Зародження генія. Як Шевченко починав у Динамо

Андрій Шевченко справедливо вважається іконою українського та світового футболу. Безліч регалій, серед яких є “Золотий мʼяч”, низка культових голів, що захоплювали дух мільйонів, участь на ЧС-2006 та Євро-2012 — таким можна та потрібно пишатися. Все це — підсумок кропіткої роботи, жага до якої була прищеплена та розвинена саме в київському “Динамо”.

В інтервʼю Андрій Миколайович часто посилається на Валерія Васильовича Лобановського — метр зіграв визначальну роль у становленні форварда та підняв його на рівень, гідний зацікавленості з боку грандів. Однак підкреслимо, що Шева існував й до повернення Полковника у 1996-му — перші кроки взагалі сталися під наглядом іншого тренера. Пригадуємо сезон 1994/95.

***

Із Шевченка будуть люди — це розуміли всі. Хлопчина подобався у резерві — впродовж 55 поєдинків відзначився 21 влучним пострілом. Окремий момент — виступ “Динамо-2” в національному кубку, де також були зафіксовані чудові показники. У вересні 1994-го молодіжка на різних стадіях перетнулася із “Нивою” Миронівка (2:1), кропивницькою “Зіркою” (1:0) та “Дніпром” (3:1) — Андрій почергово забив, а Микола Медін пропустив двічі.

Ще раз — такі досвідчені виконавці, як Віктор Скрипник, Дмитро Яковенко та Олег Таран, очолювані Миколою Павловим, не впоралися із вчорашнім школярем. “Якось на Кубок України ми грали проти “Дніпра” (не з дублем, а клубом, що боровся за титул у Вищій лізі) й перемогли 3:1. Я зробив дубль”, — пригадав наш герой на сторінках автобіографії.

• Більше аналітики зі світу футболу читайте в режимі Live у Telegram UA-Football

Попри те, що у листопадовому матчі нападник знову не залишив поле без голу, “синьо-біло-блакитні” перевернули загальну ситуацію — відповіли рахунком 4:1 (за справу взявся Сергій Коновалов). Водночас, якщо сюди приплюсувати ще одну результативну дію, зроблену проти запорізького “Торпедо” вже з першою командою, то Шева у такий ранній вік одразу став найкращим бомбардиром змагання. Вражаюче.

Прудкі ноги, світла голова, відмінне бачення поля — прикметні риси, щоб на них реагувати з повною серйозністю. У нас вдосталь людей, які не люблять стиль Йожефа Сабо, проте віддають належне його селекційному нюху — зрештою, фахівець підтягнув до основи не тільки Шевченка, а й дещо раніше Олександра Шовковського з Владиславом Ващуком.

“Погляд тренера першої команди почав зупинятися на мені — в 1993-му в Київ приїхав Йожеф Сабо. Саме завдяки йому, невдовзі після того, як йому довірили тренерський місток, я вперше пізнав смак гри за дорослу команду: на зборах за кордоном, у Норвегії.

Я поставився до цього, як до налагодження звʼязків із вищими ешелонами. Я миттю зауважив, що гравці геть інші від тих, проти яких я звик грати: швидші, більш підготовлені, були наділені однією висококласною рисою — вони вміли приймати рішення за частку секунди.

Я хапався за кожну нагоду, говорив мало, але багато спостерігав. Фізично втомлювався, але втому витримував добре, мені подобалося всотувати зовсім відмінну культуру в роботі. Вона не тяжіла наді мною — вона мене заряджала. А коли цей відступ добіг кінця, я знову повернувся у склад другої команди, продовживши забивати за неї голи”, — розповів Андрій про вимоги та поступову адаптацію.

***

Столичний колектив стояв на порозі змін та потребував нових імен. Григорій Суркіс скористався фінансовими негараздами, виниклими у “Дніпрі” — як наслідок, зʼявився Дмитро Михайленко, потім послідували Сергій Беженар, Юрій Максимов, Євген Похлєбаєв та вищезгаданий Коновалов.

Сабо прагнув струсонути ростер, особливо атакувальну ланку. Михаїл Джишкаріані не виправдав очікування (5 голів), Скаченко — теж (4), Коновалов тільки “розкачувався” (6). Старався Ребров (10), на вістрі ж головував Віктор Леоненко (20), але до нього завжди виникали питання (у 1997-му їх остаточно зняв Лобановський).

Зрозуміло, що таких ресурсів вистачило б на Вищу лігу (на фініші “біло-сині” випередили одеський “Чорноморець” на 10 пунктів), однак у Києві сподівалися на щось більше. Якщо ще зазирнути вперед, то нічого путнього не вийшло — в ЛЧ “Динамо” опинилося у квартеті з московським “Спартаком”, мюнхенською “Баварією” та “Парі Сен-Жермен”, не витримало тиску й задовольнилося прикрою четвертою сходинкою.

