мене. Звісно, відповідальності з себе не знімаю. Можливо, вартувало змусити Хоцянівського виступати в наказному порядку.

- З іншого боку, усі вище згадувані борці призерами чемпіонатів світу досі не були ніколи. Та й взагалі такий у нинішній команді був лише один — представник ваги до 65 кг Василь Шуптар.

- У 2015-му в Лас-Веґасі Василь здобув бронзу в категорії до 61 кг. Вже тоді я йому казав, що треба переходити у важчу вагу. Шуптар вагався, потім на тривалий час випав через травму. Зараз адаптація до нової категорії проходить дуже болісно. Так, бажання у Василя було багато. Але бажане не видасиш за дійсне. Першу сутичку Шуптар виграв, другу програв. На жаль, на сьогодні то його реальний рівень. Він не адаптувався до ваги.

А ще до трьох борців претензій не маю за визначенням. У категоріях до 74, 79 і 86 кг великої внутрішньої конкуренції немає. Від Івана Кусяка, Рустама Дудаєва і Мраза Джафаряна я нічого особливого не очікував. І вони вище голови не стрибнули, виступили, як могли.

- Вам не здається, що невдача була запрограмована раніше, коли стало відомо, що не зможуть виступити два, з моєї точки зору, лідери сучасної української вільної боротьби — бронзовий призер чемпіонату світу-2017 Андрій Яценко (до 57 кг) і срібний призер Олімпіади-2012 Валерій Андрійцев (до 97 г).

- Так, ці хлопці найкращі. Але стан Яценка цьогоріч мене не радує. На торішньому чемпіонаті світу Андрій зарекомендував себе з найліпшого боку, а в 2018-му, за винятком гарно проведеного турніру в Тбілісі, виділити нічого. Після того Яценко постійно хворів, на ногах почали вискакувати фурункули. Андрій почав більше уваги приділяти власному здоров’ю, а не боротьбі. Начебто дорікнути людині складно, силоміць витягувати на килим не будеш.

У Андрійцева ситуація інша. Він переніс операцію, відновлення вийшло дуже болючим. Валерій просто не встиг набрати оптимальну форму. Шкода, бо всім нашим вище згадуваним претендентам на медалі цього чемпіонату до бойових рис Андрійцева, м’яко кажучи, дуже далеко. Не можу згадати жодної сутички, навіть серед тих, які Валера програв, за підсумками яких його можна було б дорікнути в безвільному ставленні. Думаю, якби я сказав, Андрійцев відборовся б і в Будапешті. Але з такими хворими колінами битися на змаганнях рівня чемпіонату світу не варто. Наразі мене тішить, що у Валері є велике бажання боротися і потрапити на Олімпійські ігри в Токіо. З його працелюбністю, характером, цілеспрямованістю це завдання не виглядає нереальним.

Савлохов: Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні не снилося, що на ЧС будемо без медалей - изображение 1

Головне, щоб Бог дав Андрійцеву здоров’я. Бо без таких бійців нашій команді буде важко. Особливо в умовах нинішньої боротьби. За моєї пам’яті чемпіонат світу в Будапешті був одним з найсильніших, якщо не найсильніший. Маю на увазі і організацію змагань, і рівень боротьби. Можна виділити добрий десяток сутичок, які назвав би шедеврами вільної боротьби. Особливо — фінал вагової категорії до 97 кг між американцем Кайлом Снайдером і росіянином Абдулрашидом Садулаєвим. Протистояння цих двох великих спортсменів — просто пік боротьби. Дивишся на килим і отримуєш задоволення. Обидва вийшли перемагати, причому перемагати переконливо.

“У своїх 16-17-18 років Дарина Білодід тренувалася й тренується більше, ніж дорослі спортсмени”

- Андрійцев — останній з представників олімпійської команди зразка Лондона-2012. Після нього стабільними результатами не радував жоден з українських вільників. Який вихід з ситуації?

- Знаєте, що я для себе відзначив? Відчувається бажання окремих борців, а іноді навіть їх тренерів виграти нагороду чемпіонату світу чи Європи з легкістю. Але то помилковий підхід. В умовах нинішньої конкуренції треба бути максимально сконцентрованим впродовж усього року, не давати собі слабинок. Маленький паркан здатен перестрибнути й я. Але треба долати високі стіни. Й швидко. Наші борці мають налаштуватися на важку роботу. Інакше сенсу продовжувати виступи немає. На жаль, хлопці понад усе намагаються поберегтися. Може, сили вони й справді економлять, але загалом ефект від таких економій зворотній. Ні Тедеєв, ні Сашко Захарук, ні Заза Зозіров, ні Женя Буслович, ні інші наші видатні борці ніколи себе не берегли, а завжди прагнули, подолавши одну перепону, взяти іншу.

Повторюся: провини з себе не знімаю. Можливо, вартувало бути жорсткішим. З іншого боку, то не діло, коли борець виступає з-під палиці. Та й взагалі — я не повинен сварити підопічного після сутички.

