Герой футбольного дня. Резо Чохонелідзе

Ну от – чемпіонат Європи не встиг завершитися, а ми вже з головою занурилися у рідні футбольні реалії. Настільки рідні, що не знаєш, чи сміятися, чи плакати.

Резо Чохонелідзе (хто забув за час Євро – працює в футбольному клубі «Динамо» генеральним директором) вчора порадував футбольну спільноту одкровенням, яке цілком здатне увійти в золотий цитатний фонд вітчизняного футболу. Мова йшла про можливий трансфер Александара Драговича в «Байєр». Пан Чохонелідзе сказав (тут увага, відчуйте всю непереборну міць сказаного):

• Я хороших футболістів з "Динамо" не продаю

В цій фразі є три ключових моменти. Спробуємо розібрати їх.

1) «Я». Давайте скажемо чесно – чи реальною є ситуація в київському клубі, коли якийсь гравець може піти без санкції, або навіть проти волі президента клубу Ігоря Суркіса? Не забуваємо, що за великим рахунком клуб – це і є президент. Мені здається, що таке неможливе. Просто неможливе. За визначенням. Ну як у вертикально орієнтованій системі з одностороннім рухом може бути якась горизонтальна ініціатива? Звісно, в таких умовах все повинно не просто бути узгодженим із головною персоною системи – а навіть і нею ініційованим. Це цікава тема для дослідження, але зараз ми обмежимось висновком. А він такий – навряд чи в таких випадках «я» означає «я, Чохонелідзе».

2) «Хороших футболістів». Тут насправді все досить чітко і прозоро. Оскільки далі в цитаті йде фраза «тільки купую» - то це схоже лише на те, що Чохонелідзе набиває собі ціну. Мовляв, ми тут мишей не ловимо, а возимо президенту якісних футболістів. Хвастощі, не більше.

3) І головне – «не продаю». Отут вся суть сказаного. І вся суть явища «Динамо Ігоря Суркіса». (Ви ж не забули пункт 1? Добре.)

Справа в тому, що футболістів продають усі. І хороших футболістів продають усі. Навіть клуби категорії «топ», до яких «Динамо» - як до Нью-Йорка уплав. Наприклад, «Манчестер Юнайтед», який продав «Реалу» Кріштіану Роналду. І в цьому немає нічого такого, це природній процес – клубам потрібні гроші. Трансфери – це одна із найочевидніших можливостей ці гроші заробити.

І продають – якщо ми говоримо про реальні, серйозні трансфери – якраз хороших гравців. Можливо, таких, які з тих чи інших причин не вписуються у гру команди. Вибачте, буду говорити на прикладі близької мені команди. Ібрагімовіч поганий футболіст – точніше, був таким в 2010-му? Туран, якого «Барселона» зараз виставила на трансфер – поганий футболіст? Аж ніяк. Просто є купа різних факторів – фінансовий, емоційний, психологічний, якщо хочте. От Златан не вписувався в ту «Барселону» (і не вписався б) – його продали. А Педро просто не було місця в «Барселоні» після появи Суареса – тому його і продали в «Челсі». Скажете, Педро поганий гравець? Тоді я нагадаю вам про його рекорд, а ви почекайте, коли його хтось поб’є. (Якщо забули про рекорд – сеньор Родрігес Ледесма забивав у всіх шести турнірах сезону, в яких його команда брала участь. Першим за всю історію світового футболу.)

Немає таких клубів, які не продають гравців. «Реал» часів Галактікос, коли футболки з певними номерами розліталися швидше за гарячі пиріжки, продав Клода Макелеле. У нього зарплата була космічна? Аж ніяк. Навіть якби йому не знайшлося місця в складі бланкос (насправді ні, і ті, хто пам’ятають історію продажу Макелеле, пам’ятають, що пророчили «Реалу» після того трансферу – і таки напророчили) – сидів би в запасі, виходив би вряди-годи, виконуючи свою роботу на п’ять з плюсом, як він умів. Але – ні.

А Чохонелідзе – тобто ФК «Динамо», що майже автоматично означає «Ігор Суркіс» – хороших футболістів не продає. Бо йому цього просто не треба робити. Не треба, розумієте. «Динамо» не потрібні гроші. Тобто, звичайно ж потрібні – але клуб їх бере не з трансферної політики. Говорячи прямо і чесно – Ігор Суркіс перекладає власні кошти з однієї кишені в іншу. Або – бере ці гроші з чужої кишені і кладе в свою, тобто клубну. (Другий варіант – це для тих, хто стверджує, що Суркіс давно витрачає не свої, а чужі гроші. Фірташа чи ще когось – неважливо. Неважливо навіть, чиї це насправді гроші – його чи не його. Суть не в походженні грошей – тобто в їх нефутбольному походженні. Суть в тому, що відбувається з грішми далі.)

І це катастрофа. Для всіх. По-перше, це катастрофа для футболістів. Мої колеги вже писали під час Євро про Велозу. Після позавчорашнього фіналу ця тема набуває ще більшої актуальності. Ви пам’ятаєте, ким прийшов Мігел в «Динамо»? А я нагадаю – одним із гравців основи півфіналіста Євро-2012. Провівши усі матчі своєї збірної на тому чемпіонаті в стартовому складі. Збірної, яка, можливо, була сильнішою за нинішню команду Фернанду Сантуша. А цього літа він дивився за тріумфом своїх партнерів по команді-2012 – Моутіньо, Нані, Роналду, Пепе, Патрісіу – по телевізору. Чи з трибуни «Стад де Франс», я не знаю, де конкретно він там знаходився.

При цьому отримуючи, підозрюю, дуже непогану зарплату. Бо він же приходив як хороший футболіст. А пішов – вільним агентом. Що для 30-річного футболіста є фактично вироком. До речі, на сайті Transfermarkt вартість португальця після переходу до «Динамо» постійно і упевнено знижувалася. Досить показова картина.

Зате – «хорошого гравця не продали». І це іноземець – з якими в «Динамо» традиційно трохи простіше розстаються. Що говорити про українців, для яких це не просто зміна клубу – а й кардинальні зміни в життя? В Україні ще є люди, які вірять у трансфер Ярмоленка. Друзі, ось вам відповідь генерального директора клубу. Доки Андрій є чи вважається хорошим гравцем (тут можуть бути різні точки зору, але дискусію відкривати не бачу сенсу) – його не продадуть. Восени – група ЛЧ, навесні – боротьба за чемпіонство (і місце в групі ЛЧ). Ну як тут продавати. А продадуть – точніше, відпустять, скоріш за все, вільним агентом – уже тоді, коли він буде непотрібний. Як Мілевський. Чи Велозу – який за чотири роки із основного гравця збірної перетворився на непотрібного навіть євросереднякам футболіста.

Це катастрофа і для клубу. Саме тому, що гравці втрачають стимул для прогресу. Зарплату платять, результат на внутрішній арені здобувається – особливо зараз, коли у всіх, навіть у єдиного конкурента, проблеми – навіть не упівсили. «Динамо» минулого чемпіонату програло 2 матчі «Шахтарю» і одного разу зіграло унічию із «Зорею». Друга і четверта команди ліги. Далі – самі перемоги. Графік 90-х і початку 2000-х. А далі, в єврокубках, починаються проблеми. В тому числі й через те, що гравцям не треба там убиватися – відмазки ніхто не відміняв (тим паче, суперники із топ-чемпіонатів дійсно сильніші), на зарплату євроневдачі навряд чи вплинуть.

Крім того, якщо ви думаєте, що проблеми в Україні не торкнуться Суркіса чи того, хто дає йому гроші – ви помиляєтеся. Навіть Ахметову довелося скоротити витрати на «Шахтар». І от коли виникне та ситуація – цілком нормальна і природна, зауважу, – що «Динамо» для продовження нормального успішного існування треба буде продавати гравців, це не буде кому робити. І, можливо, з ким. І тоді уболівальники, які сміялися із трансферу Тейшейри в Китай, будуть щиро заздрити тій історії.

Але зараз Чохонелідзе (і Суркісу) ще можна говорити про те, що «Динамо» не продає хороших гравців. І не продавати їх. У київського клубу ще є певний запас міцності. Шкода, що його топ-менеджери чи не розуміють, чи не хочуть розуміти тієї простої істини, що рано чи пізно будь-який запас завершиться. Особливо якщо його не поповнювати. Не поповнювати найелементарнішим футбольним способом.