Ажіотаж у місті та гімн України під акомпанемент волинки. Репортаж із Глазго

Українці, особливо ті, хто залишив рідну країну під час війни, чекали з великим нетерпінням на матч у Глазго. Наперед було куплено сертифікати на матч. Активні вболівальники зробили замовлення автобусів на 21 число. Я разом із переселенцями, які жили на лайнері, взяв участь у спільній оренді автобуса. І оскільки Глазго зовсім поруч з Единбургом, виїхати вирішили незадовго до матчу, саме за три з половиною години до початку гри, і при цьому сподівалися встигнути обміняти сертифікати на квитки, а також розраховували погуляти на околицях стадіону.

Але "сталося, не так, як гадолося". Ми потрапили в елементарну автомобільну пробку. Величезна купа легкових автомобілів та плюс кілька автобусів повільно рухалася до стадіону. Схоже, цього дня шотландці масового виїхали на матч з усіх куточків країни.

У нашому автобусі всі перебували у піднесеному настрої, бо мала бути зустріч із рідною українською збірною. Одна дівчина ходила салоном автобуса і наносила жовто-блакитні серця на щоки вболівальників. Зрозуміло, в автобусі більшість складали українські дівчата, а також діти. Коли під'їжджали до стадіону, фани заспівали "Ой у лузі Червона калина!".

Перед стадіоном було багато точок продажу атрибутики. Зрозуміло, продавці місцеві, але атрибутики української та шотландської у них було порівну. Матч розпочався із двохвилинних оплесків на честь Королеви Єлизавети. Потім був матч. Думаю, всі бачили, і хід поєдинку не описуватиму. Але наш фанатський сектор протягом практично всього матчу не замовкав. Лише наприкінці, коли рахунок вже був 0:3, трохи зажурився.

На мій погляд, у нашому фансекторі було близько 2 тисяч українських уболівальників. А ще деякі фанати збірної сиділи окремо у інших секторах. Тож цифру дві з половиною тисячі українських фанів можна сміливо називати. Я сидів у ложі преси одразу за спиною Петракова, і бачив усі його емоції та переживання. Навіть на одну секунду не було спокою нашого головного тренера, він активно підказував гравцям, намагаючись докричатися до них.

Українських журналістів було мало, але я зустрів англійського оглядача українського футболу Андрія Тодоса. Добре поспілкувалися із ним. Унікальна особистість. Живе в Лондоні, але відвідує всі ігри збірної України, де б вони не проходили. Ось і зараз зібрався після Глазго летіти до Єревану, а потім до Польщі. Першого разу Андрія я зустрів минулого року на матчах Євро-2020. Також я зрадів зустрічі з другом Олексієм, з яким познайомився цієї весни. Теж унікальна людина. Він відвідує із завидною постійністю більшість матчів українських клубів у єврокубках, а також ігри нашої збірної у різних містах Європи.

Після гри фани у нашому автобусі були розчаровані поразкою дружини Петракова. Але всі чудово розуміли, як непросто у такий час підготувати команду. Приємно здивували місцеві фани, які підходили до нашого автобуса та по-дружньому вітали нас. Стадіон дуже сподобався. Він не є суто футбольним, але поле є досить близьким до трибун. Стан газону цілком прийнятний, хоча наші гравці та шотландці ковзали іноді. Але думаю, це через те, що поле рясно полили водою перед грою та в перерві.

Вже коли автобуси з українськими фанами стояли і чекали на свою чергу, щоб вирушити зі стадіону, відбулося спільне виконання Гімну фанами з різних автобусів. Це було на майданчику поряд із стоянкою автобусів. І дуже зворушила та обставина, що музичний супровід Гімну було виконано на шотландській волинці місцевим уболівальником, одягненим у національний костюм.

Після матчу Шотландія - Україна, 21.09.2022. Автор відео - Анатолій Хамаєв #футбол #Україна pic.twitter.com/RDEHRmBrQL

— SergiyShvets (@SergiyShvets) September 23, 2022

Таким ось вийшов мій найдальший у житті футбольний виїзд на гру нашої збірної.