Відповідь руба. Акценти глядача на грі України з Боснією і Герцеговиною

Стійко не подобалися настрої в ЗМІ перед матчем і велика кількість райдужних прогнозів від експертів усіх мастей. Мовляв, Боснія – слабак слабакович, якщо не вигравати у неї, то тоді у кого взагалі, і, як казав герой "Заводного апельсина", інший кал. Усе це навряд чи лило воду на млин команди Реброва.

Часто-густо вживалося формулювання "перший матч" з беззаперечним прицілом на другий, фінальний. Склалося враження, що вся країна вже пройшла боснійців, а якщо футболісти, не дай Боже, відстануть дорогою, то їх затаврують ганьбою і піддадуть анафемі. Наче йшлося про топ-команду в її найкращій формі.

Смію нагадати, Україна нею не є. А моральні зобов'язання вийти на Євро за будь-яку ціну в цей проклятий для країни час скоріше тяжіють над збірною дамокловим мечем, ніж сприяють зростанню крил за спинами гравців. Коли ти повинен і зобов'язаний кров з носу, грати непросто. Мимоволі зіб'єшся на оранку.

А цим історично улюбленим нами сурогатом футболу вчорашній суперник у Зеніці опанував анітрохи не гірше, а то й краще за нинішню збірну України. Тому перший тайм з єдиним нереалізованим шансом Джеко можна було сміливо відірвати і викинути з пам'яті.

Більша частина другого тривала практично під цю ж дудку, а увінчав її нещасливий рикошет від Матвієнка. Підозрюю, що багатьом із нас, якщо не більшості, подумалося: це фініш. Можливостей для удару у відповідь, що дає змогу хоча б продовжити боротьбу, не спостерігалося вдень із вогнем.

На щастя, Ребров думав інакше. І вихід другого центрфорварда, який вирішив гру, став нерозв'язним завданням для втомленої боснійської варти з її передпенсійними офіцерами. Уже в чому-чому, а в молодості ми їх перевершили ще під час порівняння стартових складів. До слова, не відношу себе до експертів, але мене наш "старт" здивував.

Три хвилини, які вразили Боснію, трапилися під кінець поєдинку. Після доленосної 88-ї імені Довбика був ще тільки наш момент перед самим фінальним свистком, коли на заваді м'ячу у ворота став захисник. Справжній хеппі-енд після майже півторагодинної безнадії. Ще не вмерли!

І це було більше того, на що ми могли розраховувати, виходячи з логіки матчу. Червона ціна його рахунку була 1:1. Здавалося, більше в нас за душею не нашкребеться. Але Яремчука співтовариші вже було не зупинити. Тоді як суперник поплив. І це була натуральна відповідь ребром на кинутий виклик.

Не хочеться говорити банальності про левів і тигрів. Головний герой рідко буває настільки очевидний, як тут. А вже тим паче той, що провів на полі якусь чверть години. А ось найпомітнішою фігурою на полі впродовж усієї гри був на всі лади схиляємо і критикуємо за все підряд Мудрик.

Михайло взяв участь у всіх трьох з половиною ключових моментах збірної України. Ставши зачинателем (або одним із них) обох гольових атак і завершувачем інших. І що б ви не говорили, але пересічному глядачеві найбільше запам'ятався саме він. Зрозуміло, крім Романа, чиєму поверненню я щиро радий.

Постійні читачі блогу знають, що міжнародні поєдинки наших команд, як правило, я дивлюся в компанії дружини. Якщо в молодості вона звинувачувала мене в тому, що я "вбив у ній любов до футболу", то з роками це сильне почуття незбагненним чином воскресло.

Щоправда, тепер фішка в тому, що, мовляв, її присутність біля екрана згубно впливає на наші результати. І ось, уявіть собі, буквально перед голом Яремчука, вона з глибоким зітханням демонстративно залишає кімнату. Щоб тут же повернутися назад з урочистим виглядом: я ж казала!

Подивившись повтори з дверей, дружина знову розвертається зі словами: "Треба, щоб забили ще". Потім уточнює, заглянувши знову: "Наші!" І що ви собі думаєте – на другий гол вона навіть не приходила, гордо пішовши в спальню з почуттям виконаного обов'язку. А ви кажете: Ребров.

А мантра про суперника, якого ми зобов'язані проходити, вже починає звучати з новою силою. Святе місце Боснії зайняла Ісландія. Ну-ну... До речі, а вам не спадало на думку, що більшу частину матчу в Зеніці збірна могла і свідомо провести в якомусь економ-режимі? Або ви забули цю нашу одвічну проблему другого матчу?

Виглядає і звучить, звичайно, авантюрно. У будь-якому разі, тепер у нас є можливість оцінити стратегічні здібності нинішнього тренера збірної. Шкода тільки, що в спорті вони вимірюються суто результатом – якось занадто примітивно чи що. Але такі закони жанру.

Словом, щастя близько і можливе. Нам із вами потрібно тільки пам'ятати про те, що граємо не з манекенами, не з опудалами футболістів. Суперник теж не погуляти вийшов, і на Євро йому хочеться не менше за нашого. Та й клас у футболі бере гору аж ніяк не всякий раз.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine