Лобановський: Цікаво працювати в ситуації, коли немає ніяких коштів, а потрібен результат

Наприкінці 1996 року стало відомо, що Валерій Лобановський повернеться в Україну зі збірної Кувейту, де працював до останнього часу, і знову очолить київське "Динамо". Це був третій прихід метра в табір "біло-блакитних", яких до цього він приводив до десятків внутрішніх трофеїв, а також перемоги в Кубку кубків і Суперкубку УЄФА. З приводу повернення легенди в рідні пенати журналіст France Football Овдій Піналов вирішили поспілкуватися з Васильовичем, а газета "Команда", яка колись існувала, 23 листопада 1996 року опублікувала це інтерв'ю. Зовсім недавно воно знову потрапило нам на очі і ми вирішили його, так би мовити, репостнути. Тим більше, що своєї актуальності воно досі не втратило.

Коли восени 1990 року Валерій Лобановський підписав контракт з Федерацією футболу Об'єднаних Арабських Еміратів, світ був іншим. Президент Горбачов щойно відкрив кордони великого і могутнього (все ще) Радянського Союзу. Збірна СРСР тільки закінчила не надто вдалу кампанію на чемпіонаті світу в Італії, але сподівалася на реванш в 1994-му, в США. Київське "Динамо" готувалося в 13-й раз у своїй історії стати чемпіоном СРСР, і ніхто й не підозрював, що цей раз буде останнім, а радянський футбол не переживе наступну зиму. Та й сам Радянський Союз розпався десятьма місяцями пізніше.

Першого січня 1997 року Валерій Лобановський повернеться до київського "Динамо". Клуб і його стадіон, в минулому належали МВС і КДБ, тепер власність Григорія Суркіса і його партнерів, зовсім несхожих на генералів міліції. Футбол перестав бути українською релігією - на матчах чемпіонату 1990 року в Києві збиралося в середньому по 50 тисяч глядачів, сьогодні ж їх близько 4 тисяч. І останні невдачі "Динамо" в єврокубках не сприяють збільшенню відвідуваності. Та й сама Україна так відрізняється від СРСР і від Кувейту, де Валерій Лобановський працював в останні роки

І все-таки Лобановський приймає виклик. Він почне з нуля, щоб створити команду-зірку.

- Чому ви вирішили піти в ОАЕ в 1990-му?
- Ну як, наприклад, Боббі Робсон пояснить вам свій відхід в "Барселону"? Пропозиція була цікавою, як у професійному, так і в матеріальному планах. Це була можливість отримати інший, ніж раніше, професійний досвід, відкрити для себе інші горизонти.

- Ризиковано порівнювати "Барселону" і ОАЕ. Чи дійсно це була пропозиція вашого рівня?
- Поняття "рівня" тренера насправді дуже відрізняється від його загальноприйнятого трактування. Скажіть, чи всі тренери, що працюють в сильних клубах, однаково високого рівня? Або Загало і Карлос Альберто Паррейра (який прийняв потім збірну Бразилії), які працювали в регіоні, - тренери низького рівня? А працювати в ПСЖ цікавіше, ніж в "Осеррі", де Гі Ру, маючи в своєму розпорядженні значно менші фінансові можливості, протягом тривалого періоду зумів підняти команду з рівня аматорського дивізіону до "дубля" в минулому сезоні? Насправді рівень тренера - це його здатність підняти свою команду на більш високий рівень гри і результатів.

- Але ж київське "Динамо" було вашим улюбленим дітищем. Покидали його без болю в серці?
- Ніякої трагедії в моєму відході не було. У клубі залишалися високопрофесійні тренери, гравці на піку своєї майстерності. Інфраструктури клубу працювали добре. Все було нормально.

- І тим не менше "Динамо" Лобановського досить швидко розвалилося?
- Неправда. Зник Радянський Союз, зруйнувалася вся стара система, і це створило певні проблеми, а ось київське "Динамо" як і раніше існує. Може бути, воно було організовано краще, ніж все інше.

- Але спортивні результати далекі від ідеалу?
- Об'єктивно, кожна команда розвивається по синусоїді. Ніхто не може перебувати на вершині десятиліттями. Але у "Динамо" є традиції, є фундамент, потенціал для підйому. І є бажання.

- Ви вже бачили свою колишню і майбутню команду на полі?
- В основному по телевізору, чого абсолютно недостатньо для будь-яких висновків. У сучасному футболі найважливіше відбувається не поруч з гравцем, який володіє м'ячем, а досить далеко від нього. Потрібно бачити, як діє вся команда в кожному ігровому відрізку. А телебачення не дозволяє побачити цих колективних дій.

