Акценти. Фоменко, Шевченко, Петраков - чи не зняти з них собак?

Приводом до цієї розмови стала стаття "Прихований пошук тренерів для збірної – фішка Павелко…", яка нещодавно вийшла на сайті. Я не беру участі в славному полюванні на чинного президента УАФ, яке шириться останнім часом (як, втім, і не намагаюся виступати в ролі його адвоката – політика мене не цікавить).

Водночас не можу погодитися з деякими тезами автора, які, на мою думку, повторюють поширені у нас помилкові уявлення про роботу у збірній України Михайла Фоменка, Андрія Шевченка та Олександра Петракова. Грубо кажучи, у нас прийнято вішати на тренерів усіх собак. Я пропоную зняти хоча б одну з них.

Акцент перший. Команда Фоменко мала проходити Францію після 2:0

У статті дослівно: "Переможний матч проти Франції у листопаді 2013-го у стикових іграх на ЧС входить до топ найкращих ігор "жовто-синіх" за всі часи нашої незалежності. Але вже через чотири дні після цього поєдинку стався один із найбільших провалів: розгромна поразка у матчі-відповіді".

Якщо це провал, то нормою за сумою двох матчів вважалася б перемога України над фаворитом, який залишився б за бортом Мундіалю. Адже виграли ж у нього у Києві у два м'ячі! І тепер справа була за малим: не розтринькати цю фору. Профукали – провал, а що це ще? Не все так просто, панове.

І оскільки я висловлюю свою особисту думку, то й пошлюся на себе тодішнього – ось, що писав у блозі після тих пам'ятних 0:3 у Парижі.

"Фортуна опікується хоробрими. Але не так часто. Та й не виглядали ми на "Стад де Франс" хоробрими. Ліміт нашої відваги був вичерпаний у Києві. Де ми поклали душу і тіло.

Як виявилося, не доросли ми ще до барона Мюнхгаузена, який чинив подвиги за розкладом. Двох подвигів поспіль протягом чотирьох діб для нас поки забагато. Як на мене, головне – те, що нинішня Україна здатна на подвиг у принципі.

Фахівці нам розкажуть, де і в чому ми поступилися тактично (про техніку давайте скромно промовчимо), а ось емоції залишилися вдома – заведення скінчилося. "Глибина складу"? А чого Ви хотіли – це ж Франція, а не якась Чорногорія. Але це, помножене на божевільний настрій пораненого лідера, стало вирішальним чинником для результату поєдинку.

Тільки не треба істерити з приводу невіри в команду. Сліпа віра – доля зашорених фанатиків. А ми з Вами дивилися футбол. Ті, хто мав очі, побачили. Нам залишалося молитися, як сказав мені телефоном друг ще в перерві.

З погляду співвідношення гольових моментів, у Києві справа йшла до безгольової нічиєї. Однак Україна використала весь свій "кандидатський мінімум", реалізувавши обидва моменти у матчі. Взявши до уваги останній і приголомшливий настрій на гру, нашу перемогу слід визнати закономірною. А от у Парижі реальних шансів на гол ми не мали зовсім.

Безперечна якість сильних – уміння гідно приймати поразки. Хочеться вірити, що Україна є сильною. Вона не гавкала на французького слона з підворіття. Борець у синьому трико був акуратно покладений на лопатки. Ось тільки на контрову сутичку-реванш сил не вистачило.

Зозуля у Києві послав суперника до нокдауну, разом із кутовим прапорцем. Потім прапорець розпрямився, подібно до Франції, що стала на весь зріст. І нокаут був за нею".

Мораль цієї байки: виходячи з кадрових, фізичних та професійних можливостей команд, Україна була приречена на фіаско у грі у відповідь всього через кілька днів. Вона досягла своєї стелі в Києві і, розлютивши запеклого супротивника, який кинув у бій усі резерви, у Парижі могла розраховувати лише на диво. Якщо дивитися на речі об'єктивно.

Михайло Фоменко у тому відбірному циклі зробив усе, що міг, і навіть більше. Саме сенсаційна перемога над французами і стала цим більшим. Має сенс нагадати, в якому стані він прийняв команду після втечі Блохіна і подальшого безтренерів'я, як буквально за волосся витяг її з болота. Тому говорити про "провал" тут – у протистоянні з таким суперником, як на мене, взагалі недоречно.

