Дніпровське сафарі на лева. Як Україна здолала Англію

Давайте чесно — збірна України має небагато приводів для радощів, зважаючи на бекграунд, зафіксований проти Англії. Однак й на нашій вулиці сталося свято — той самий матч, в якому національна команда здолала настільки грізного суперника. Події жовтня 2009-го залишаються єдиними, де ми розібралися із родоначальниками футболу, й тому є надзвичайно цінними для історії. Пригадуємо, як це було у кваліфікації ЧС-2010.

Напередодні Україна втратила важливі очки та пасла задніх

Станом на початок жовтня 2009-го “жовто-сині” набрали 15 очок та розташувалися третіми у 6 групі. Попередні 8 поєдинків вийшли неоднорідними та отримали різні оцінки — десь Олексія Михайличенка, прибулого на заміну Олегу Блохіну, хвалили, а десь доводилося скрушно хапатися за голову. У секстеті, де, окрім нас та Англії, перебували Хорватія, Білорусь, Казахстан та Андорра, передбачалося, що наш коллектив спробує навʼязати боротьбу британцям, вестиме гонитву з “картатими” за другу сходинку й досить легко візьме своє у боротьбі з рештою конкурентів.

Частково Михайличенко виправдав стартові очікування — англійці здорово попітніли на “Вемблі” у квітні. На прес-конференції тренер багато говорив про бійцівський дух й у цьому аспекті не збрехав — Андрій Шевченко відзначився голом (на секундочку, дебютним для України проти “трьох левів”), й нам не вистачило зовсім трохи, щоб привезти із Лондона надважливу нічию. Надію відібрав Джон Террі — скористався плутаниною у карному майданчику та пробив Андрія Пятова (1:2).

А от труднощі виникли там, де на них мало хто розраховував — після емоційних 2:2 на “Максимирі” підопічні Олексія Олександровича ледь не загальмували через опір, створений Казахстаном (2:1). Гості повели в рахунку, й добре, що виручив Назаренко — його швидкий дубль змінив ситуацію, втім, не відвернув табір збірної від справедливої критики. Розгром Андорри (5:0) навряд чи можна було охарактеризувати як відповідь на негативну реакцію; для виправлення репутаційних помилок пасувала зустріч з Білоруссю (0:0), але тут також відбулося фіаско — мінімум моментів, зате вдосталь роботи у виконанні Пятова. І це за місяць до братії Фабіо Капелло, яка без особливих проблем оформила 24 бали та достроково забронювала квиток до Південно-Африканської республіки.

Що цікаво, Хорватія випереджала на два пункти (17), але провела на один матч більше. Водночас це не давало підстав для оптимізму — власне, Михайличенко чекав на Англію, а оппонент — на міцний, та все ж нестабільний Казахстан. Не треба було математичних підрахунків, щоб зрозуміти — останній тур з Андоррою міг для нас перетворитися на просту формальність.

Фаєри, штанга, гол, конспірологія

Насамперед, зауважимо, що Михайличенко дещо здивував стартовим вибором — зʼявилися дебютанти Євген Хачеріді та Ярослав Ракицький, також на правий фланг оборони відправився Василь Кобін, в активі якого були лише недавні поєдинки з Андоррою та Білоруссю. Небагатий досвід, але штаб мусив перебудовуватися — “випали” травмовані Дмитро Чигринський та Андрій Русол. Щодо інших позицій, то все більш-менш прогнозовано: в опорній зоні — Анатолій Тимощук та Олексій Гай, на флангах — Руслан Ротань та Сергій Назаренко, у нападі же головувала пара Шевченко-Мілевський.

Хотілося вірити, що Капелло привезе прохідний або ж експериментальний склад. Нічого подібного: ніхто не сумнівався у професійній готовності Ешлі Коула, Джона Террі, Ріо Фердінанда, Майкла Карріка, Френка Лемпарда, Стівена Джеррарда та Вейна Руні. Єдине прізвище, яке викликало занепокоєння в англійських медіа — Роберт Грін. Воротар завоював прихильність з боку італійського спеціаліста, проте все одно не вражав — відповідне питання давно муляло Туманний Альбіон та було зняте завдяки Джо Харту. Найслабша ланка підвела у Дніпрі, вона ж допустила ганебний прокол проти США на Мундіалі (більше Грін не залучався у серйозних матчах, тільки в одному товариському — з Норвегією).

