Руслан Степанюк: про Юрія Максимова, подвійні стандарти суддів та алчевського Гі Ру

У 27-му турі полтавська "Ворскла" взяла гору над міцним "Дніпром-1", у чому їй допоміг нападник Руслан Степанюк. Два його м'ячі вирішили долю цього напруженого поєдинку. З одним із героїв туру, якому у складі біло-зелених сьогодні належить зіграти в матчі ½ фіналу з "Маріуполем", напередодні поспілкувався кореспондент UA-Футбол.

- Схоже, що минула п'ятниця - ваш день?

- Можна сказати і так.

- Відзначитися дублем у Прем'єр-лізі для будь-якого футболіста дуже почесно. Позитивні емоції після матчу зашкалювали?

- Звичайно. Адже ми довгий час не могли виграти. Слава Богу, нарешті це вдалося зробити, і вся наша команда задоволена. Цей факт додає додаткових сил і вселяє впевненість перед майбутнім кубковим матчем з "Маріуполем". На цю гру в однойменне місто ми приїхали з хорошим настроєм.

З НАЦІЛЕНІСТЮ НА ЄВРОКУБОК

- Раніше у вашій кар'єрі дублі були?

- У Прем'єр-лізі України - ні. А ось у нашій першій лізі і під час моїх виступів у чемпіонаті Казахстану були. За казахстанський "Жетису" зробив один дубль, а в першоліговий період двома голами в одному матчі відзначався не раз.

- Що значить для "Ворскли" ця перемога у турнірному плані?

- Вона для нас дуже важлива, адже ми хочемо поборотися за восьме місце, яке дає путівку в єврокубковий турнір. Якби програли "Дніпру-1", то нам, напевно, було б важко в цьому суперництві. А так ми хоч трохи підтягнулися вгору і тепер будемо намагатися досягати успіхом і надалі.

- "Дніпро-1" вас чимось здивував?

- Здивував. Дуже сильна команда, в якій хороший підбір гравців. Чесно кажучи, спочатку я думав, що дніпряни слабше виглядають. Але потім переконався: у цієї команди добре поставлена гра, а на кожній позиції в ній грають кваліфіковані футболісти.

ЦИРК НА ФУТБОЛЬНОМУ ПОЛІ

- Останнім часом все частіше чути нарікання на адресу арбітрів. Ось і в матчі з "Дніпром-1" головний рефері нашкодив.

- З приводу суддівства у цій грі скажу так: такі пенальті, як на 5-й хвилині, не "ставляться". Наш гравець Чеснаков спочатку зіграв в м'яч, а лише потім зачепив ногу. Подібні одинадцятиметрові, та ще й на початку гри, не можна призначати.

- Це вже не перший матч, який викликає у "Ворскли" нарікання.

- З моменту мого зимового приходу в команду цей епізод, мабуть, був першим в подібному ключі. Добре, що за допомогою наших гравців, які побігли доводити наявність помилки, суддя хоч схаменувся і не став брати на себе відповідальність, скасувавши попереднє рішення призначити пенальті.

- Ви у своїй кар'єрі ще не стикалися з таким прецедентом, коли в рамках одного (!) туру арбітри у двох матчах скасовували свої початкові рішення щодо призначення одинадцятиметрових?

- Ні, такого ще не було - це перший раз! Крім нашого поєдинку з "Дніпром-1" подібне було і в матчі "Динамо" - "Колос". Іншим словом, окрім як "цирк", це суддівство не назвеш.

- У чому, на ваш погляд, полягає суддівська проблема в Україні?

- У арбітрів подвійні стандарти. Одним командам в ідентичному моменті вони "ставлять" пенальті, а іншим - ні. Є деяка упередженість, напевно.

- Крім упередженості ще й кваліфікацією багато арбітрів не відзначаються...

- Звичайно, якщо такі моменти вони трактують по-різному. Та й занадто багато жовтих карток дають. А ще до системи VAR аж надто часто звертаються. У тому ж матчі "Динамо" - "Колос" Сергій Бойко побіг до монітора, довго-довго розбирав момент, але одинадцятиметровий все-таки не "поставив". Вирішальний же в матчі пенальті, який арбітр призначив, був помилковим. Всім було видно, що його там і близько не було. Однак Бойко пішов до VAR і все ж "поставив"...

ФАРТОВЕ ВИЛУЧЕННЯ МАКСИМОВА

- У футбольних колах України доводилося чути жарт: мовляв, вилучення головного тренера "Ворскли" Юрія Максимова виявилося для команди фартовим...

- Усередині колективу ми так не жартували. Але Юрій Вільйович - молодець, що побіг відстоювати інтереси команди. Добре хоч, що рішення рефері про пенальті скасував, а то якщо б цього не сталося, то було б набагато гірше. Несправедливість в такому випадку була б подвоєною - одинадцятиметровий вкупі з червоною карткою тренеру. А так виходить, що наш наставник не просто так побіг і "видалився".

- Судячи з підсумкового результату, то точно не просто так.

- (Посміхається). Ну, звичайно.

- Для вас таке поняття, як фарт, має серйозне значення?

- На мою особисту думку, все залежить від того, як ти готуєшся і налаштовуєшся на гру. Хоча фарт у футболі - річ, звичайно ж, невід'ємна.

- Юрій Максимов - суворий тренер?

- Відносно. Він вимогливий, але водночас розуміє футболістів. Якщо на тренуваннях щось у когось не виходить, то цього гравця ніхто сварити не буде. Головне, щоб у нього було бажання.

ЗАЙВА ВАГА НА КАРАНТИНІ

- Як виник ваш варіант з "Ворсклою"?

