Один із найкращих хавбеків 90-х розповів, що заради збірної обрав Динамо, а не Шахтар

Нещодавно Геннадій Мороз, екс-гравець "Динамо", "Кривбасу" й "Дніпра" відсвяткував 45-річчя. Тепер він мешкає і займається бізнесом у Варшаві.

- Ви родом з Дніпропетровська і тричі приходили в цю команду. Це дежавю?

- Чому дежавю? Так склалось. Дніпро для мене рідна команда, я там народився, виховувався, тому кожен раз повертаючись в цю команду, я, виходить, повертався додому.

- У вас немає такого почуття, що ваша кар'єра вийшла якоюсь незакінченою?

- Десь я згоден з цією тезою. Проблеми зі здоров'ям, відповідно, і мотивація, стали головними причинами того, що мені довелося закінчити кар'єру в 30 років.

- В Україні ви працювали під керівництвом найавторитетніших наставників. Який з них справив на вас найбільше враження?

- Я хотів би сказати спасибі Миколі Петровичу Павлову, який повірив у мене. У сезоні-1992/1993 я був наймолодшим у "Дніпрі", проте, мені вдалося забити 7 м'ячів і стати одним з найкращих бомбардирів команди. Комфортно мені працювалося при В'ячеславі Грозному, Олегу Тарану. Футбол, який демонстрували команди при цих наставниках, приносив мені задоволення. З іншими тренерами, як, наприклад, з Валерієм Васильовичем Лобановським, у мене, на жаль, не склалося.

- Але Лобановський задіяв вас і в матчах за збірну України.

- На той момент, навіть якщо ти не потрапляв у стартовий склад Динамо, а виходив на заміни, виклик в збірну був практично гарантований, оскільки Лобановський вважав за краще більше довіряти своїм виконавцям, людям, які працюють за тією ж системою.

- Як ви потрапили в "Динамо"?

- Мене до Києва запрошували двічі. Але спочатку, це, напевне, було в 1997 році, я не зважився перейти, вважав, що не дозрів для такого виклику. Через деякий час мене знову покликали до Києва. Паралельно інтерес до мене виявляв і Шахтар, але я вибрав Динамо, оскільки хотів грати у збірній.

- У сезоні-2000/2001 ви зіграли в складі біло-синіх 9 матчів. У вас є медаль чемпіона?

- Ні. Я навіть скоринки не отримав. Але я говорю тільки за себе. Сезон закінчився, Валерій Васильович Лобановський привітав команду та й – на цьому все.

- Який період своєї кар'єри ви вважаєте найбільш вдалим?

- Важко сказати однозначно. Це були відрізки шляху. Припустимо, це останній чемпіонат СРСР, коли я виступав за дубль Дніпра. Ми тоді зайняли перше місце. Потім була Перша ліга України з "Кривбасом". Володимир Стрижевський, який очолював криворіжців, повірив у мене, а сама команда вийшла в еліту. І тоді Микола Павлов забрав мене в Дніпро, де я теж провів хороші роки.

Коли я повернувся з "Адмірра-Ваккер", в "Дніпро" мене запросив В'ячеслав Грозний. Тоді я теж комфортно себе почував у команді. Не можу не відзначити свою кар'єру в тому ж "Кривбасі", з яким ми двічі завойовували бронзові медалі чемпіонату в 1999-му і 2000 роках. А ось в "Борисфені" і "Динамо" були, напевно, мої найгірші футбольні роки.