Акцент другий. Команду Шевченка вивели у вісімку найкращих на Євро фарт та Швеція

У статті: "Підопечні Шевченка на Євро-2020 виглядали важко. Тільки завдяки фарту та збірній Швеції змогли завоювати найвище досягнення у своїй історії: дістатися чвертьфіналу".

Не згоден зі словом "тільки" - це дуже перебільшено.

Щодо "виглядали важко" - так, але лише починаючи з третього матчу. З Нідерландами була гідна гра за негативного результату. З македонцями результат вже був передусім, і його було досягнуто за цілком нормальної гри з цілком гідним нас конкурентом. І хто чомусь вважав перемогу над ними обов'язковою програмою, той явно страждає на комплекс завищеної самооцінки українського футболу.

З Австрією, безперечно, був оглушливий провал. І, на мою думку, перш за все психологічної властивості: такий наш футбольний менталітет, що гра на перемогу в матчі, де обидві команди влаштовує нічия, для нас одкровення. Але можу, звісно, і помилятися. У будь-якому разі, важко ми почали виглядати саме починаючи звідси.

У результаті, справді нашим виходом у плей-офф ми завдячуємо шведам. Які, знов-таки, здобули необов'язкову для себе перемогу. З іншого боку, в результаті їм випав у 1/8-й фінал саме такий суперник, що проскакав туди "на милицях". Ще й ним же цим зобов'язаний. А вони йому взяли та програли! Якщо в цьому сенсі, то так, до чвертьфіналу нас теж вивела Швеція, як не крути.

До речі, у мене є знайомий, чия упередженість стосовно команди Шевченка дійшла настільки, що він звинувачує її в тому, що вона "кинула" шведів. Мовляв, за їхню допомогу у проході в плей-офф ми повинні були їм "злитися". І бачите, як непорядно вчинили! Діагноз однак, чи це теж до питання менталітету?

Що ще? Епізоди, в яких Фортуна була на нашому боці, звісно, мали місце. Але треба пам'ятати про те, що команда забила двічі і з середини другого тайму до кінця овертайму – близько години насправді – не дала супернику жодного шансу біля своїх воріт. І тому говорити, що вона пройшла до наступного раунду на чистому везінні, я б не став.

Із вилученням Даніельсона пощастило? Ну це частина гри, і те, що хтось у ній діяв непрофесійно – проблеми індіанців. А з суддівського боку там все було чітко. Із чим пощастило, то це з ВАРом – без нього червоної картки не було б. Але це вже сучасні реалії футболу, так і має бути насправді.

Без травми Бєсєдіна в цьому ж епізоді не було б гола Довбика, який вийшов замість нього? А звідки ми знаємо напевно, що його не забив би сам Бєсєдін, чи що Довбик не вийшов би замість нього на кілька хвилин пізніше?

А не забий тоді Довбик – хто знає, чим завершилася б серія пенальті і чому? Футбол зітканий із випадковостей, як зазначив одного разу Олександр Косирін.

Тому так, ми вийшли в плей-офф за допомогою Швеції, але ж її благополучно і пройшли. Фактично довівши, що не є там випадковими гостями і, як модно нині висловлюватись, закривши гештальт. Так, при цьому нас супроводжувало везіння, але пояснювати наш успіх ним одним було б надто поверхово і, я сказав би, наївно.

Особливо коли йдеться про історичне досягнення збірної України. Ця сторінка вписана в її історію не менш чітким почерком, ніж аналогічний успіх команди Блохіна на ЧС за 15 років до цього. І, їй-богу, байдуже – яка насправді тут заслуга головного тренера. Адже він не тільки був фронтменом свого штабу, а й відповідав за результат.

Акцент третій. Команда Петракова грала у класичний футбол України дев'яностих

У статті: "У результаті із завданням він не впорався, проте зібрав дуже багато критики через класичний для українських дев'яностих прагматичний стиль футболу".

Коли Олександр Петраков очолив національну збірну України, то спочатку він справді продемонстрував своє бажання повернутися до сумної пам'яті витоків українського футболу – до стилю, який приніс йому тріумф із молодіжною збірною.

