Дубль Мунтяна та бразильці на трибуні. До річниці дебютного українського матчу відбору на мундіаль

На цьому тижні збірна України провела свій останній домашній поєдинок кваліфікації на ЧС-2022. Ця подія майже збіглася у часі з річницею найпершого відбіркового матчу чемпіонату світу, що відбувся в Україні. Історична подія трапилося 52 роки тому, 15-го жовтня 1969-го, коли поєдинок відбору на ЧС-1970 між збірними СРСР і Туреччини було вирішено провести на Центральному стадіоні (нині – НСК "Олімпійський") в Києві...

Фото з архіву

Численна турецька делегація, до складу якої увійшли в тому числі і 12 журналістів, прибула до столиці України за дві доби до гри, розмістившись у готелі "Дніпро" на Хрещатику. "Яничари" у ті часи були зовсім не статусним суперником, майже що футбольним карликом, і на момент зустрічі з радянською збірної позбулися навіть теоретичних шансів на поїздку в Мексику. Але до матчу в Києві жителі півдня готувалися так, немов від нього залежала їхня подальша доля. Наставник турків Абдулла Гегіч вже ввечері в день прильоту провів тренування на стадіоні "Динамо", і потім щодня, аж до гри, навантажував своїх підопічних.

Збірна СРСР, яку в той час очолював тріумфатор Олімпіади-1956 і Євро-1960 Гавриїл Качалін, готувалася до поєдинку в Конча-Заспі, на динамівській базі, люб'язно наданій господарями. На передматчевій прес-конференції наставник радянської команди пообіцяв: "Будемо атакувати, іншого виходу немає". Втім, про те ж говорив і Гегіч: "Будемо грати в атакуючий футбол. Втрачати нам нічого, так чому б не зіграти у відкриту?". І для більшої переконливості навіть схему продемонстрував: 4-3-3. Підтвердженням цих намірів служив і склад турецької команди, яка прибула до Києва. З 16 футболістів в її рядах значилося тільки чотири захисники, всі інші – нападники і півзахисники.

Але гри на зустрічних курсах не вийшло. Радянська збірна, у складі якої на поле вийшли відразу четверо київських динамівців – Євген Рудаков, Віктор Серебряніков, Володимир Мунтян та Анатолій Бишовець – перевершувала, і помітно, гостьову команду у всіх лініях, а тому статус фаворита зустрічі почала підтверджувати зі стартовим свистком шведського арбітра Бертіля Льойова. Під напором господарів атакуюча схема Гегіча дуже швидко зіпсувалась, і зображені на ній дві "трійки" майже зімкнулися з "четвіркою": турки всією командою відійшли на свою половину поля, створивши в'язку і насичену оборону.

Спочатку вони намагалися грати чисто в відборі і перехопленнях, але потім все більше стали збиватися на рятівний дрібний фол. А з середини першого тайму, заохочувані незрозумілою лояльністю арбітра, гості почали грубити вже відкрито і безсоромно у виборі засобів. Так на 22-й хвилині турецькі захисники збили в своєму штрафному майданчику Бишовця, а Льойов не тільки не призначив пенальті, а й взагалі залишив грубий фол безкарним. Така інертність судді ще більше підстьобнула оборонців, вся тактика яких звелася лише до руйнування. У цій ситуації збірна СРСР прийняла єдине вірне рішення, почавши інтенсивний обстріл воріт суперника з середніх та дальніх дистанцій. І врешті-решт, саме далекобійні удари хавбеків принесли господарям поля три голи. На радість місцевої публіки (а на трибунах Центрального стадіону в той день зібралося більш ніж 71 тисяча глядачів), безпосередню участь в них взяли київські динамівці.

Незадовго до перерви Володимир Мунтян гарматним ударом з-за меж штрафного майданчика відкрив рахунок в матчі і водночас – свій особистий гольовий реєстр у футболці національної збірної. Другу "пробоїну" оборона південців отримала після закінчення години гри, коли м'яч після фірмової "дуги" Віктора Серебрянікова зі штрафного відбила стійка воріт, а першим на добивання встиг тбіліський динамівець Гіві Нодія, переправив круглого у сітку. Третій гол, забитий за 13 хвилин до фінального свистка, знову став справою ніг Мунтяна. І знову трапився після стандарту. Виконуючи штрафний удар, киянин "прошив" наскрізь оборонні порядки суперника, встановивши остаточний рахунок у матчі. Причому, Мунтян, як він сам пізніше зізнавався, не ставив за мету забити безпосередньо зі стандарту, він лише робив передачу – вельми гостру і не шаблонну. Але м'яч, пройшовши крізь гущу турецьких захисників, минув Гершковича і Бишовця і, так нікого і не зачепивши, влетів в дальній кут. Підсумкова перемога 3:0 стала ключовою для збірної СРСР в боротьбі за путівку на чемпіонат світу-1970.

Цікаво, що за матчем в Києві спостерігав тренер збірної Бразилії Жоао Салданья. У той час гість з Ріо разом з групою своїх помічників якраз здійснював робочу поїздку по Європі: дивився відбіркові ігри в різних країнах, знайомлячись з можливими фіналістами, і, отже, потенційними суперниками бразильців на мундіалі в Мексиці. До української столиці він прилетів з Бухареста, де відвідав поєдинок між збірними Румунії та Португалії, а до того побував в Празі на грі Чехословаччина – Угорщина. По матчу в Києві Салданья висловився коротко: "Гра велася в одному напрямку, як у нас в Ріо у зустрічі з Венесуелою (незадовго до того бразильці у відбірковій грі ЧС розгромили своїх північних сусідів з рахунком 6:0. – Авт.). Але думаю, що поїздка до Київа все одно була не даремною". До речі, як зізнався тоді південноамериканський гість, його приємно здивували темперамент місцевих уболівальників і відмінний київський стадіон.

Відбірковий матч чемпіонату світу-1970
15 жовтня 1969. Київ. Центральний стадіон. 71115 глядачів
Суддя: Бертіль Льойов (Швеція)

СРСР – ТУРЕЧЧИНА 3:0 (1:0)
Голи: Мунтян (43, 78), Нодія (62)

СРСР: Євген Рудаков (Анзор Кавазашвілі, 79), Реваз Дзодзуашвілі, Альберт Шестерньов (к), Євген Ловчев, Володимир Капличний (Муртаз Хурцилава, 77), Віктор Серебряников, Володимир Мунтян, Кахи Асатіані, Михайло Гершкович, Анатолій Бишовець, Гіві Нодія.

Тренер: Гавриїл Качалін.

Туреччина: Діно Сабрі, Ішікал Мехмет, Аджунер Ергюн, Явуз Камуран, Актуна Ерджан, Шеен Йилмаз, Курт Метін, Асут Айхан, Барту Джан (к) (Шен Месут, 68), Сараліоглу Санлі (Доджангюн Туран, 79), Конджа Ендер.

Тренер: Абдулла Гегіч