Шахтар, фінал Кубка і Золотий матч. ТОП-5 матчів у тренерській кар'єрі Анатолія Заяєва

У тренерській кар'єрі одного з найбільш досвідчених фахівців українського футболу Анатолія Заяєва, якому 27-го жовтня виповнилося б 89 років, була не одна тисяча матчів. Під керівництвом надзвичайно енергійного і життєрадісного кримчанина, чиє життя обірвалося після аварії поблизу Мелітополя в кінці 2012 року, було цікаво працювати багатьом футболістам.

В ролі наставника Заяєв завжди відчував себе впевнено. Почавши цю діяльність ще в 60-ті роки, він встиг спробувати свої сили на різних посадах: був начальником команди, адміністратором, тренером, старшим/головним тренером, тренером-консультантом, спортивним директором, віце-президентом, президентом клубу. А ще в якості директора стадіону будував клубну базу "Таврії".

Для Анатолія Заяєва "Таврія" була воістину рідною командою. З тих 60-х до нинішнього тисячоліття він йшов і повертався до неї багато разів. Якщо б такі факти фіксувалися в Книзі рекордів Гіннесса, то прізвище Заяєва в ній неодмінно фігурувало б. У розмові з автором цих рядків майже три десятки років тому він вперше підрахував, що повертався в "Таврію" півтора десятки разів. Роки йшли, і за час, що минув з тієї розмови, було ще три таких повернення. Їх число зупинилося на позначці "18", що справді є унікальним фактом.

В проміжках між роботою в рідному клубі Анатолій Миколайович працював у багатьох командах України, а також в одній молдавській - севастопольській "Атлантиці", дніпропетровському "Дніпрі", кишинівському "Конструкторулі", СК "Миколаїв", житомирському "Поліссі", ФК "Черкаси", івано-франківському "Прикарпатті" та запорізькому "Металурзі".

Усюди, де з'являвся Заяєв, знали: на його досвід та вміння знайти підхід до футболістів можна покластися. Інша справа, що в силу певних причин не всі клуби відповідали рівню спеціаліста - як щодо організації та ведення футбольних справ, так і фінансової складової. Саме ці фактори нерідко і ставали перепоною у процесі створення Анатолієм Заяєвим боєздатного колективу. Тим не менш, уболівальники різних міст досі згадують цього тренера добрими словами. Взяти, приміром, Миколаїв. Отримавши запрошення стати біля керма однойменного клубу, який виступав у першій лізі, Заяєв у сезоні-1997/98 зумів створити справжній ансамбль однодумців. СК "Миколаїв" у чемпіонаті демонстрував потужну, видовищну та результативну гру, яка за короткий час повернула зневірених було шанувальників на трибуни. Йдучи на домашній стадіон, вони були твердо впевнені: улюблена команда їх не розчарує. І вона не розчаровувала, нерідко обігруючи суперників з великим рахунком.

Але якою б не була діяльність Анатолія Заяєва далеко від рідного Криму, його внесок в успіхи "Таврії" переважить всі інші. Ще в часи проведення чемпіонату СРСР з сімферопольською командою він тричі досягав почесного звання чемпіона УРСР у другій лізі - у 1973, 1985 і 1987 роках. Головним же досягненням Заяєва-тренера є здобуття чемпіонства у прем'єрному чемпіонаті незалежної України. Тоді, у 1992-му, його "Таврія" зуміла здолати в "золотому" матчі грізного суперника - київське "Динамо".

У період незалежності України у команд Анатолія Заяєва було безліч яскравих матчів, тому до складання ТОП-5 із найбільш незабутніх кореспонденту UA-Футбол довелося підійти з максимальною відповідальністю. При цьому враховувалося багато різних факторів - таких, як важливість і статус матчу, рівень суперника, інтерес до поєдинку і його драматизм.

