Валерій Поркуян: Справжнє Динамо ми бачили у грі з Зорею минулого тижня

Легендарний у минулому нападник "Чорноморця", київського "Динамо", "Дніпра" та збірної СРСР поділився враженнями про чемпіонат, що фінішував.

- Основна частина сезону-2019/20 у Премєр-лізі завершилась. Які події в ньому стали для вас найбільш несподіваними або вражаючими?

- За весь чемпіонат таких назвати можна чимало, - вважає Поркуян. - Перш за все, не можна не згадати вимушену паузу в ньому. Пандемія у світі стала тим самим форс-мажором, який змусив усіх нас не тільки жити за новими правилами, а й нудьгувати без футболу. Адже якою б не була кількість цікавих ретроспективних трансляцій матчів багаторічної давнини по телебаченню, а вгамувати голод вболівальника щодо поточних подій у футболі неможливо. Два місяці карантину, які для всіх шанувальників улюбленої гри стали першим у житті подібним випробуванням, виявилися напрочуд складними. Добре, що футбол поступово повернувся і є змога знову ним насолоджуватися. Якщо ж говорити про суто турнірні справи, то у нашому чемпионаті вразив 23-очковий відрив першої команди від другої. Такого ще не було ніколи! І справа тут не тільки в "Динамо", а в іншому: одна команда (а я маю на увазі донецький "Шахтар") на своєму прикладі показала, що решта клубів ще мають провести чимало роботи для вдосконалення та повернення колишнього рівня.

Зрозуміло, розчарувало "Динамо", яке з великими потугами лише в останній момент зуміло зачепитися за другу, лігочемпіонівську сходинку. У цьому киянам допомогла не тільки нічия у вчорашньому поєдинку луганської "Зорі" та чернігівської "Десни" у Запоріжжі, а й перемога у ключовому матчі із "Зорею" за тур до фінішу. В ньому простежувалося саме те "Динамо", яке всі звикли бачити впродовж багатьох років. До категорії несподіванок додав би ще й зняття зі змагань львівських "Карпат". Сам факт, що український футбол втратив одного із самобутніх колективів із багатою історією та традиціями, є просто кричущим. Не позаздрю львівським вболівальникам, які до останнього підтримували рідний клуб. Схоже, що не скоро тепер на їх вулицю знову прийде свято, адже зруйнувати набагато легше, ніж збудувати. А от що мене вразило, так це "Зоря". Прихід на тренерський місток Віктор Скрипника став по-справжньому ефективним, змусивши додати грі луганців нових барв. Тому здобута ними бронза - цілком закономірний та очікуваний підсумок.

- Чимало фахівців схвально відгукуються про "Десну", яка до останнього туру зберігала шанси на призове місце.

- Мені подобається змістовна гра команди Олександра Рябоконя. Чернігівці сповідують атакуючий футбол, дотримуються ігової дисципліни. Саме тому вони у нинішньому сезоні потрапили до першої шістки і до останнього боролися за медалі. Втім, і четверте місце "Десни" - гідний показний. Нагородою за відмінно проведений сезон стане дебют команди у єврокубковому турнірі. Приємно, що тренерському штабу чернігівців вдалось створити боєздатний ансамбль, в якому у кожній ланці достатньо кваліфікованих та досвідчених футболістів. Гадаю, що з часом хтось і до збірної України може бути залучений. Скажімо, нападник Філіппов - чим не кандидат? Хлопець демонструє стабільну та результативну гру, і у четвертій позиції "Десни" є його неабияка заслуга.

- Ви, як уродженець Кіровоградщини, либонь, із особливою увагою слідкували за виступами представника цієї області в еліті - "Олександрією". Як його оцінили б?

- Зрозуміло, що після третього місця олександрійців у сезоні-2018/19 нинішнє п'яте може сприйматися досить стримано. Проте потрапляння команди Володимира Шарана до чільної шістки свідчить про певну стабільність, а це для провінційного колективу чимало значить. Він, щоправда, міг би виступити краще, однак після карантину "Олександрію" наче підмінили. Чотирьохматчева серія поразок, схоже, добряче вплинула на футболістів, та й викреслила команду із претендентів на медалі. Хоча разом з тим відмітив би її бойовитість у поєдинках із призерами. На заключному етапі чемпіонату це проявилось особливо. Та попри все я впевнений, що деякі команди із обласних центрів були би не проти опинятися на місці "Олександрії". Втім, для "городян" ще не все втрачено - попереду у них плей-офф за право представляти Україну у Лізі Європи. Враховуючи, що олександрійці у півфіналі прийматимуть вдома "Маріуполь", шанси у них є.

- Що скажете про дебютанта Прем'єр-ліги - ковалівський "Колос"?

- Його я назвав би командою з характером. Руслану Костишину вдалося згуртувати колектив, а зимове підсилення в особі досвідчених Петрова та Богданова не було зайвим. Корисним виявилося і запрошення у "Колос" ісландця Вільхамссона, який грав у моєму "Чорноморці". Щоправда, після того, як програвши динамівцям та "гірникам" "Колос" потрапив до чільної чістки, йому довелося витримати серйозний удар із низки поразок. Та робити трагедії із цього ніхто не став - і це абсолютно правильно. Адже вже сам факт, що команда, яка лише кілька років тому грала на аматорському рівні, а за підсумками першого етапу чемпіонату пробилася до першої шістки, заслуговує на повагу. Як і вчорашня відчайдушна боротьба із київським "Динамо", в якій було здобуто перемогу 2:0.

- Яка з команд другої шістки справила на вас гарне враження?

- Якщо говорити про всю дистанцію чемпіонату, то такою є лише "Дніпро-1". У місті, в якому мені пощастило впродовж кількох років грати під орудою Валерія Лобановського, футбол знову ожив. Команда Дмитра Михайленка має свій почерк та радує впевненою грою. Вважаю, що на певному етапі дніпрянам просто не пощастило, от вони й не пробилися до першої шістки. У другій же вони вигладали переконливіше за інших, що й довели на другому етапі чемпіонату. Непогане враження справили на мене ще два колективи - полтавська "Ворскла" та "Львів". От лише не на всій турнірній дистанції, а лише під час роботи в них Юрія Максимова та Єгіше Мелікяна відповідно. "Ворскла" при Максимові помітно ожила, про що й свідчить її вихід до фіналу Кубка України. Цікаву гру демонстрував під час робити Мелікяна й "Львів", чого не скажеш про решту сезону.

- Вам, як колишньому нападнику, гра нинішніх колег по амплуа до вподоби?

- Впродовж останніх років десяти-п’ятнадцяти проблема вправних форвардів стоїть напрочуд гостро не тільки в Україні, а й у світі. Колись їх було вдосталь, і бувало, що тренеру доводилось довго думати, кого ж поставити у стартовий склад у тому чи іншому матчі. Пригадую, як під час моєї роботи тренером-селекціонером "Чорноморця" у команді було аж семеро нападників - Бєланов, Шарій, Фінк, Горячев, Щербаков, Сахно та Тищенко! Левова частка з них тримала у напрузі оборону будь-якої команди вищої ліги СРСР. Тепер зовсім інші часи. Дійшло до того, що дефіцит нападників змушував тренерський штаб "Динамо" нерідко довіряти місце в атаці півзахисникові Вербичу. Та й у "Шахтаря" в ролі форварда досить обмежений вибір, все навантаження лягає на плечі Мораеса. Гра бразильського українця справляє гарне враження, адже він вміє не тілько опинитися у потрібному місці в потрібний час, а й забити м'яч на будь-який смак. Подобається також, як грає той же Філіппов з "Десни" та Супряга із "Дніпра-1". Якщо останній з них не зменшуватиме до себе вимоги й надалі, то може досягти певних успіхів.