10 років кримському тріумфу. Сергій Пучков: За перемогу в Кубку винагороду Таврія не отримала

Згадаємо, коли кримська команда у додатковий час зуміла взяти гору у фіналі над донецьким "Металургом" - 3:2. Про перипетії гри, що відбулася в Харкові на стадіоні "Металіст", як і про те, що було до і після неї, відверто розповів тодішній головний тренер "Таврії" Сергій Пучков.

- Другий значимий успіх в історії "Таврії" був для вас першим серйозним досягненням в тренерській кар'єрі. Ті щасливі миті часто згадуєте?

- Буває, на дозвіллі. Такі спогади завжди приємні, адже виграш Кубка України багато для мене значить. Як ви правильно підмітили, він став першим трофеєм у моїй тренерській роботі.

- Чим запам'ятався вам фінальний поєдинок з донецьким "Металургом"?

- Багато чим. В першу чергу, атмосферою і напругою гри. До того ж, в той вечір була прекрасна погода, а стадіон був майже заповнений. Все було просто супер!

- Фахівці та вболівальники відносять цей фінал до одного з найцікавіших в українській футбольній історії. Ви такої ж думки?

- Авжеж. Той матч запам'ятався мені забитими м'ячами нашої команди. Перші два ще в першому таймі забили Максим Фещук і Олександр Ковпак з пенальті, а потім, за рахунку 2:2 у додатковий час, футболісти зібралися і відзначилися втретє. Цей гол забив нігерієць Лакі Ідахор.

- Які були думки, коли справа дійшла до додаткового часу?

- Двоякі. Були невеликі переживання, щоб при рахунку 2:2 пацани не "зламалися" психологічно. Адже не варто забувати, що "Металург" був сильнішим за нас за рахунок індивідуальної майстерності футболістів. А ще всередині щось тьохнуло, коли подумав про те, що в чемпіонаті ми перемагали донеччан, а у фіналі цього може і не статися. Хоча разом з тим я розумів, що мотивація у хлопців висока - стати володарями Кубка і завоювати путівку в Лігу Європи. Тим більше, що вигравали по ходу матчу 2:0. І хоча ми пропустили безглузді м'ячі, все в підсумку склалося для нас нормально.

- Коли забили третій м'яч, сумніви з приводу перемоги не з'являлися?

- Ні. Ми вже знали, що виграємо. Хоч до кінця додаткового часу залишалося ще більше двадцяти хвилин, всі розуміли, що цей відрізок повинні вистояти. До того ж, команда готова була лягати кістьми для досягнення потрібного результату. В останні хвилини мені навіть не довелося нікого мотивувати - всі були на межі концентрації. А коли в очах деяких гравців "Металурга" я побачив порожнечу, то зрозумів: з таким настроєм фінали не виграються!

- А як було в той момент вам? Напевно, заключний відрізок додаткового часу провели на бровці?

- Ні. Я то вставав до бровки, то сідав на лаву. Так туди-сюди і переміщувався. А ось як провів останні хвилини - вже й не пам'ятаю. Мабуть, напруга була дуже велика.

- З автором переможного гола Лакі Ідахором труднощів у роботі не виникало?

- Ніяких. Лакі - нормальний хлопець, з ним не було ніяких проблем. Він справжній професіонал. До цього Ідахор не один рік провів в Україні, тому добре знав мову. Російською спілкувався без будь-яких труднощів. Що стосується гри, то, можливо, злився на мене, коли не виходив у стартовому складі. Адже конкуренція у хлопців, які грали тоді в "Таврії", була досить високою. Але я ж собі не ворог - вибирав на момент матчу кращих за всіма показниками з наявних в моєму розпорядженні футболістів. Зате коли Ідахор виходив на поле, то дуже старався і робив все для того, щоб не тільки забити м'яч, але і довести свою спроможність завдяки іншим корисним діям.

- У складі "Таврії" на той матч було заявлено всього п'ятеро легіонерів, а в "Металурзі" їх було аж одинадцять. Вся справа в різних підходах клубів до наявності іноземців?

