Випередив свій час. Віктор Чанов

UA-Футбол пригадує футбольний шлях відомого голкіпера київського “Динамо” та збірної СРСР Віктора Чанова за спогадами його товаришів, партнерів та підопічних.

Легендарний український голкіпер, яких у нас, насправді, не так багато. Невід’ємна частина цілої епохи під назвою “Динамо” 80-х”. Людина, про яку нам добре відомо, але ми про неї недостатньо знаємо. А тепер він в усіх сенсах став частиною динамівської історії. Так само, як це за останні роки зробили Андрій Баль, Валентин Белькевич, Андрій Гусін…

Кар’єра 19-річного голкіпера Віктора Чанова почалась у таборі рідного “Шахтаря”. У складі “гірників” уродженець Донецька та член воротарської сім’ї Чанових почав регулярно виступати з 1978 року. І незабаром отримав виклик спочатку до юнацької, а згодом і молодіжної збірних СРСР, в складі яких по разу виграв чемпіонати Європи. Яким футболістом був Віктор до переходу в “Динамо”, пригадує колишній захисник донеччан Олександр Сопко:

Ми з Чановим грали разом у “Шахтарі” лише один сезон у 1981 році. Саме тоді він став повноцінним гравцем основного складу “гірників”, витіснивши з рамки легенду донецького футболу Юрія Дегтярьова - що було непросто. Це вже багато про що говорить, зважаючи на вік Чанова. А також про його воротарський талант, про його бажання і амбіції. На кожному тренуванні він боровся і удосконалював свою майстерність. Він хотів рости і добиватись чогось більшого.

Чанов був не за роками досвідченим - ігри за юнацьку і молодіжну збірні СРСР давались взнаки. Це дозволяло йому впевнено керувати діями захисників не лише свого віку, але і старшими за нього. А це ж були Горбунов, П’яних, Кондратов – футболісти, які вже вигравали на той час медалі із “Шахтарем”. Віктор завжди діяв правильно у футбольному, професійному планах. Різниці між досвідченими виконавцями і ним, молодим гравцем, не відчувалось ніякої.

Чанов випередив свій час. Для сучасного футболу Віктор був би класним голкіпером. У нього була унікальна на той час властивість – він здорово грав ногами. Міг віддати хорошу передачу, розумів футбол, від нього м’яч не відскакував. Тому ці його якості ще більше би пригодились, якби в той час більше гри йшло через голкіпера.

Він був дуже амбіційний (хоча це й не впадало в очі), стриманий у своїх висловлюваннях, не потрапляв у всілякі безглузді ситуації. Те, що Віктор міг досягнути вершин, було в ньому закладено. Ще до 1982 року його кликали в той же Київ чи московські колективи. Однак “Шахтар” зробив для Віктора свого роду преференцію: до 81-го року головний тренер Носов ще періодично ставив у ворота то Дегтярьова, то Чанова, але вже в наступному сезоні Віктор став основним голкіпером команди. Для нього створювали всі умови і на побутовому рівні. Проте втримати так і не змогли – його вабив Київ. Перспектива попрацювати з Лобановським, заграти в збірній – для такого амбіційного футболіста це багато важило.

В “Динамо” Чанов перейшов у 1982 році. За рік до цього в табір киян перебрався півзахисник Василь Рац. Обоє згодом стали невід’ємною частиною того самого золотого складу динамівців 80-х.

Ми з Вітею майже одночасно прийшли в “Динамо” і вісім-дев’ять років були однією командою. Він був професіоналом. Завжди відповідально ставився і готувався до кожного матчу. Досі пам’ятаю, як після тренувань залишались Чанов, я з Балтачою, Бєланов - і відпрацьовували удари по воротам, які захищав Вітя. Це була дуже проста, доступна і позитивна людина, яка любила пожартувати. З ним завжди було приємно спілкуватись.

Та незважаючи на успіхи в клубі, відчувалось, що у збірній йому було важко. Хоча він не був гіршим, ніж Дасаєв. Я вважаю, що у нас на Євро-88 було би більше шансів, якби основним голкіпером був саме Чанов. Рінат дуже хороший голкіпер, звісно, але вже тоді відчувалось, що він уже не такий, як раніше. А Чанов все терпів, чекав, виручав…

Майстерність Віктора, який допоміг “Динамо” тричі стати чемпіоном СРСР, чотири рази виграти Кубок СРСР і взяти Кубок володарів кубків у 1986 році, відзначає і Леонід Буряк. Майбутній заслужений тренер України пограв в одному колективі із Чановим три сезони.

Чанов увійшов у когорту найкращих представників воротарської школи радянського футболу. Його можна поставити в один ряд з такими голкіперами, як Рудаков, Яшин, Кавазашвілі, Дасаєв. Скромна, хороша людина, яка за час перебування в “Динамо” без сумніву залишила там свій слід.

Вітя чудово грав у футбол. Варто відзначити те, як добре він діяв ногами - при потребі міг би і в полі зіграти. Вітя був ігровик, читав футбол. Чанов залишиться істинним динамівцем, людиною, яка неймовірно любила футбол і достатньо багато працювала заради нього.

Восьмирічний і славетний етапу кар’єри в “Динамо” замінив період в чемпіонаті Ізраїлю на початку 90-х. На березі Середземного моря Чанов виступав у складі “Маккабі” із Хайфи та “Бней-Єгуди” із Тель-Авіва. У складі перших воротар зміг взяти золото місцевого чемпіонату та два кубки країни. В цей же період в Ізраїлі виступав і колишній партнер Віктора по “Динамо” Володимир Горілий, який теж грав за команду із Хайфи, тільки під назвою “Хапоель”.

