Привид Борячука, неоднозначність Коноплянки, парадокс захисту. Чому Україна зазнала дошкульної поразки в Словаччині

Провали трапляються у всіх, але прикро, що команду Андрія Шевченка цей провал спіткав у ситуації, в якій не було для цього передумов. У збірної України нової формації вже були погані тайми і матчі (відзначаємо, зокрема, перший тайм поєдинку проти Італії), але повсякчас вдавалося вирівняти баланс і зберегти контури тієї моделі, яку продукує тренерський штаб. Це дозволяло говорити про стиль, про малюнок гри команди і певною мірою відсувало на задній план результат.

Результат можна було б упустити і в контексті матчу зі Словаччиною, але стиль гри, продиктований українцями, змушує говорити по-іншому. Рахунок – це закономірний наслідок жахливих тактичних помилок тренерського штабу Андрія Шевченка.

Можливо, варто зробити поправку на те, що тренерський штаб, враховуючи відсутність турнірних завдань, спробував використати нову тактичну формацію, яка за ідеєю могла б розширити потенціал можливості ведення командою гри. Але виникає запитання: отримавши знатного прочухана, чи наважиться Шевченко ще раз зіграти у подібній формації? Якщо так, тоді треба терпіти, якщо ні – то матч зі словаками пішов коту під хвіст.

Статистичні портали малюють схему України як 1-4-3-1-2, проте на практиці було інакше. Зінченко грав не в центрі, а був використаний в іпостасі лівого латераля. Караваєв виконував подібні функції на правому боці. Цікаво, що Олександр (той, що з "МанСіті") найвищу інтенсивність показав на чужій половині поля. Зінченко вкрай мало торкався м'яча у своїх володіннях, що дозволяло словакам широко розігрувати свої атаки, розтягуючи редути суперника.

Інтенсивність дій Караваєва (праворуч) і Зінченка (ліворуч)

Але це був не індивідуальний провал Зінченка, а задумка тренерського штабу. Бо на протилежному боці поля ми бачимо приблизно такий же спектр дій від Караваєва – інтенсивність біля центральної лінії і вище. Зону захисту повинні були закривати троє номінально центральних оборонців – Матвієнко, Бурда і Кривцов / Пластун. І не можна сказати, що вони діяли безвідповідально: Матвієнко став найкращим гравцем збірної України за показником володіння м'ячем, Бурда дуже непогано грав у пас, повсякчас започатковуючи намагання українців швидко через передачі вийти зі своєї половини поля. Також Микита вигравав повітря і вдало діяв на перехопленні.

Що найцікавіше, в контексті пропущених голів до центральних оборонців виникає не надто багато запитань. За суттю, лише третій гол словаків став наслідком неузгоджених і нещільних дій Бурди та компанії, хоча разом з іншими широкій атаці суперника намагалися протидіяти і центральні півзахисники, і літералі. Перший гол словаків – це розіграш штрафного, другий – індивідуальна помилка Бойка, а четвертий – недопрацювання гравців центральної зони (найперше – Степаненка), які дозволили Маку пробити з-за меж штрафної зони. Цікаво, що Словаччина забила чотири голи з чотирьох ударів у ствір – дива ефективності. Для порівняння: Україна шість разів влучила у рамку, але забила лише один м'яч.

Удари в ствір від України (синій колір) і Словаччини (помаранчевий колір). Словаки забили чотири голи з чотирьох влучань у ствір; три – з-за меж штрафної зони

Степаненко часто опинявся відрізаним від лінії, котра відповідала за креатив. Власне, у функції Тараса і не входило зв'язувати гру команди, але така ситуація дозволяла словакам користуватися простором в центрі поля. Хоча за більшістю ТТД Тарас був найкращим (чи одним з найкращих) в складі збірної України, відсутність командного балансу звела нанівець старання півзахисника.

Теплова карта дій Євгена Коноплянки. Лише Андрій Борячук рідше зустрічався з м'ячем, аніж Коноплянка (без врахування травмованого Кривцова і гравців, що вийшли на заміну в другому таймі)

Неоднозначний матч провів Коноплянка, який повинен був грати в центрі (за задумом тренерського штабу), але тяготив до лівого краю. Проблема в тому, що Женя до кінця себе не розкрив, хоча потенціал для цього був – і забитий м'яч не повинен знімати відповідальності з лідера нашої збірної. 39 дотиків до м'яча, лише 27 передач, відсутність дриблінгу, обмаль єдиноборств – не те, на що здатен Женя. Власне, карта інтенсивності Коноплянки говорить сама за себе, хоча індекс іншого статистичного ресурсу називає Євгена одним з найліпших гравців у складі обох команд. Гол як корисна дія – дуже сильний козир, але в іншому до Коноплянки дуже багато запитань. З іншого боку, й діяти він повинен був не так, як зазвичай: тобто, шукати м'яч в глибині, не просто тероризувати фланг, а вигадувати, діяти більш різносторонньо.

Скріншот, взятий зі звіту про матч авторства Олександра Риженка. Добре видно розташування гравців, насиченість центральної зони. Коноплянка впродовж всього поєдинку часто змушений був опускатися вглибину центральної зони в пошуках м'яча

Малиновський, на відміну від Коноплянки, нікуди не тікав з центру. Показовий факт: в активі Руслана – 73 коротких передачі, в активі Коноплянки – 29. При цьому, Малиновський встигав також виконувати довгі передачі, на які так скаржився Шевченко. До речі, це теж цікавий момент: невже довгі передачі – це був не задум, а імпровізація від гравців? На імпровізацію не схоже в силу широкої популярності цього елементу: Бойко, Малиновський, Степаненко охоче застосовували цей елемент в першому таймі, а лідером за кількістю довгих пасів (як, власне, і коротких) став Матвієнко – 12. До речі, намагалися використовувати довгі паси й Бурда з Пластуном, але ефективність цього елементу в їхньому виконанні була низькою.

Андрій Борячук був привидом у цьому матчі. Лише дванадцять дотиків до м'яча, дев'ять виконаних передач, один удар, без дриблінгу, без виграної боротьби – молодий футболіст явно розгубився. Циганков також не відзначився ефективністю в атаці, але бодай трохи допомагав Караваєву на фланзі, створюючи більшість в зоні лівого захисника Словаччини.

Інтенсивність Борячука в матчі проти збірної Словаччини - 12 дотиків до м'яча

Що можемо винести з цього матчу? Експеримент провалився. І не факт, що при наявності всіх основних гравців (Марлос, Ярмоленко, Ракицький, Яремчук) в цій схемі ми зіграли б інакше. Шевченка можна зрозуміти і навіть варто похвалити за правильний хід думок: план Б (з точки зору тактики) мусить бути. Але цей план мусить бути відпрацьованим, а не авантюрним.