- Не знаю. Щодо "Металурга", то мене це не цікавило. Що стосується нашої команди, то скільки було у нас на той момент легіонерів - стільки і було. Якось не замислювався над цим. Чи було в "Таврії" обмеження на кількість іноземців? Ні, не в цьому справа. Якби був хорошого рівня легіонер, ми б із задоволенням його взяли б.

- Які стимули були у ваших футболістів перед фінальним матчем?

- Стимул був хороший, але він так і залишився стимулом. На словах. До гри від Дмитра Фірташа і Сергія Куніцина була обіцянка у вигляді солідної фінансової винагороди, однак і донині так і не знаємо, хто її не виконав. Ця тема спочатку відкладалась, а з часом просто зійшла нанівець.

- Колись давно, коли ви ще були гравцем, партійні керівники або голови області та міста часто "накачували" команди перед вирішальними поєдинками. Що-небудь подібне перед фіналом Кубка 2009/10 було?

- Ні. Мода на такі "накачування" вже пройшла, та й часи не ті. Нинішнє обласне і міське керівництво вже не має ніякого відношення до команди. Вони ж "Таврію" не фінансували.

- Шампанське в роздягальні на всяк випадок було в запасі?

- (Впевнено). Так! Адміністратор завбачливо купив.

- Він зробив це таємно чи з вашої згоди?

- Точно не скажу. Пам'ятаю, що вже до матчу шампанське стояло про запас.

- А як же футбольні прикмети - щоб не дай Бог, не збити фарт?

- Так а що звертати увагу на прикмети, коли всі налаштовувалися на гру і думали тільки про те, щоб виграти! Думаю, що шампанське в будь-якому випадку не пропало б. Якщо б програли матч, довелося б випити з горя (посміхається).

- Припускаю, що до фіналу пляшки з іскристим напоєм були і в роздягальні "Металурга"?

- А от цього я не знаю.

- Після фіналу ви дали заслужену вільну підопічним?

- Ну, звичайно! Чи контролював я хлопців? Ні. Та й навіщо? Це було б неправильно.

- Виходить, ніч після фіналу приводів для штрафів футболістів не дала?

- Ну що ви, які штрафи!

- Як зустрічали "Таврію" вдома?

- Справа в тому, що фінал Кубка був заключним матчем сезону-2009/10, і після нього всі роз'їхалися у відпустку. У Сімферополь повернулися тільки кримські хлопці. Зібралася команда разом знову лише після відпускного періоду, коли настав час готуватися до нового сезону. Через якийсь час було організовано урочисте вшанування клубу, яке проходило на сімферопольському стадіоні "Локомотив". Був грандіозний святковий концерт за участю зірок естради, в якому серед великої кількості запрошених артистів були Тіна Кароль, Вєрка Сердючка. А після концерту небо над ареною прикрасили салюти.

- І знову шампанське лилося рікою?

- Для футболістів - ні. Для керівників і тренерського штабу - так.

- Які нематеріальні дивіденди у зв'язку з виграшем Кубка отримала команда і особисто ви?

- Трохи пізніше і хлопців, і мене нагородили. Була зустріч з прем'єр-міністром Криму, на якій кожному членові клубу були вручені спеціальні медалі.

- Ваша напевно висить на видному місці?

- Та ні, зберігаю її в спеціальній коробочці. А на видному місці стоїть міні-кубок.

- Їх видавали під час нагородження після закінчення кубкового фіналу?

- Та ніхто нічого не давав! Домовився в Дніпропетровську з одним майстром - і точні мініатюрні копії виграного нами трофею були виготовлені. Їх отримав кожен футболіст команди.

- Відео того матчу в домашньому архіві зберігається?

- А як же! Іноді переглядаю.

- Що в момент перегляду більше превалює - почуття смутку, ностальгії чи радості?

- Все разом. Попутно виникають думки, що тієї "Таврії", на жаль, вже немає і що багато чого змінилося з тих пір. Як у футболі, так і в житті. Того нашого Криму, на жаль, вже теж ніби як немає. Хоча я все ж сподіваюся, що це тимчасово.

- З ким із футболістів складу підтримуєте зв'язок?

- З багатьма спілкуємося. Зі Старцевим, Монаховим, Ковпаком, Матяжом, Галюзою, іншими хлопцями.

- Про виграш ще одного Кубка України з іншою командою мрієте?

- Звичайно!