Герой футбольного дня. Роман Зозуля

Футбольна громадськість в своїй оцінці вибору Селезньовим варіанту продовження кар'єри в Росії, розділилася на два табори. Хтось рішуче і безапеляційно засуджує Євгена, а хтось виправдовує, зазначаючи, що в Україні – мільйони простих заробітчан, які в часи війни попрямували на заробітки до країни-окупанта. Наче забувають при цьому, що Селезньов – людина публічна, а отже, й відповідальність у нього вища, а отже – й питати з нього варто прискіпливіше. Вчинок Селезньова і якогось Петренка з сільської глибинки порівнювати не можна апріорі.

Так само думки розділилися й при оцінці рукоприкладства, що останнім часом особливо активно вирує на футбольних полях України. Хтось безапеляційно засуджує таку поведінку, якою відзначилися Ярмоленко, Віда, Кучер, Зозуля, а хтось до цього відноситься нормально, мовляв – це ж футбол. "Ви що, ніколи не грали у футбол і не буцалися з сусідом?". І знову ж таки, з уваги випускається фактор публічності. Ярмоленко, Кучер, Зозуля, - як і всі інші футболісти, - люди публічні, а отже будь-яка їхня емоція під час виконання своїх професійних обов'язків має в сотні, а можливо й тисячі разів вищий вплив на споживача (у випадку футболістів споживач – то глядачі), ніж емоції людини не публічної. Відтак, й відповідальність за той чи інший вчинок повинна бути вищою.

Зозуля просто не мав жодного права вчиняти те, що вчинив. Ні людського права, ні законного. Роман був дискваліфікований на гру, а отже – його перебування в ігровій та технічній зонах – грубе порушення регламенту. І тут, напевно таки, знайдеться аргумент, мовляв – так Срна два тижні тому теж порушив регламент, спустившись до технічної зони в якості не заявленої на матч людини. Порушив. Але Срна – це Срна, а Зозуля – це Зозуля. До Срни – одні запитання, до Зозулі – інші. Найгірше, що може бути в таких ситуаціях, то тикання пальцем на сусіда, виправдовуючи свою помилку помилкою іншого. Саме так і прогниває суспільство – коли за свою провину ми не несемо прямої відповідальності, а згладжуємо її фоном провини іншого.

Бійки на полі – дуже важка тема. Тут не існує шаблонів, за якими так любить оцінювати події громадськість. "Вдарили по одній щоці – підстав і другу" – це не для футболу; так само, як і не для футболу "око за око, зуб за зуб". Кожен випадок індивідуальний і до кожного з них потрібно підходити з чистим аркушем… Епізод Зідан – Матерацці – мабуть, найяскравіший у площині "футбольного криміналу". Не сподобалися французові слова італійця про сім'ю Зінедіна, він став перед Матерацці і відкрито "заїхав" йому в груди. За що, цілком імовірно, й поплатився титулом чемпіону світу… Не сподобався Ярмоленкові жест Степаненка стосовно вболівальників? Але як виправдати те, що удар було завдано нишком? Зідан не боявся відповідальності і розумів ціну свого вчинку. Ярмоленко же грубість намагався приховати. Це різні речі.

А які причини були у Зозулі? Арбітр помилився? Не факт, що помилився, але навіть якщо так… Уявімо, що після матчу "Наполі" – "Дніпро" хтось з гравців італійської команди теж зірвався б і силою мстив би арбітрам та гравцям суперника за несправедливий гол Селезньова. Або підемо далі. Зозуля у вчорашньому поєдинку був глядачем, таким самим, як і хлопці з фан-сектору. А якби слідом за Романом на поле ломанулися й ці чолов'яги? Теж сказали б – "нічого страшного, це футбол, це емоції"?

Добре, що Роман швидко зреагував і вибачився, оперуючи в своїй промові лише своїм іменем, а не в стилі Ярмоленка "я не правий, але ж і він винен". Для всіх нас ця ситуація повинна стати черговим уроком…

Фото - UA-Футбол