Чанов був там кумиром. До того ж “Маккабі” на той час були одними з лідерів чемпіонату, та й за фінансами переважали той же “Хапоель”. Крім того, Вітя вирізнявся своїм гумором, простотою, з ним було легко спілкуватись. У нього на кожний випадок був свій черговий анекдот, своя приказка. Доречна і правильна. Цей гумор був прямолінійним і доступним. З ним було цікаво. Він не соромився спілкуватись з молодими – такими як я - і не поводився так, наче між нами якась прірва.

Закінчувати кар’єру Чанов повернувся до України, в “ЦСКА”, який потім ненадовго став “ЦСКА-Борисфеном”. Там його шлях перетнувся із Едуардом Цихмейструком – півзахисник прийшов у столичну команду майже одночасно із Віктором. Зігравши один сезон, Чанов закінчив свою кар’єру гравця і в 1995 році ввійшов у тренерський штаб команди.

За його грою було просто приємно спостерігати. Тоді ми ще цього не розуміли, але нам дійсно пощастило навчатись у таких людей, як Чанов, Кузнєцов, Литовченко. Як тренер, він був представником типової динамівської школи. Людина з почуттям гумору, добрий. З ним було легко та цікаво працювати, хоч і не довго.

Мене найбільше вразив випадок, коли ми з “ЦСКА-Борисфеном” поїхали на збори в Австрію і на одному з турнірів Чанов став найкращим бомбардиром! У нього настільки був поставлений удар, що варто було йому тільки викотити м’яч і він на маленькому майданчику міг навіть з центра поля забити.

Тоді ж у команду прийшов і Віталій Рева – в майбутньому двічі володар титулу “Найкращий воротар України”.

В 95-му команду тренував Михайло Фоменко, а воротарями займався Чанов. Віктор Вікторович саме закінчив із футболом і почав працювати з нами. Для мене він був беззаперечним авторитетом – я виріс на іграх “Динамо”. Не скажу, що Чанов був кумиром, але він був тим, хто задавав тон в радянському чемпіонаті. Мені, 21-річному футболісту, було дуже приємно, що я міг працювати з таким відомим голкіпером. Я старався ввібрати в себе всі його поради, користався такою можливістю – ми ж гру “Динамо” бачили тільки по телевізору і для нас динамівці були легендами футболу.

Наприкінці сезону 1995/96, коли незадовго до фінішу чемпіонату пішов Фоменко, Віктор Вікторович очолив команду. Тоді ми, пригадую, видали феєричний поєдинок, здається, на День металурга чи День шахтаря в Донецьку – обіграли 3:2 “Шахтар” на його ще старому стадіоні. Це, до речі, була перша гра Чанова на цій посаді.

З ним завжди було приємно працювати. У нього був великий досвід. Тренування були яскраві та цікаві. Він багато жартував, практично ніколи не підвищував голосу, завжди спокійно міг пояснити якісь складні ситуації. Пригадую, як він намагався передати нам свій досвід – ми працювали багато над стрибками, над технікою.

У нього була дуже хороша гра ногами – пригадую, як він на вправах легко спрямовував м’ячі у потрібен кут правою ногою. Тоді мало хто серед воротарів вирізнявся хорошою технікою довгої передачі, тому він, мабуть, випереджав свій час.

Після того сезону в “ЦСКА-Борисфені” Віктор вирішив змінити футбольну діяльність на підприємницьку. Цим і займався до 2006 року, коли повернувся в “Динамо”. Тоді він увійшов у тренерський штаб киян, який очолював його колишній партнер по київському клубі Анатолій Дем’яненко.

З ним ніколи не було проблем. Віктор був хорошим і футболістом, і тренером, і людиною. Відзначався віддачою, допомагав іншим. Чанов – професіонал, людина своєї справи. Я в цьому переконався і коли грав із ним, і коли ми працювали в одному тренерському штабі. Повірте, не даремно його всі поважають і шанують. Це був надійний партнер. Тим паче, він - воротар, діє на останньому рубежі. Вся команда знала, що навіть якщо хтось помилиться, то у нас є Вітя Чанов. Він виручить.

Щоправда, цей період в таборі “Динамо” уже не був тривалим і після відходу Віктор знову повернувся до бізнесу. В цій сфері він і залишався до кінця свого життя, яке несподівано обірвалось восьмого лютого. Особливо боляче сприйняли цю звістку його партнери по легендарному “Динамо” 80-х. Зрозуміти їх можуть допомогти слова Василя Раца:

Важка втрата… Коли я дізнався про смерть Віті, то десь до першої години ночі не міг заснути – передивлявся наші матчі в єврокубках, поєдинок, коли ми грали з мінським “Динамо” у Москві у фіналі Кубка СРСР. Тоді Вітя багато виручав нас, ми зіграли 3:3 і в післяматчевих пенальті виграли.

Останній раз ми бачились із ним, коли грали за ветеранів десь п’ять місяців тому. Тепер ми знову збиратимемо наш колектив, але, на жаль, не з нагоди якогось свята чи чергового матчу… Наша зіркова команда, яка вигравала той Кубок володарів кубків, вже втратила двох людей – Андрія Баля і Віктора Чанова. Просто не віриться.