Желько Любенович: Вернидуб довів, що він справжній мужик

Вирушаючи до незнайомої України на початку 2006 року, Желько Любенович навряд чи міг припустити, що зв'яже себе з цією країною майже на тринадцять років. Але долі було завгодно, щоб саме в українському футболі пройшли його найкращі роки.

Першим клубом серба став криворізький "Кривбас", в якому він пробув недовго – лише весняну частину сезону-2005/06. Проте цього періоду цілком вистачило, щоб про півзахисника встигли скласти позитивну думку у сімферопольській "Таврії", яку на той час очолював досвідчений Михайло Фоменко. Серед футболістів, які значилися у списку ключових у складі кримчан, був і Любенович. Хто знає, скільки ще років серб міг би приносити користь "Таврії", якби не прихід нового керманича. Семен Альтман, який прийняв команду, не бачив одного з найкращих легіонерів нашого футболу в основній обоймі довіреного йому колективу. З цієї причини Желька Любеновича було віддано в оренду до "Олександрії", де в його послугах був дуже зацікавлений Леонід Буряк. У провінційному містечку на Кіровоградщині вихованець бєлградського футболу надовго не затримався – ним зміцнила свій склад луганська "Зоря". І нітрохи не прогадала, бо на той час до таланту Любеновича додався ще й величезний досвід. Потрапивши до команди Юрія Вернидуба у 31-річному віці, він провів у ній ні багато ні мало шість сезонів. За цей час сербському легіонеру вдалося не лише допомогти "Зорі" виграти бронзу у чемпіонаті України, а й принести чимало користі у її виступах на євроарені.

Наприкінці своєї кар'єри у луганському клубі Желько Любенович паралельно проходив навчання у Центрі ліцензування УАФ, мріючи залишитись працювати тренером у нашій країні. Якийсь час він виконував роль скаута "Зорі" у балканських країнах, а потім працевлаштувався в рідній Сербії.

ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ НА ЛІТО

– Рівно рік тому я був призначений на посаду головного тренера команди другої ліги "1 Травня" з міста Рума, – згадує Любенович. – Переді мною стояло завдання у сезоні-2021/22 зайняти місце не нижче четвертого. Проте пропрацював у ньому не так довго, як того хотілося б. Спочатку все складалося чудово: з керівництвом клубу у мене були довірчі відносини, я з цікавістю поринув у роботу. Вдалося зробити багато – як щодо комплектації, так і функціональної підготовки команди. Але потім керівництво раптом вирішило, що "1 Травня" буде доцільніше залишитись на його звичному рівні. На тому й розлучилися. А цього року до 1 червня працював у клубі першої ліги "Желєзнічар" (Панчеве). Перед ним стояла мета підвищитись у класі, однак у плей-офф програли представнику елітного дивізіону і не змогли виконати це завдання. З "Желєзнічаром" у мене та моїх колег були тримісячні контракти, за якими ми відпрацювали з березня до травня включно.

- Чим займаєтесь зараз?

- Поки що перебуваю в рідному Белграді. Займаюсь пошуком роботи. А тим часом готуюся до заключної сесії у Центрі ліцензування УАФ, виконуючи домашні завдання. У серпні на мене чекає поїздка до Києва, де маю намір отримати диплом категорії "Pro".

- Чи часто до вас звертаються старі знайомі з українського футболу з-поміж тренерів-селекціонерів та агентів, які звернули увагу на балканський трансферний ринок?

- Звертаються, але дедалі менше. Швидше за все, це пов'язано з війною в Україні. Іноземні футболісти не можуть грати в цій країні, та й самі українці не мають права виїжджати за її межі.

НА ЗВ'ЯЗКУ З ЮРІЄМ ВЕРНИДУБОМ

- Із колишнім головним тренером "Зорі" Юрієм Вернидубом зв'язок підтримуєте?

- (Натхненно). Так! Я дуже зрадів, коли дізнався, що він знайшов нову роботу. Зрозуміло, привітав Юрія Миколайовича із нещодавнім призначенням на посаду головного тренера "Кривбасу". З ним ми після "Зорі", як і раніше, контактуємо. Коли минулого літа Вернидуб приїжджав зі своїм "Шерифом" до Сербії та Хорватії, де зустрічався з "Црвеною Звєздою" та загребським "Динамо", то ми бачилися. Поспілкувалися, прогулялись із його тренерським штабом.

- Судячи з позитивних результатів, ви мимоволі виявилися фартовим для "Шерифа"...

- Виходить, що так (сміється). Мені приємно, що в минулому розіграші Ліги чемпіонів команда Юрія Вернидуба спочатку здолала всі кваліфікаційні раунди, потім увійшла до групового раунду, де створила суперсенсацію, обігравши мадридський "Реал" на його полі.

- Як відреагували, коли дізналися, що Вернидуб-старший залишив "Шериф" і подався захищати Батьківщину?

- Анітрохи не здивувався. Добре знаючи його, я цього чекав. У мене відразу згадався період його роботи у "Зорі". Цю команду називали "мужики" саме завдяки Юрію Миколайовичу. Тому коли почалася війна, він без роздумів пішов воювати. І довів, що він справжній мужик.

- Якби Юрій Вернидуб покликав вас до свого тренерського штабу – чи погодилися б?

- Працювати з Юрієм Миколайовичем? Завжди і всюди! Наскільки мені відомо, минулого року він мав дуже хорошу пропозицію в Європі. Ми тоді з ним були на зв'язку і Юрій Миколайович сказав: якщо вийде так, що він очолить цю команду, то я буду в його тренерському штабі. Але до цього не дійшло – Вернидуб залишився в "Шерифі".

ЧУДОВОЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ І КВАРТИРНІ КЛОПОТИ

- Наскільки відомо, ви могли опинитися у ролі головного тренера одного з українських клубів…

– Так і було. Я був одним із кандидатів на посаду головного тренера кременчуцького "Кременя". Їх тоді вибирали досить скрупульозно, і моє прізвище було у трійці найімовірніших. Але зрештою цю команду очолив мій друг Олексій Годін.

– З Україною вас пов'язує понад 12 років роботи. Які спогади залишилися від цього періоду?

– Ой, дуже багато позитивних емоцій! За цей тимчасовий відрізок була величезна кількість яскравих епізодів, що запам'ятовуються - і не тільки у футболі, а взагалі в житті. Навіть виділити якийсь дуже складно. Якщо чесно, то зараз мені цього не вистачає. В Україні життя було гарне та комфортне. Мені дуже подобається ця країна, її люди. У період моїх виступів у "Кривбасі", "Таврії", "Олександрії" та "Зорі" рівень українського футболу був досить високим.

- Де вам було найкомфортніше?

- Скрізь. У кожному з міст, де були мої клуби – і в Кривому Розі, і в Сімферополі, і в Олександрії, і в Луганську, і в Запоріжжі. Скажу більше: у Сімферополі під час виступів у "Таврії" придбав собі квартиру у гарному районі міста, однак сумнозвісні події весни 2014 року невдовзі внесли корективи у мої плани. Думав, що у моїй українській кар’єрі нічого подібного на кшталт анексії Криму більше не трапиться, тож коли став грати у "Зорі", наважився купити квартиру у центрі Луганська. Однак знову мої життєві справи були зібгані – цього разу через війну на Донбасі. Добре, що обидва житла не так давно вдалося нарешті продати.

ФУТБОЛКА ВІД ЗІРКИ "МАНЧЕСТЕР ЮНАЙТЕД"

- Які матчі з українського періоду особливо врізалися в пам'ять?

