Безпорадний Рібері та всюдисущий Зозуля. Як топова Франція спасувала перед Україною

15-те листопада 2013-го справедливо вважається памʼятною датою в історії українського футболу. Ще б пак, нашій національній команді вдалося видати прекрасний перформанс (2:0) та зафіксувати єдину перемогу над французами – а хроніка знає 12 матчів. Зважаючи на майбутню битву з Італією, відтворюємо події десятирічної давнини – можливо, вони нададуть правильну мотивацію та нагадають, на що ми здатні у відповідальний час.

***

Насамперед, слід коротко пригадати, за яких обставин обставин Україна зіткнулася з “триколірними”. На перший погляд, може здатися, що ми легко подолали кваліфікаційний шлях – набрали 21 заліковий бал (Англія – на один більше) та випередили найближчого переслідувача одразу на 6 пунктів. Втім, це абсолютно не так – після емоційного виїзду на “Вемблі” із фірмовим пострілом Євгена Коноплянки (1:1) колектив неочікувано загальмував у боротьбі з Молдовою (0:0) та поступився на “Олімпійському” Чорногорії (0:1).

Тут обовʼязково треба зробити поправку на фактор Олега Блохіна, що у вересні погодився прийняти київське “Динамо”, а в жовтні ляг під ніж через тромбоз сонної артерії. Андрій Баль, покликаний підстрахувати, не впорався із завданням, плюс, у тодішній ФФУ виникла криза щодо наступника – настільки, що Михайло Фоменко, перебуваючи на посаді очільника комітету збірних, особисто приступив до тренерських справ.

Й лише тоді Україна реально вистрелила – знову встановила мир із “трьома левами” (0:0), оформила максимум проти решти конкурентів та на фініші дистанції зберігала примарні шанси, аби вискочити на лідируючу сходинку групи. Це було б красиво, проте ні – довелося обмежитися стиками, де нам дісталася Франція.

Можна сказати, що “синьо-жовтим” не пощастило – якщо Хорватія зустрілася з Ісландією, Греція прийняла Румунію, а нестабільна Португалія – Швецію, то ми мусили вистояти проти суперника, де грав Франк Рібері, один явних претендентів на “Золотий мʼяч”. Причому друге місце “Де Бле” цілком зрозуміле – в квінтеті І досить невимушено головувала Іспанія, яка ще не втратила магію “тіки-таки”. Як бути далі?..

***

На прес-конференції Михайло Фоменко визнав, що його турбує неоднорідна форма підопічних: “Ми зібралися, лікарі провели обстеження, згодом – тренування. З нашого аналізу ми вивели те, що команда знаходиться не в однаковому стані. Чому не забиває Марко Девіч? Всі бачили останній матч “Металіста” у Харкові (прим. – 0:3, завдані донецьким “Металургом”). Дніпропетровці взагалі пропустили тур чемпіонату.

Крім того, це вже кінцівка першого етапу сезону, тому гравці знаходяться в різних кондиціях – функціональних та психологічних. А це ж матчі за одну-єдину путівку на ЧС-2014. Це особливі матчі для нашої команди”.

Тим не менш, відчувався спокій – Михайло Іванович навіть пожартував у питанні, проти кого хотілося б зіграти – Бензема та Жиру, та відповів, що з радістю обрав би другий склад французів, якби це було можливо. Щодо “галльских півнів”, то там, таке відчуття, не дуже ретельно (якщо не вальяжно) готувалися та не зовсім розуміли, з ким мають перетнутися на полі – приміром тамтешні журналісти все ніяк не могли знайти Коноплянку, а Ярмоленка переплутали з Валерієм Федорчуком.

Чи здивував Фоменко обраним складом? Ні. У воротах – Пятов, лінію захисту сформували Шевчук, Хачеріді, Кучер, Федецький, в опорній зоні – дует Ротань-Степаненко, трохи вище – Коноплянка, Едмар та Ярмоленко. На вістрі атаки – Роман Зозуля, який хоч і відзначився у відборі одним мʼячем (проти Польщі), однак мав у активі ще дві результативні передачі, загалом подобався працелюбністю та бійцівськими якостями.

“Ле Бле” теж не піднесли несподіванку в плані кадрів – хіба зʼявився Карім Бензема, а не Олівʼє Жиру. В решті імен все прогнозовано – Льоріс, Евра, Абідаль, Косельні, Дебюші розташувалися в обороні, Поґба, Насрі та Матюїді відправилися у півзахист, на флангах опинилися Рібері та Лоїк Ремі (останній класно зарекомендував себе у “Ньюкаслі” та котирувався Дешамом).

Заповнений НСК “Олімпійський”, гімн України у виконанні “Піккардійської терції” – панувала шикарна атмосфера.

Перші хвилини запамʼяталися силовою боротьбою, мікродуелями та “пристрілкою”. Важливо те, що частина наших хлопців вже “висіла” на жовтих картках (Федецький, Ротань, Коноплянка та Едмар), проте це не завадило їм викластися на сто відсотків та добитися позитивного результату.