- У мене в Казахстані закінчився контракт і я перебував у пошуках клубу. Хотілося повернутися до України, а тут якраз надійшла пропозиція від "Ворскли". Я довго не думав - дав згоду на перехід.

- У "Ворсклі" ви з'явилися в розпал нинішнього сезону. За неповні півроку, що минули з дня вашої появи в команді, своїм вже встигли стати?

- Щоб важко входити в колектив - ні, з цим у мене ніколи проблем не було. Не скажу, що в "Ворсклі" я став прямо своїм, але з усіма нормально спілкуюся. Та й до мене хлопці добре ставляться.

- З ким із партнерів по полтавській команді раніше були знайомі?

- З багатьма хлопцями перетинався на футбольних полях, як з суперниками. А так, щоб добре знайомий, то ні.

- Не можу не поцікавитися про нашумілу тему весни і літа - карантину. Він на вас гнітюче не діяв?

- Ясна річ, що довелося нудьгувати без футболу. Проте багато часу вдалося провести з сім'єю - донькою і дружиною. Було дуже класно! Ми добре відпочили, набралися сил.

- З сім'єю проводили час у Полтаві?

- Спочатку, коли знімали квартиру, були в Полтаві. А коли постійно подовжували карантин, ми здали житло і поїхали до себе додому - в Рівне.

- Судячи з вашої націленості на ворота, форму після карантину вам вдалося швидко набрати.

- Навпаки. Важко було, адже за час карантину трохи набрав ваги. Поки її зігнав, довелося нелегко. Але потім, з кожною проведеною грою, ставало все легше і легше.

- З Полтавою вже встигли як слід познайомитися?

- Так. Хороший українське місто. Невелике, недороге і хороше для життя.

- Видатні пам'ятки Полтави вже напевно вивчили?

- Ми жили в центрі міста, тож в тій частині, в основному, і гуляли з сім'єю. Нікуди по музеях поки не ходили.

- Невже музей Полтавської битви ще не відвідали?

- Через карантин зробити цього не вдалося. Але в планах відвідування цього музею значиться!

- Один з колишніх наставників "Ворскли" Василь Сачко любив запрошувати в Полтаву "на галушки" журналістів. А кого запрошує скуштувати це фірмове блюдо Руслан Степанюк?

- Поки з моїх рідних і друзів в Полтаву ніхто не приїжджав. Все з тієї ж, карантинної, причини. А надалі, дай Бог, коли все добре складеться, в першу чергу запросив би на галушки батьків.

КОМФОРТНЕ РІВНЕ ТА СУПЕРКОЛЕКТИВ В АЛЧЕВСЬКУ

- За період професійної кар'єри ви грали в різних командах. Час, проведений в якій з них, найбільше запам'ятався?

- Це "Верес" (Рівне) та "Сталь" (Алчевськ). В алчевську команду я прийшов молодим, і Анатолій Іванович Волобуєв довірив мені місце в складі. Я намагався виправдовувати його довіру, і це виходило. Ми навіть завоювали право грати у вищій лізі, але з незрозумілих причин нас туди не пустили. А що стосується "Вереса", то в нього я потрапив після виступів у "Говерлі", "Олександрії" та "Олімпіку", де не все виходило так, як хотілося б. До Рівного я перебрався після дзвінка Володимира Мазяра, і в цій команді в мене склалося все гаразд. Під час виступів у ній зустрів свою майбутню дружину, одружився, став батьком після народження доньки. Саме місто мені дуже сподобалося, і я став у ньому жити. У Рівному відчуваю себе комфортно.

- Ви згадали про Анатолія Волобуєва, якого називають "алчевським Гі Ру". Що згадується з часів роботи під керівництвом цього тренера?

- Це класний фахівець, який дав багатьом молодим гравцям дорогу у великий футбол. У тому сезоні, коли "Сталь" посіла восьме місце (це був 2011/12 - Прим. В. К.), відразу шістьох або сімох хлопців віком 21-22 роки Анатолій Іванович відразу поставив в основний склад. Він вірив у нас, після чого в наступному чемпіонаті ми боролися з "Севастополем" за перше місце, в результаті зумівши фінішувати другими. Колектив у "Сталі" тоді був просто супер! Давно не зідзвонювалися з Волобуєвим, але про цю людину згадую часто. Користуючись нагодою, передаю йому величезний привіт.

ДВІ ДОБИ БІЛЯ АЗОВСЬКОГО МОРЯ

- Попереду у "Ворскли" відповідальний матч півфіналу Кубка України з "Маріуполем", на який ваша команда прибула ще за дві доби до нього. Чим це викликано?

- Вся справа в тому, що дорога важка. Коли долаєш автобусом таку відстань і приїжджаєш за добу до гри, то не встигаєш як слід від неї відійти. А за два дні буде більше часу для того, щоб відпочити та відновитися. Відповідно і краще провести матч.

- Важливість майбутнього матчу важко переоцінити - як для господарів, так і для "Ворскли"...

- Безумовно. Для більшості гравців нашої команди, як і для мене особисто, це буде найважливіший матч у кар'єрі. Всі хлопці чудово розуміють його значення - на кону вихід у фінал. Кубок - це зовсім інший турнір, в якому головне - не поступатися, не розслаблятися і битися до кінця.

- Чи бувало у вашій кар'єрі, що ви переконувалися в значенні фрази "У Кубка свої закони"?

- Так воно і є. Правда, в тих командах, в яких я грав раніше, до півфіналу Кубка не доходив. Добирався до стадії 1/16 фіналу, а з "Вересом" і далі - до стадії 1/8, а потім і 1/4. Всю повноту специфіки кубкових ігор знають ті, хто не раз грав у півфіналі, фіналі і хто вигравав цей почесний трофей. У нас у "Ворсклі", до речі, є такі. Їм видніше.