Блиск злиднів і злидні блиску. Акценти глядача на півфіналах Кубка України

Завжди намагаюся бути з вами чесним. Тому скажу відверто: півфінали мені не зайшли.

Окрім успіху "Ворскли", яка чомусь раптом таки-так змусила за себе вболівати, особливого позитиву для нейтрального глядача і любителя гри не знайшов. "Шахтар" виблискував на тлі ігрової убогості суперника. А в Житомирі боротьба превалювала над грою, тобто, це був уже блиск власне футбольних злиднів.

Мабуть, неважко було передбачити і розгром "Чорноморця", і домашню невдачу "Полісся". Якщо раніше команда ще Калитвинцева нагадувала механізм, що працює з натугою, то тепер він просто розладнався. Це посприяло локальному зльоту одеситів, але до чемпіона їм, на жаль, зараз як до Місяця.

У Львові футболу було предостатньо, але це була вулиця з одностороннім рухом. З дюжини гольових моментів на двох "Чорноморець" може записати до свого активу лише забитий м'яч. Та й той – унаслідок відскоку.

У Житомирі реальних шансів забити було вчетверо менше. Штанга Будківського, гол Мякушка, та пенальті, взятий Ісенком – ось і все, що було, за великим рахунком. Причому, все це відбувалося в кінцівках таймів, до яких незацікавленому глядачеві потрібно було ще "дожити".

Зате інтрига тут була вичерпана аж на 81-й хвилині, коли Будківський з "точки" не зумів пробити воротаря "Ворскли". Тоді як у Львові практично все вирішив пенальті, реалізований Бондаренком, що називається, в одеську роздягальню. "Шахтар" знову вийшов уперед, і після цього рахунок міг лише збільшитися.

Закономірність великої перемоги тут не підлягає жодним сумнівам, хоча точніше було б 3:0. А ось у Житомирі, за логікою моментів, усе мало завершитися нічиєю (в ідеалі нульовою) і додатковим часом.

Оскільки 11-метровий у ворота "Ворскли" місцями викликав запитання, озвучую коментар колеги Юстаса: "Без запитань. Відчайдушно тягнули за футболку, м'яч у цю зону, перед носом у судді".

Констатуємо факт везіння полтавців на 36-й хвилині, за 0:0 – та сама стійка воріт, у яку пробив Будківський. До слова, найпомітніша фігура матчу і не тільки через свою комплекцію.

Якщо ж говорити про найяскравішу особистість півфіналів загалом, то Судакова ви легко назвете самі – це була перемога його імені. Крім цих двох мені ще запам'ятався Бондаренко, але лише до перерви.

Ще раз. Злидні блиску – тому що він став можливий тільки завдяки рівню суперника. Сумному, на жаль для Одеси. Що б не розповідали після матчу, і які б реверанси не відважували, "Шахтар" пройшов її, майже не напружуючись.

А блиск злиднів – тому що "Полісся" з "Ворсклою", треба віддати належне, намагаючись змагатися у футболі, видавали нам його по чайній ложці – не рахуючи напівшансів. Кубковий поєдинок? Так, але гра жива не тільки інтригою і боротьбою. Без регулярної гостроти вона лише тримає в напрузі, таки виблискуючи злиднями моментів.

Фінал? Якщо пам'ятаєте, в лютому я ставив під сумнів непередбачуваність нинішнього чемпіонату УПЛ. Так ось, у Кубку тут і говорити нема про що. Боюся, що все може звестися до очікування – коли саме заб'є "Шахтар". Дуже хотілося б помилятися. Все таки у футболі всяке трапляється.

Тільки не треба повторювати популярної і вже порядком затасканої мантри: у нас сьогодні будь-хто може виграти в будь-кого. Не будь-хто. І не в будь-кого. На жаль.

Фото - ФК "Шахтар"