Команди зʼявилися на полі й майже одразу могли повернутися у підтрибунне приміщення — тут слід “подякувати” фанатам, що у своєму шаленстві жбурляли фаєри. Піротехніка полетіла у бік штрафної зони Гріна й на 35 секунді головний арбітр Дамір Скоміна попередив — ще один вибрик і розходимося. Глядачів утихомирили, та потім ще довго тривали дискусії про те, чи будуть дисциплінарні покарання від УЄФА — впритул до технічної поразки. Добре, що все обійшлося, але “Дніпро-Арена” не бачила збірну десять років — до товарняку з Нігерією у вересні 2019-го (2:2). За чутками, в кулуарах обговорювалося, що так тодішня ФФУ покарала Дніпро — місто-мільйонник було обділене великим футболом.

По самій грі — одним із каталізаторів послужив епізод на 13 хвилині. Суперники почали без реверансів та жваво — Василь Кобін, розганяючи контратаку, запустив мʼяч на половину гостей, Джон Террі проявив незграбність, намагаючись обробити круглого, й прогавив Мілевського, що вибіг віч-на-віч з Гріном. Воротар довго не думав, кинувся у ноги та “зрубав” Артема — стадіон тріумфально заревів, вимагаючи пенальті. Словенський арбітр дійсно вказав на одинадцятиметрову позначку та ще й відправив Роберта “відпочивати” — Капелло зняв Аарона Леннона, довіривши “рамку” Девіду Джеймсу.

Правда, ейфорія від передчуття майбутнього голу миттєво вщухла — Шевченко підійшов до точки, обмінявся поглядом з кіпером та поцілив прямісінько у штангу. Шок.

Зазвичай, важко оговтатися від такого емоційного сплеску — команда втрачає шанс, який повинна була реалізувати, й може банально “розсипатися” (тим паче, Україна, з нашим то менталітетом). І от тут “жовто-блакитні” приємно здивували — не зупинилися, по спортивному розлютилися та продовжили методично тиснути. Якщо чесно, це було щось нове, вольове та нестримне.

Винагорода сталася на 29 хвилині — Глен Джонсон пішов у підкат після спринтерського забігу Кобіна, мʼяч відлетів під ліву ногу Назаренку, й півзахисник без роздумів вистрелив. Коул підставився, підкоригував гармату і Джеймс залишився статистом — 1:0. Так, рикошет, так, пощастило, але ж щастить сильнішим, правда ж?

“Найпам'ятніший гол? Тут двох думок бути не може — це гол англійцям на "Дніпро Арені", коли з переляку влучив у дев'ятку. По-перше, ми тоді виграли та потрапили до плей-офф, по-друге, цей матч проходив у рідному для мене місті”, — поділився враженнями Сергій.

Чи ми затупцювали на місці? Чи відійшли назад, щоб “засушити” гру? Ні. Лемпард ледь не відновив паритет, але й українці раз-по-раз небезпечно погрожували — то Ракицький вдарив з двадцяти пʼяти метрів, то він же класним розрізним пасом вивів Ярмоленка на перспективну позицію; Джеймс скоротив кут, але все одно спроба “динамівця” тягнула на 2:0.

У кінцівці ми помітно підсіли, тож довелося здорово понервувати — англійці непогано комбінували й Руні, на щастя, змарнував прекрасну нагоду. Можна видихати.

Наголосимо, що опісля не обійшлося без конспірологічних здогадок — преса з жовтуватим відтінком писала, що Англія спеціально здала гру, щоб таким чином помститися хорватам за непотрапляння на Євро-2008. Сміх та й годі — мільйони очей бачили, з якою жагою билася Україна та настільки закономірним був результат.

Шкода, що в подальшому він звівся нанівець — у стиках випала Греція (точно кращий варіант, ніж Франція та Португалія), проте все підсумувалося катастрофою на “Донбас Арені” (0:1) й слізьми Андрія Шевченка. Легендарний нападник усвідомив — більше він на чемпіонат світу не поїде.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine