Аванси долі. Як удача зіграла замість Безуса, Коноплянки, Бутка і інших, хто провалив матч у Люксембурзі

Важко пояснити таку гру збірної України. В жодному з попередніх матчів за каденції Андрія Шевченка такого ходіння муками не спостерігалося. Були провали на кшталт розгромної поразки від Словаччини, конфуз з Мальтою, неяскраві ігри з Марокко та Саудівською Аравією. Але ходіння муками – чи не вперше з цим тренером.

Ходіння муками – це марні намагання реалізувати свій план на гру. А планом було активне використання флангів і якнайбільше контролю м'яча з метою втомити суперника роботою у відборі. Але задум провалився через прогалини стартового складу. Безус розчинився, точно вранішня роса під впливом сонечка. Коноплянку переповнювало бажання забити чи здійснити щось помітне, що іноді затьмарювало здоровий глузд (до цього ще повернемося). Бутко підключався до атак занадто прямолінійно. А Люксембург, всупереч очікуванням, дуже добре наситив зони і застосовував пресинг, не дозволяючи Україні подовгу розігрувати м'яч.

Зінченко провів нормальний матч. Одна лише його передача на Віктора Циганкова гідна звання родзинки поєдинку. При цьому, Олександр діяв на фоні витрати значної кількості енергії в поєдинку з Португалією, в якому доводилося не лише творити в центрі поля, але й зміщуватися на фланги з метою допомогти захисникам. Люксембург, до слова, також вимагав від центральних півзахисників України такої роботи, але готовими до неї не виявилися ні Малиновський, ні тим більше Безус.

Руслан вчора, як і кількома днями раніше у Лісабоні, - зіграв не на максимумі своїх можливостей. Однак у нього були б шанси принести збірній України величезну користь, якби хоча б одним штрафним ударом поступився Євген Коноплянка. Вінгер "Шальке" кілька разів пробивав з вбивчих позицій і хибив, хоча Малиновський нерідко реалізовує такі шанси в клубі. Ось де здоровий глузд затьмарювався бажанням заявити про себе. Благо, що хоч подача від Малиновського виявилася на автогол.

До речі, ситуація з Коноплянкою може бути показовою в контексті загального стану речей. Євген намагався проявити себе на зло обставинам, а Україна продовжує демонструвати футбол всупереч своїм історичним традиціям. Матч без жодного яскраво вираженого руйнівника-опорника, заміна півзахисника на форварда (Яремчук вийшов на допомогу Мораесу) – найбільше здивувався Фоменко. Україна ніколи не проявляла бажання стабільно діяти з позиції сили та ще й завдяки не силовому, а технічному футболу. Шевченко – тренер з нетиповим для України мисленням. Але йому й кадровий підбір дозволяє гнути таку лінію. Цього не було у попередників.

Мораєс зіграв слабко, отримавши за весь матч з натяжкою дві можливості на гол. Не був достатньо забезпечений передачами? Не без цього, але в "Шахтарі" Жуніору іноді вдається самотужки створити для себе момент (згадаймо поєдинок Ліги чемпіонів проти "Ліона" в гостях). Але тут якраз боком вилізли настанови Андрія Шевченка. Контроль м'яча на чужій половині поля і загострення з зони плеймейкера не передбачали опускання центрального нападника в глибину. Жуніор чекав м'ячів, бо повинен був чекати. Інша річ – що далі поперечних розіграшів перед штрафним майданчиком справа не доходила.

Після бою легко махати кулаками, але доводиться все ж кинути камінець в город тренерського штабу. Чому Безус, а не Шапаренко чи навіть Буяльский? Тут стало б у нагоді навіть вміння Віталія лавиноподібно вриватися до штрафної зони суперника з глибини. Шапаренко ж – це швидкість прийняття рішення, точна гра в пас і інтенсивність перед та у штрафному майданчику суперника. Однак Шевченко, очевидно, бачив якісь козирі і у персоні Безуса – це можна зрозуміти. І передбачити провал Романа тренерський штаб не міг. Але міг зробити заміну значно швидше, аніж 64-а хвилина матчу. Можливо, тоді вдалося б уникнути шоку останніх хвилин.

Чи не вистачало Марлоса? Як тільки Зінченко зіграв нестандартно – одразу захисна стіна Люксембурга тріснула. А Марлос – мастак зіграти нестандартно. Інша річ, що від гравця "Шахтаря" немає достатнього старання у грі на оборону, в цьому компоненті більш старається Циганков. Однак у вчорашньому матчі старання Віктора розпилювалися всюди і ніде конкретно. Добре, що забив, добре, що заробив той штрафний на останніх хвилинах, але стабільності від футболіста, навколо імені якого крутиться стільки похвали і авансів, хотілося б більше.

Не виходить погодитися з думкою, трансльованою одним з експертів у післяматчевій студії. Мовляв, збірній Шевченка важко грати проти нижчих за класом суперників. Шевченко намагається використовувати уже випробувані раніше прийоми і триматися на звичній для себе хвилі. Проблемою стала відсутність плану Б в матчі, в якому суперник виявився повністю готовим до нав'язаних йому правил гри (хоч Шевченко й сказав на прес-конференції, що Люксембург нічим не здивував, але добра фізична форма люксембуржців змусила почухати потилицю). А ще – помилки з вибором стартового складу. Бо якщо у Лісабоні не випадав ніхто і ми бачили, як можуть реалізуватися задуми тренерського штабу, то провал трьох-чотирьох гравців у Люксембурзі не міг минути безслідно.

Виграли – і добре. Попри те, що на ці три очки Україна не заслужила, ми зробили великий крок в напрямку до кінцевої мети. Головне – зробити висновки з помилок і бути готовими до того, що в інших матчах фортуна спитає з нас за видані Шевченку аванси. Можливо, треба це передбачити і зіграти на випередження…

Фото - ФФУ, UEFA