Забігаючи наперед скажемо, що в підсумку не всі поїхали до Парижу (Кучер напрацював на вилучення, а Федецький отримав жовту), однак в той конкретний момент подібна спортивна жорсткість віталася та була виправдана. А як ще втриматися, якщо діяти занадто стерильно? Франція могла запросто нас зімʼяти завдяки швидким переміщенням, натомість ми не побоялись ввімкнути брутальність, чим збили опонента з пантелику.

В такому темпі пройшов майже увесь тайм – Україна доволі обережно захищалася біля власного карного майданчика, випереджала гостей на окремих участках поля, впевнено чіплялася за мʼяч, втім не могла створити попереду щось дійсно небезпечне. Французи ж дещо розгубилися під прискіпливим пресингом (Рібері був практично непомітний під натиском Федецького), тому 0:0, за яких команди пішли на відпочинок, сприймалися логічно – й близько не було враження, що ми в чомусь поступаємось та не гідні поїздки на Мундіаль в Бразилії.

Чи змінилася динаміка після перерви? Не особливо – простежувалися звичні удари здалеку та чимало персональних сутичок. Тому, коли Степаненко протягнув мʼяч на 61 хвилині, “підключив” Едмара, а “харківʼянин” – Зозулю, то трибуни враз стрепенулись – Роман встояв на ногах, позбувся опіки та проштовхнув круглого повз Льоріса. Через секунду “Олімпійський” потонув у шаленстві.

Оновлений розклад сил змусив Дідьє Дешама перебудовуватися, шукати варіанти продовження атаки, й ми ледь не скористалися вільним простором. Було приємно спостерігати за тим, як Україна натхненно несеться до воріт “триколірних”, намагається диктувати свої умови та сміливо відбивається. Насрі, Матюїді, Бензема, якого кинули у бій замість Жиру – їхні потуги аж ніяк не виглядали вбивчими.

І ось на 82 хвилині Лоран Косельні “привіз” пенальті – спочатку схопив, а потім і завалив у штрафній зоні Романа Зозулю. Треба відмітити, що підстави для одинадцятиметрового були й раніше (Ерік Абідаль дав підґрунтя для роздумів), втім тепер Джюнейт Чакир не мав жодних сумнівів. Ярмоленко вдарив у правий кут, Льоріс кинувся у вірному напрямку, але, на щастя, не “потягнув” – 2:0. Дешам безпорадно розвів руками.

Під завісу поєдинку ми повинні були йти на 3:0 – свіжий Безус, що замінив Едмара, пронісся вперед, мав безліч варіантів, щоб вивести того ж Ярмоленка віч-на-віч з Льорісом, але незрозуміло чому притримав мʼяч та цим “вбив” потенційний гольовий шанс. На виїзді він вилізе боком, не інакше.

***

Фоменко виглядав стримано, але з нотками докору підкреслив, що рахунок мав бути більшим – ніби в глибині душі відчував, що поточного гандикапу не вистачить.

“Якби ми думали, що не можемо перемогти збірну Франції, то, напевно, відмовилися б виходити на гру. На такі матчі потрібно налаштовувати футболістів? Навпаки, їм потрібно було піднести, що все залежить від них самих. Жодною командою такі матчі просто так не виграються.

Головною у цій грі була психологія. Переломний епізод відбувся, коли ми забили гол. Були моменти, щоб довести результат до 3:0. У перерві я сказав гравцям, щоб виконали установку, рухалися швидше, і все почало виходити”.

А от Дешам, незважаючи на поразку, виявився багатослівним – хвалив нашу команду та зробив акцент на тому, що ще не все втрачено.

“Це був лише перший крок. А є ще другий. Проти України нелегко грати, вона має якість та тепер перебуває у вигідному становищі. Вона агресивно захищалася та фолила – це її міцна сторона.

Українці знали, що небезпека йтиме з лівого флангу Франка Рібері. Проти нього часто фолили, тож було дуже мало простору, щоб себе проявити. Ми намагалися реагувати на фізичні особливості українців. Справи йшли на їхню користь, але це не було повʼязано з нашим страхом – суперник обмежував нас у виході вперед, а потім сам швидко перекидав мʼяч.

Я хочу, щоб уболівальники вірили в нашу комаанду, тому що нам все ще належить зіграти другий поєдинок. Ми повинні створити інший рецепт для другої гри в Парижі, оскільки цей вже не діє. Було б чудово поїхати до Бразилії, але нам потрібно трохи почекати”, – підсумував фахівець.

Що цікаво, опісля у Франції виникла широка дискусія – якщо вірити соціологічним опитуванням, 61 % громадян (L'Équipe взагалі “вивів” цифру 84) не вірило у подальший прохід власної збірної. Дешам опинився під пресом журналістів, які в унісон відзначили підготовку “синьо-жовтих” та розкритикували кадровий вибір “триколірних” – настільки, що праве крило звинуватило в поразці темношкірих виконавців.

Що стосується футболістів, то у стані конкурента зовсім не розгубились – Поґба, Насрі та Бензема запевнили, що докладуть максимальні зусилля, аби здійснити камбек. Шкода, що настрій наших улюбленців був відмінним – доволі красномовно, що після 3:0 на “Стад де Франс” Коноплянка зронив легендарні “Ми, вибачте, обкакались”. Але це, як кажуть, вже інша історія.