"Не вперше, коли я переживаю війну". Грузинський легіонер Колоса - про останні події

Легіонер "Колоса" Ніка Сітчінава висловився про останні події в Україні.

"У день початку війни я був із сім'єю в Києві. Нещодавно я отримав травму, тому не зміг тренуватися з командою. О п'ятій ранку мій маленький син прокинувся, і моя дружина встала, щоб його заспокоїти. Потім ми почули вибухи, один за одним. Ми думали, що сталася аварія, але потім прочитали в Інтернеті, що почалася війна. Ми швидко почали збирати речі. Я - грузин і був у Грузії у 2008 році, коли Росія напала на нашу країну, так що це не вперше, коли я переживаю війну. Я сказав дружині: "Давай швидше збиратися". Я підігнав машину ближче до нашого будинку, завантажив її речами і почав чекати на пару товаришів по команді. Вони іноземці та в них теж молоді сім'ї. Ми разом поїхали із Києва.

Міста Житомир та Біла Церква, які бомблять, знаходяться недалеко. Інше сусіднє місто, Васильків, бомбардували без перерви протягом трьох чи чотирьох днів. До нас долинають лише звуки вибухів, що висвітлюють нічне небо. Ми пішли в село на безпечній відстані, і зараз ми спокійні.

Дорогою заїжджали до магазинів. У нас є діти, які потребують штучного харчування. У селі є лише один відкритий магазин: дорослі купують продукти, а для малечі батьки запаслися сумішами у достатній кількості.

Наразі тут зібралися майже всі гравці "Колоса". Усі хотіли залишитися, але щодня їхали одна-дві людини. Тим, хто залишився, нема куди йти; якби вони кудись пішли, то тільки в місця, де російські стріляють і бомбять. Виїхати з країни складно: на трасах блокпости та скрізь черги. Якщо вам не вдасться дістатися до міста, де можна безпечно переночувати, то буде небезпечно виходити на вулицю після 17:00, тому що у нас діє комендантська година у зв'язку з воєнним станом. Якщо ви виглядатимете підозріло, вас можуть застрелити. Наші міста намагаються вичистити від російських диверсантів, тож нам радять не пересуватися.

Ми далеко від кордону і не можемо ризикувати: моя дружина вагітна, а багато хто має маленьких дітей. Я все ще тут, і ті, хто зі мною теж залишаться. Сподіваємось, що все заспокоїться і все буде гаразд.

Ми всі тримаємось разом: гравці, наші сім'ї та інші люди, які нас супроводжували. Ми разом сидимо в бункері, разом їмо, разом проводимо важкі хвилини. Поки немає проблем із їжею чи водою, ми не повинні скаржитися. Є й інші у гіршому становищі: у Чернігові моїм батькам та родичам постійно загрожують снаряди.

Допомогу ми отримуємо від президента "Колоса" та інших співробітників клубу. Вони дзвонять, повідомляють нам інформацію, переконуються, що ми можемо їсти та пити. Ми намагаємось самі купувати продукти в магазині, але більшу частину допомоги нам надає президент клубу. Він близький до нас, а ми до нього; він хвилюється та нікуди не пішов. Ми знаємо, що він із нами", — сказав Сітчінава в інтерв'ю The Guardian.