- О-о-о, таких чимало! Якщо говорити про чемпіонат України, то виокремлю поєдинок сезону-2014/15 у Запоріжжі, де "Зоря" приймала київське "Динамо". Він проходив у запеклій боротьбі і завершився внічию, 2:2. У цій грі я вийшов на заміну і на третій компенсованій до другого тайму хвилині зрівняв рахунок. Серед усіх матчів національного чемпіонату я ставлю його на перше місце. А щодо єврокубкових зустрічей, то з них виділив б три. Усі вони були зіграні у Лізі Європи. Перша належить до сезону-2015/16, коли "Зоря" грала у Варшаві проти "Легії" (у тому матчі луганчани поступилися 2:3, пропустивши м'яч із пенальті перед фінальним свистком – прим. В.К.). Той матч запам'ятався галасом польських уболівальників. Він був такий сильний, що в мене аж вуха заболіли! У мене на Батьківщині шанувальники бєлградської "Црвени Звєзди" такі самі, і мені це дуже закарбувалося в пам'яті. Другий та третій із єврокубкових матчів теж запам’яталися своєю атмосферою на стадіонах. Це були виїзні ігри – з голландським "Фейєноордом" у сезоні-2014/15 та англійським "Манчестер Юнайтед" у сезоні-2016/17. На "Олд Траффорд" запам'яталися не так уболівальники, як сам стадіон і футболісти, проти яких ми грали. Це були зірки першої величини – Ібрагімович, Руні, Погба…

- З кимось із гравців "Манчестер Юнайтед" футболками помінялися?

- З Руні. Щоправда, обмін відбувався не на полі, бо з футболістами англійської команди після фінального свистка було дуже складно це зробити – вони одразу поквапилися до підтрибунного тунелю. Вже потім футболку Руні мені принесли до роздягальні. Замість моєї. Під час перебування в Манчестері мені також подарували футболку Погба, яку я одразу презентував одній хорошій людині.

У ЧОМУ СХОЖІСТЬ УКРАЇНЦІВ І СЕРБІВ?

- Які міста України вважаєте найкрасивішими?

- На першому місці – Одеса. Подобаються також Київ та Дніпро. І, звичайно ж, Сімферополь – це ж бо теж Україна!

- Сім'я по Україні нудьгує?

- Буває. Без України дружина та діти вже звикли, бо до Сербії повернулися давно, три роки тому. Тим не менш, про цю чудову країну, де минули незабутні роки мого життя, часто згадуємо.

- Якою була ваша реакція, коли стало відомо про напад Росії на Україну?

- Ой ... (Зітхає). Я мав шок. Навіть не вірив, що до цього дійде – і тут таке... Чесно кажучи, мені так боляче, що не залишає почуття, ніби все це відбувається в моїй країні.

- За новинами про Україну стежите?

– Регулярно. Слідкував за ними ще задовго до війни. Про вторгнення в Україну дізнався рано вранці 24 лютого у випуску новин, які так само постійно відстежую. Після цього я зрозумів, що український та сербський народи схожі. Це горді та волелюбні народи. Яким би підступним не був ворог, йому дається серйозна відсіч.

З НАДІЄЮ НА КРАЩЕ

- Який подальший сценарій нинішньої війни вам бачиться?

- Спочатку я думав, що це швидко закінчиться і все нормалізується. Але зараз оптимістом щодо завершення війни себе не називав би. Поки що не видно кінця цього жаху. Але знаючи, який опір чинить український народ ворогу, надія на краще не пропадає. Мені, як і мільйонам людей у ​​світі, дуже хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася і в Україні настав мир.

- Наскільки доцільним, на вашу думку, є рішення керівного органу нашого футболу розпочати наприкінці серпня новий чемпіонат України?

- Коли я тільки-но почув про цю ідею, насамперед подумалося: це нереально. Але згодом став більше схилятися до того, щоб чемпіонат проводився і життя поступово поверталося у своє звичне русло. Впевненості в тому, що все вийде так, як того хотілося б, у такий непростий час ні в кого не може бути. Але все-таки сподіватимемося, що задумане вдасться здійснити.

- З огляду на те, що в серпні вас чекає черговий візит до України, чи немає побоювань, пов'язаних з війною?

- Маєте на увазі страх? Якщо чесно, є. Адже я пережив дві війни і не з чуток знаю, що це таке. Але як би там не було, а до Києва все одно приїду.

Фото із особистого архіва