- І все-таки, ви вже можете припустити, хто залишиться в складі, а хто його покине?
- Сьогодні і до 31 грудня 1996 року я тренер національної збірної Кувейту. Якби ви запитали мене про кувейтських гравців, результати національної збірної або про перспективи тамтешнього футболу - ніяких проблем. А з "Динамо" я почну працювати лише 1 січня 1997 року. Як можна судити про гравців зараз? Потрібно попрацювати разом, щоб знати їх можливості.

- Чи взяли б ви в "Динамо" іноземного футболіста?
- Так, взяв би. Але я не уявляю собі гравця-іноземця досить високого рівня, який погодився б грати в Україні. Мова не про футболістів з колишнього СРСР, а про західних гравців. Занадто різні життєві стандарти, рівень винагороди, умови роботи.

- Це може бути кувейтський гравець?
- Класифікація ФІФА розрізняє професійний, нелюбительський і аматорський футбол. Так от, футбол Кувейту не відноситься до жодної з цих категорій. Після війни в Затоці футбол втратив свій пріоритет у Кувейті. Іноземних інвестицій в економіку країни мало. А державне фінансування спорту недостатньо. Тамтешні гравці - просто "добровольці", вони не отримують жодної винагороди за футбол - ні за тренування, ні за ігри. Відповідно можуть бути, а можуть і не бути на матчі і тренуванні. Й законного способу впливу на них немає. Ну, не хочуть вони, і все тут. Санкції Федерації ж можуть бути розцінені, як порушення прав людини.

- Але все ж, чи є якісь індивідуальності, які змогли б проявити себе в "Динамо"?
- Особистості є у футболі ОАЕ, в Саудівській Аравії, де футбол дійсно користується значною державною підтримкою. У Кувейті ж я не побачив особливих зірок, тут необхідно будувати гру виключно на колективних принципах. Правда, футбол в Кувейті - це не поганий рівень, це просто футбол без рівня, за сучасними мірками. Федерація знає це, але нічого не може зробити, оскільки держава не в змозі нормально її фінансувати.

- У цьому випадку який же інтерес це могло представляти для вас?
- Але ж це цікаво, працювати в ситуації, коли немає ніяких коштів, а потрібен результат, професійно працювати з гравцями-аматорами, переконати їх у необхідності тренуватися, боротися на полі. Дійсно, це складно, але цікаво. І збірна Кувейту все ж дуже прогресувала у своїй грі, її останні результати це підтверджують. До речі, тут мені знадобився і мій радянський досвід.

- Яким чином?
- Адже радянський футбол теж не був професійним. У кращому випадку - нелюбительським, але дуже бідним з точки зору західного професіоналізму. Необхідно було знаходити інші, крім матеріальних, мотивації для гравців. Так що ситуація була теж досить незвичайною.

- Сучасний футбол - як він розвивався в останні роки?
- Остання революція у футболі відбулася в 1974 році, коли Голландія і, почасти Німеччина, продемонстрували світу тотальний або, інакше кажучи, колективний футбол. З тих пір футбол розвивався - вже без революцій - саме в цьому напрямку, змінювалися тактичні побудови, розстановка і використання гравців на полі. В принципі, всі прогнози, зроблені нами після чемпіонату Європи 1988 року, підтвердилися. Швидкість і атлетизм стали визначальними в сучасному футболі. Збільшилася кількість єдиноборств, гра стала по-справжньому контактною. Футболіст повинен максимально швидко приймати рішення на полі, оскільки суперник ставить його в екстремальні ситуації. І саме в цьому напрямку футбол - який став надзвичайно колективним - і буде розвиватися далі.

- До яких меж?
- До наступної революції, яка може статися коли завгодно. Правда, важко собі уявити якийсь радикальний переворот, як в 1974-му або в 1958-му, коли бразильці показали футбольному світу систему 4-2-4. Сьогодні початкова розстановка гравців все більш і більш втрачає своє значення, оскільки зростає універсалізм футболістів.

- Універсалізм - термін досить "універсальний".
- Один з моїх місцевих колег нещодавно говорив про ідеальний універсалізм - одинадцяти гравцях універсалах, включаючи воротаря, який братиме участь у виконанні штрафних, вкиданні м'яча з ауту... Можливо, це і є віддалене майбутнє, не знаю. Ми ж говоримо про розумний універсалізм. Природно, не слід ставити центрального нападника на місце стоппера на 90 хвилин гри, але ця гіпотетична "зірка атаки" повинна опинятися в захисній ситуації і повинна вміти вирішувати завдання, пов'язані з обороною. Так само, як і захисник повинен вміти до кінця грати в атаці. І чим більше універсальних, в цьому сенсі, гравців буде в команді, тим вищим буде рівень цієї команди.