Велика біда, що в в сучасній збірній немає надійного лідера, здатного здобути медаль тоді, коли іншим боротьба не йде.

Савлохов: Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні не снилося, що на ЧС будемо без медалей - изображение 2

- Можливо, є потенціал у когось із молодих борців? Скажімо, у Владислава Остапенка, який нещодавно виграв медаль юнацької Олімпіади в Буенос-Айресі?

- Влад — перспективний хлопець, але в дальній перспективі. Хотів би помилятися, але сумніваюся, що він претендуватиме на місце в команді до Токіо-2020. Та й взагалі до оцінювання перспектив молодих спортсменів треба ставитися обережно. Ось Яценко торік вистрелив і наразі й усе. На жаль, у нашій вільній боротьбі немає таких дітей, як японка Юї Сусакі, котра в Будапешті виграла другий чемпіонат світу поспіль і взагалі впродовж п’яти років не програла на міжнародному рівні жодної сутички. Знаєте, що цю дівчину відрізняє від більшості наших талантів? Ставши чемпіонкою світу, Сусакі не заспокоїться, не почне себе берегти, а буде тренуватися вдвадцятеро більше, ніж досі. У нас, на жаль, після здобуття медалей з людьми розпочинаються зворотні процеси. Люди не посилюють тренування, а почивають на лаврах. Мовляв, з медаллю і кар’єра відбулася.

- І то ж не тільки у випадку з вільною боротьбою простежуються такі тенденції. Взяти талановиту легкоатлетку Юлію Левченко, яка торік виграла срібло чемпіонату світу в стрибках у висоту, ледь не створила конкуренцію світовій лідерці Марії Ласіцкене з РФ, а цьогоріч провалила майже всі старти, на яких виступала.

- Тішуся, що є інший приклад. Приклад, який демонструє, що ми не безнадійні. Дарина Білодід — ця дитина у своїх 16-17-18 років тренувалася й тренується більше, ніж дорослі спортсмени. Думаю, ця працелюбність закладена генетично. Пригадую, як збірні з вільної боротьби і дзюдо одночасно знаходилися на зборах у Заросляку. Був час нашого тренування. Даші тоді було 16. Вона підійшла до мене й запитала: “Вибачте, я вам не буду заважати, якщо тут трохи біля шведської стінки постою, потренуюся?”

Ми працювали на килимі, а Дарина тренувалася біля шведської стінки впродовж усього часу і залишилася там, коли наше тренування закінчилося! Здається, тоді Даша вже була чемпіонкою Європи серед дорослих. Але лише на власному прикладі зрозумів, що у цієї дівчинки велике майбутнє. Шкода тільки, що таких працелюбних дітей небагато. Сумно, але зараз у нас немає борців, яких би я після тренувань виганяв із залу. Раніше були. Той же Тедеєв не просто так триразовим чемпіоном світу став.

Савлохов: Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні не снилося, що на ЧС будемо без медалей - изображение 3

- Що тепер? Відомо, що охочих посісти ваше місце наставника збірної немало. Безмедальний чемпіонат світу ваших позицій, м’яко кажучи, не підсилює.

- Досвід підказує, що за рік-два до Олімпіади навколо команди починається нездоровий ажіотаж. Знайдеться чимало фахівців, які будуть переконувати, що можна прийти, за півроку підготувати спортсмена і принести медаль Олімпійських ігор. То абсурд, але від таких речей нікуди не дінемося.

Розумієте, ми ще не встигли повернутися з Будапешта, а в Міністерство спорту і Асоціацію спортивної боротьби почали надходити листи з вимогою мене звільнити. Люди не усвідомлюють навіть найпростішого: у мене до кінця року чинний контракт. Я ще не відчитався за рік, ще попереду чемпіонат світу U23, а від міністра вже вимагають моєї відставки.

Зрештою, за десятиліття тренерської кар’єри до таких речей уже звик. У мене до них виробився імунітет. Розумію, що свистка і секундоміра з рук забрати у мене не зможуть. З боротьби, поки будуть сили, не піду. Це моє життя.

Боляче не те, що хтось зазіхає на посаду. Дивує, що люди, які женуться за посадами, не те що не бажали нашій команді медалей, а вболівали іноді навіть проти своїх вихованців. Щоб провалилася команда в цілому. Не буду називати прізвищ, але ще під час Олімпійських ігор-2016 колеги з інших країн розповідали, як сиділи поряд із окремими українськими тренерами і дивувалися, що ті вболівали проти своїх спортсменів. “Ні, там без балу”, - кажуть про свого борця, чим шокують іноземців. “Послухай, твій же два бали здобув!” І ці люди, мушу сказати, позиціонують себе надзвичайними патріотами...

Следите за нами:


Оцените этот материал:
Поділитися з друзями:

Загрузка...
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (0)
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти


Новини Футболу

Кращі букмекери

Букмекер
Бонус

загрузка...