В результаті вийшла ось така п'ятірка

За одинадцять турів до фінішу чемпіонату першої ліги багатомісячний лідер СК "Миколаїв" приймав на власній арені столичне "Динамо-2". Поєдинок з київським колективом, який розташовувався на другій сходинці, був центральним у турі, а якщо врахувати, що в складі гостей грав ряд відомих футболістів, це підігрівало інтерес вболівальників максимально. На стадіоні в той вечір яблуку ніде було впасти. За грою спостерігало 29 тисяч (!) глядачів - рекордна на той час кількість в першій лізі. У запеклій грі, яку в місті корабелів згадують й досі, команда Анатолія Заяєва зуміла взяти гору з мінімальним рахунком 1:0. На той момент "Миколаїв" відірвався від переслідувача, який крім харківського "Металіста" міг стати володарем другої путівки в еліту - алчевської "Сталі", на цілих 22 (!) очки. Що не залишало ніяких сумнівів: потужну дружину "городян" на шляху до вищої ліги вже ніхто не зупинить.

В історії зустрічей з "Шахтарем" в український період бувало не раз, коли "Таврія" відбирала очки. Причому, в сезоні-1994/95 підопічні Заяєва зуміли здобути впевнену перемогу в Донецьку - 2:0. Але в той час суперники були приблизно рівні за класом, чого не скажеш про гірників зразка сезону-2002/03. Тоді в їх складі вже були легіонери - Ковалевські, Окоронкво, Левандовські, Пажин, Бахарєв, Брандао, Глевецкас. Більшість з них протистояли "Таврії" за тур до фінішу чемпіонату в Сімферополі. Той матч був наповнений драматизмом: на початку другого тайму господарі вели в рахунку 2:0, проте потім "Шахтарю" у впертій боротьбі вдалося не тільки відновити рівновагу, але й вийти вперед. Майбутній "збірник" України Едмар, який тоді виступав у складі кримчан, зумів точним ударом врятувати гру за сім хвилин до фінального свистка, подарувавши цілу гаму позитивних емоцій.

Третю позицію в п'ятірці найпам'ятніших можна сміливо віддати дебютного єврокубкового матчу "Таврії" на рідному стадіоні - проти ірландського "Шелбурна". До такої значущої для Криму та всієї футбольної України події у Сімферополі готувалися з особливою ретельністю. І не тільки тому, що в першій, виїзній грі, команді Заяєва вдалося зіграти в "суху" нічию, яка давала гарні шанси для вирішення питання виходу до наступного раунду в поєдинку. Треба віддати належне сімферопольцям, які зробили все можливе, щоб здолати міцних британців. Анатолій Заяєв так налаштував підопічних, що ті вже на 15-й хвилині поєдинку вели в рахунку 2:0. Навіть пропустивши під кінець першого тайму м'яч від "Шелбурна", "Таврія" зуміла порадувати своїх вірних шанувальників: пробилася в наступну стадію турніру і заробила очки до таблиці коефіцієнтів УЄФА.

Впевнена гра сімферопольської команди в кубковому розіграші 1993/94 дозволила їй вийти у фінал, де суперником був грізний в ту пору одеський "Чорноморець". З "моряками", якими керував Віктор Прокопенко, а в складі грали такі майстри, як Суслов, Телесненко, Жабченко, Парфьонов, Богатир, Корнієць і Гусейнов, "Таврія" боролася гідно. В ході напруженого двобою, у якому як в основний, так і в додатковий час у одеситів та сімферопольців було достатньо можливостей для взяття воріт, справа дійшла до пенальті. У футбольній лотереї, яка змусила добряче понервувати обох тренерів, підопічним Анатолія Заяєва не вдалося впоратися з хвилюванням і блискучою грою голкіпера "Чорноморця" Суслова. Спочатку він вміло розібрався з ударом Фурсова, а потім був точним сам у пробитті вирішального одинадцятиметрового.

Поза всякого сумніву, перше місце посідає найголовніший успіх у тренерській кар'єрі Анатолія Заяєва - перемога у додатковому поєдинку за звання першого чемпіона України. "Золотий" матч, який відбувся у Львові на заповненому стадіоні "Україна", став для "Таврії" важким випробуванням. Навіть незважаючи на відпускний настрій впевнених в собі динамівців, які все ж створили біля воріт сімферопольської команди чимало гольових моментів. Однак час минав, а м'яч вперто не йшов у "рамку". "Таврія" ж продовжувала дисципліновано грати в свою гру і на 75-й хвилині досягла успіху. Кримчани заробили право на кутовий і після його подачі Сергій Шевченко головою спрямував м'яч у сітку. До закінчення основного часу рахунок не змінився, дозволивши "Таврії" стати першим чемпіоном України, а Анатолію Заяєву пережити неймовірні емоції.