- Є й інші підтвердження ваших прогнозів?
- Найбільш явне - це те, що оцінка футболу перестала бути чисто якісною, але стала і кількісною. Коли раніше я говорив: "Все є число", багато хто не розумів, стверджували що футбол і математика несумісні. Сьогодні ж навіть у телетрансляціях можна побачити числа, з якими ми починали працювати багато років тому - відсоток ефективного часу гри, володіння м'ячем, кількість ударів по воротах, порушень правил. І це природно, адже кількість ударів по воротах від 20 до 30 протягом матчу, як і значна перевага у володінні м'ячем, говорять про високі шанси команди на перемогу. Кількісний аналіз гри дозволяє об'єктивно оцінити її якість, яка може бути високою, навіть якщо гра програна. У той же час, як довести гравцеві, що він зіграв невдало? Сказати: "Ти робив помилки?"Але людині властиво помилятися. Все стає ясно при кількісному аналізі: перехоплень - 0, гострих пасів - 1, неточних передач - 6. І сперечатися більше нема про що.

- Тобто, ви повертаєтеся до індивідуальних показників?
- Ідивідуальна майстерність - це і є ключовий момент сучасного футболу. Якщо раніше деякі індивідуальні недоліки вдавалося компенсувати за рахунок колективної гри, то сьогодні, зі збільшенням її швидкості, будь-який гравець на полі повинен вміти діяти індивідуально. І саме через цих талановитих гравців, через індивідуальність і триватиме розвиток футболу.

- Що цікавого ви побачили на Євро-96?
- Англійський чемпіонат Європи повністю підтвердив все, про що ми зараз говорили. Деяким першість не сподобалося, тому що "там не було нічого нового", "воно було недостатньо видовищним". Але закони розвитку футболу існують, подобаються вони комусь чи ні. І той, хто не розуміє цих законів, хто буде грати в "особливий" футбол, яким би "видовищним" він не був, виявиться обійденим тим, хто знаходиться в правильному руслі. Правда, тим, хто говорить, що нічого нового у футболі не відбувається, потрібно надіти окуляри, щоб краще бачити, що відбувається насправді.

- Як змінилися принципи роботи тренера Лобановського?
- Є принципи, є точки зору і є методи роботи. Принципи не змінюються, відмова від принципів називається безпринциповістю. Точки зору і методи роботи змінюються, удосконалюються, разом з розвитком футболу. Лобановський 1975 року і Лобановський сьогоднішній - це не один і той же Лобановський. Життя стало іншим, іншим стало суспільство, футбол змінився. Хіба можна сьогодні управляти гравцями так само, як 20 років тому? Звичайно ж, ні. Час наказів закінчився, потрібно переконувати гравців, знаходити відповідну зрозумілу мову.

- У світлі цих змін, яким ви бачите майбутнє "Динамо", командою-зіркою, як ви говорили?
- Мова йде не тільки про київське "Динамо", така загальна тенденція. Сьогодні недостатньо мати в своєму складі певну кількість гравців-зірок. Коли в міжсезоння президент клубу говорить про те, що він купив кращих гравців, хіба це означає, що інший президент купив гірших? Ні, просто він придбав саме тих футболістів, які найбільше підходять до бачення гри тренером клубу. Інакше можна мати одинадцять індивідуальностей і не мати команди. Так що сьогодні проблема не в тому, щоб купити гравців-зірок, але саме в тому, щоб створити команду-зірку.

- Приклад?
- Візьміть "Динамо" 1986 року - не тому що я звертаюся в минуле, просто приклад вдалий. Це була справжня команда-зірка. Бєланов став володарем "Золотого м'яча" "Франс футболу" того року - тобто гравцем-зіркою - саме тому, що вся команда була зіркою. У тій команді не було зірок-індивідуальностей, крім Олега Блохіна. Блохін доводив свій клас протягом довгих років, незалежно від стану команди. Я зовсім не хочу образити "Франс Футбол", применшити досягнення Бєланова, який дійсно чудово зіграв в тому сезоні і заслужив нагороду (втім, якщо не помиляюся, Франція в тому голосуванні поставила на 1-е місце Заварова), або сказати, що Блохін кращий за Бєланова. Вони різні. Але для того, щоб проявити максимум своїх можливостей, Бєланову потрібна була ця команда-зірка. А коли її не стало, рівень Бєланова став ординарним.

- То коли ж ми побачимо "Динамо" по-Лобановському?
- Ось цього-то я і боюся найбільше - сліпої віри в те, що прийде Лобановський і відразу все зміниться. Що наступного дня "Динамо" стане іншим і успіхи посиплються, як з рогу достатку. Ні, на це потрібен час. Скільки? Не знаю. Шість місяців, рік, два роки? Я не маю можливості купити шість суперталантливих гравців класу Ромаріо, необхідних мені для створення команди. Коло пошуку буде обмежене Україною, можливо, країнами колишнього СРСР. Потрібен час, щоб знайти таких гравців і дозволити їм розкрити себе. І для цього потрібно торкнутися їх душі. А на це теж потрібен час...