Однак слід віддати належне: досить своєчасно він перебудувався і, використовуючи найкращі якості гравців, повернувся до сучасного видовищного футболу. Принаймні так воно бачилося мені. І я б сказав, що Петраков все ж таки намагався варіювати гру збірної. Інша річ, наскільки успішно це йому вдавалося.

Переглянув свої записи у блозі після офіційних матчів цієї команди. І ось що в мене вийшло – якою я побачив її еволюцію.

2 вересня 2021 року. Казахстан – Україна: "Я назвав би цю трагедію оптимістичною – стільки атакуючого потенціалу було у грі нашої збірної. І начхати, скільки пропускаємо – головне: більше забити. Саме це називається футболом. Якби не одне але. Якщо не помиляюся, цей фахівець як раз покликаний повернути нас до "танців від грубки": коли головне: менше пропустити. А такий сурогат футболу мені давно набрид".

5 вересня 2021 року. Україна – Франція: "Матч був, безумовно, видовищним, і це потішило відразу з двох причин. По-перше, наскільки пам'ятаю, у Парижі подібного результату було досягнуто за менш яскравої гри. По-друге, ми все ще не втратили свого атакуючого обличчя. - що б і кому б не здалося, але грали з відкритим забралом, скільки сил вистачало.

10 жовтня 2021 року. Фінляндія – Україна: "У нас був шанс вийти в люди, і навіть почало щось виходити, але тепер ми від цього енергійно відхрещуємося, звично молячись на ущербний прагматизм. Гра мала всі шанси стати видовищем, якби не другий тайм, коли все здулося і застопорилося.Підсвідомо боялися прогаяти ще одну перемогу, та й про синдром другого матчу забувати не слід".

13 жовтня 2021 року. Україна – Боснія: "Відлуння гри з позиції сили досі чути іноді у діях команди Петракова, але поступово затихають".

17 листопада 2021 року. Боснія - Україна: "Петракову сяк-так вдалося зв'язати кінці з кінцями, а головне (хто б і що б не говорив) - зробити ставку і на кістяк команди Шевченка, і на її філософію. Тоді як раніше проглядалися спроби відійти від неї і повернутися до похмурого минулого. Не можна не визнати, що Петраков, нехай і набиваючи шишки, прогресував і змінювався, можливо, наступаючи собі на горло, що в цьому віці архискладно, і він здобув нам цю перемогу, і не сказати, що ледве її виколупав".

2 червня 2022 року. Шотландія – Україна: "Перший тайм у Глазго став для нас боєм з тінню збірної Шотландії (якою я собі її уявляв). А в другому нам уже довелося повоювати зі своєю власною тінню – колишнього фірмового прагматизму, таким собі невижитим рудиментом колись безкрилої команди. І обидва поєдинки ми виграли. Вважаю, що важливішим був Бій з тінню-2 і перемога над самими собою. Маленький штрих: на полі була класична команда Шевченка, за винятком Мудрика, що доєднався пізніше".

6 червня 2022 року. Уельс – Україна: "На поле вийшли ті самі "одинадцять друзів Шеви". Але найголовніше, вони грали все в ту ж гру, яка змусила поважати Україну в останнє десятиліття. У класичний і справжній футбол. І я не збираюся посипати голову попелом" через те, що ми не поїдемо до Катару, на ньому світ клином не зійшовся, головне, що у нас, як і раніше, є команда, за яку не соромно, якою можна і потрібно пишатися, і за яку хочеться вболівати не тільки через місце прописки".

І насамкінець про "завдання, з яким він не впорався". Насмілюсь нагадати, що при згаданій вище, аж ніяк не прагматичній грі, результат поєдинку за вихід на Мундіаль вирішили конкретна невдача (автогол Ярмоленко) та не поставлений рефері однозначний пенальті у ворота суперника. А так, формально не впорався.

Зі зрозумілих причин, Лігу націй ми опускаємо: завданням сезону було явно не вона.

Кожного з трьох останніх коучів нашої збірної, напевно, знайдеться за що покритикувати, особливо коли є бажання це зробити. Але давайте знімемо з них хоча б цих незаслужених ними собак. Що я й спробував вам пояснити.

фото - Getty Images