Втім, для Шевченка цей період був проривним — Йожеф Йожефович дав вихованцю цінну практику, й той швидко переконав, що справді має шалений потенціал. Дзвіночком послужив виклик на поєдинок з французами — 2 листопада юнак спостерігав за діями Джорджа Веа, Алена Роша та решти зірок, й, незважаючи на поразку 0:1, відчув захоплення.

“Різкий поворот подій трапився наприкінці 1994-го, коли я почав отримувати досвід з першою командою й такого досвіду побільшало. У моєму календарі щастя один за одним вишикувалося безліч важливих днів.

Другого листопада Сабо викликав мене на виїзну гру проти “Парі Сен-Жермен”: для мене то було щось неймовірно нове, і саме так я переживав цю подію: мене сповнювали безмір емоцій, які зазвичай приносить зі собою безмежно жадана й водночас така незвідана мить.

Я дивився матч із трибун, але я почувався так, ніби грав на полі: то було божевілля, я офіційно перебував у складі команди, яка грає в одному з найбільш важливих європейських турнірів. Враз охопило лігочемпіонівське хвилювання, яке так ніколи й не минуло. Безмаль два місяці тому мені виповнилося вісімнадцять”.

А далі посипався один дебют за іншим: 35 хвилин у боротьбі з “Шахтарем” (3:1), мʼяч проти добре вивченого “Дніпра” (4:2, причому всі шість результативних ударів залетіли ще до перерви), “Спартак” (0:1) і “Баварія” (1:4), де Свен Шоєр упіймав облизня у кінці першого тайму. Від такого можна запросто очманіти, розгубитися, злякатися чи упіймати зірку, проте ні — Шевченко чудово усвідомлював те, що його чекає.

“Пʼятого листопада відбувся мій дебют за “Динамо” в Кубку України на стадії 1/16 проти “Газовика” Комарне. Восьмого листопада я вийшов вперше у чемпіонаті, в Донецьку”, проти “Шахтаря”. Розпочавши гру на лаві запасних, вийшов за вказівкою тренера на 54 хвилині, замінивши Міхеїла Джишкаріані. Я не дуже хвилювався, адже в моїй голові снувала думка, що рано чи пізно я вийду в чемпіонаті. Знав, що так буде.

А 23 листопада в Москві проти “Спартака” я зіграв свої перші хвилини в Лізі чемпіонів. Першого грудня забив перший гол в чемпіонаті проти “Дніпра”. А сьомого грудня забив свій перший мʼяч вже в Лізі чемпіонів проти мюнхенської “Баварії”, яку тренував Джованні Трапаттоні”.

Ще одна приємність — збірна України. “Синьо-жовті” провалили кваліфікацію Євро-1996 (четвертий рядок у суперництві з Естонією, Словенією, Литвою, Італією та Хорватією), але для Андрія залучення на матчі з “картами” та “скуадрою адзуррою” запамʼяталося на все подальше життя. Ще б пак — його опікував сам Паоло Мальдіні, давній кумир та майбутній товариш.

"25-го березня 1995-го року, під час відбіркового турніру до чемпіонату Європи, я дебютував у головній національній збірній у Загребі проти Хорватії. А вже через чотири дні доля послала мені ще один знак. Я грав проти Паоло Мальдіні; віч-на-віч, нога в ногу. Моя друга поява в складі збірної припала на київську зустріч проти Італії під орудою Аріґґо Саккі”.

***

У грудні 1994-го Сабо пішов. Сьогодні спеціаліст багато згадує про минуле та додає — він вплинув на те, щоб уберегти Шевченка від усіляких спокус, здатних зіпсувати карʼєру. Це так, але ще тоді футболіст зловив себе на думці, що Йожеф Йожефович “гримав просто в обличчя” та “захоплювався моментом, що було чутно”. Прикметно, що тренер поплатився за власну імпульсивність ще й в середині нульових.

Володимира Онищенка та Миколи Павлова, який для Шеви “втілював образ чистої людини, наділеної здоровими принципами”, надали гнучкість та дозволили видихнути (принаймні, до липня 1995-го — Суркіс вкотре призначив Сабо). “Динамо” рано попрощалося з ЛЧ, у чвертьфіналі кубка України поступилося сімферопольській “Таврії” та прогнозовано, навіть буденно виграло елітний дивізіон.

Якщо підсумувати, то в розіграші 1994/95 Андрій взяв участь у 23 матчах та записав до активу 3 мʼячі. Мало? Навіть сучасники тих подій з неприхованим оптимізмом оцінювали перспективи вихованця “біло-синіх”, й їхні прогнози вже невдовзі справдилися — наприклад, кампанію 1995/96 Шевченко закінчив із 19 голами. Фундамент величі був закладений, далі — удар за ударом, турнір за турніром, трофей за трофеєм. Планка, до якої наразі дотягнутися абсолютно неможливо.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine